Щотижневий аналіз 11 – 17 березня 2025 року

Чи вирішує питання єдиних підходів до оплати праці в державних органах прийнятий Закон?

Подія

11 березня Верховною Радою України прийнято Закон України від 11.03.2025 № 4282-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад”.Його ухвалення у І кварталі 2025 року визначене одним з індикаторів виконання Плану для Ukraine Facility від Європейського Союзу.

Оцінка ЦППР

Позитивами Закону є:

сталість структури оплати праці, де її основну частину складає визначений посадовий оклад, а варіативну – обмежена премія, надбавки за вислугу років і ранг, а також компенсація за доступ до державної таємниці;

збереження норми про необхідність затвердження єдиного Порядку формування фонду оплати праці (з 2019 року міститься в Законі та на жаль залишається не прийнятим досі);

збільшення мінімального розміру посадового окладу на посадах державної служби в державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міст, районів у містах на рівень не менше 2,5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (нині – 2 прожиткові мінімуми);

намір визначення на рівні закону механізму обчислення та встановлення граничної чисельності державних службовців;

обов’язок зіставлення рівня оплати праці на типових посадах державної служби з рівнем оплати праці у приватному секторі.

Недоліками Закону є такі:

1. Назва Закону щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців не співпадає з його змістом, оскільки наявні численні винятки та особливості для окремих державних органів.

Так, окрема Схема окладів визначена для Держаудитслужби і її територіальних органів, хоча така норма навіть не була предметом законопроєкту в першому читанні.

Крім того, окрему Схему окладів та Каталог типових посад державної служби передбачено для державних службовців у Апараті Верховної Ради України.

Абсолютне виокремлення оплати праці схвалено для державних органів, діяльність яких регулюється спеціальними законодавчими актами (наприклад НАБУ, БЕБ, НАЗК, що є центральними органами виконавчої влади за своїм правовим статусом, а їх працівники виконують однакову за рівнем складності та відповідальності роботу, що й в інших таких органах за аналогічними сім’ями посад як скажімо господарські функції, правове забезпечення, міжнародне співробітництво тощо).

Поділ на перший, другий, третій тип державних органів не враховує зміст виконуваної роботи на посаді, що далі суттєво впливає на рівень посадового окладу.

Незрозумілим є принцип віднесення державних органів всередині типів, наприклад, до одного типу з міністерствами віднесено також деякі інші центральні органи виконавчої влади, наприклад апарат Служби судової охорони, Морську адміністрацію, Державну інспекцію архітектури та містобудування.

2. Втрачається механізм контролю за проведенням класифікації посад, оскільки НАДС як центральний орган виконавчої влади з питань державної служби не погоджуватиме правильність такої класифікації в  Апараті Верховної Ради, Секретаріаті Уряду, Офісі Президента, ЦВК, Конституційному Суді, Верховному Суді, вищих спеціалізованих судах, ВРП, ВККС, Офісі Генерального прокурора та інших.

3. Недоліком також є норма про продовжуваність права Кабінету Міністрів встановлювати додаткові коригуючі коефіцієнти оплати праці для різних державних органів на період дії правового режиму воєнного стану + 6 міс. після його припинення, що означає дискрецію і може становити корупційні ризики при визначені кому і які коефіцієнти встановити упродовж цього часу.

Ймовірними наслідками застосування таких підходів є:

– недотримання міжнародного принципу «однакової оплати за однакову роботу», адже у державних органах 1 типу (Офіс Президента, РНБО, ЦВК та інші) рівень посадового окладу працівників із забезпечення діяльності (діловодство, бухгалтерія, внутрішній аудит, закупівлі тощо) буде значно вищим, аніж на аналогічних посадах у державних органах 2 (міністерства та інші) і 3 (інші державні органи) з тією ж юрисдикцією;
– невиконання рекомендацій, наданих Єврокомісією у моніторинговому Звіті по Україні (2024), що система оплати праці базується на концепції «рівнів юрисдикції» без прозорих критеріїв цього поділу;
– подальше віднесення окремих держорганів до «вищих» типів при внесенні змін до Закону України «Про державну службу» (така ж історія була раніше з категоріями посад у Законі 1993 року, спричиняючи постійне віднесення деяких посад до вищих категорій при першій можливості).