Щотижневий аналіз 28 червня – 4 липня 2023 року

Ще п’ять статей у Кримінальному кодексі не врятують від корупції в судах

Подія

23 червня Рада національної безпеки та оборони України (РНБО) прийняла Рішення «Про прискорення судової реформи та подолання проявів корупції у системі правосуддя» (введено в дію Указом Президента від 30 червня 2023 року № 359/2023).

Серед заходів антикорупційного характеру цим Рішенням передбачено внесення змін до Кримінального кодексу (КК), законів «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» щодо:

1) посилення покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя;

2) проведення Вищою радою правосуддя (ВРП) перевірки всіх суддів Верховного Суду на предмет можливого вчинення ними дисциплінарних проступків, грубого чи систематичного нехтування обов’язками судді, підтвердження законності джерел походження майна;

3) проведення за рішенням ВРП аналогічної перевірки всіх суддів відповідного суду в разі повідомлення одному із суддів цього суду про підозру в отриманні неправомірної вигоди;

4) корегування підстав та процедури дисциплінарної відповідальності суддів;

5) проведення ефективного і прозорого кваліфікаційного оцінювання суддів;

6) запровадження періодичного психофізіологічного опитування суддів із застосуванням поліграфа;

7) запровадження психофізіологічного опитування із застосуванням поліграфа як умови при доборі суддів;

8) ухвалення справедливих та прозорих правил і процедур розгляду етичних порушень членами ВРП;

9) відновлення розгляду дисциплінарних справ щодо суддів (реєстр. № 9261).

Оцінка експертів ЦППР

Законом від 20 червня 2022 року затверджена Антикорупційна стратегія на 2021-2025 роки. В її підрозділі 3.1 «Справедливий суд, прокуратура та органи правопорядку» визначено основні проблеми корупції в цій сфері та очікувані стратегічні результати їх вирішення. 

Відповідно, Уряд своєю постановою від 4 березня 2023 р. № 220 затвердив Державну антикорупційну програму (ДАП). У Додатку 1 до Програми «Очікувані стратегічні результати з виконання Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки» визначено заходи, реалізація яких здатна забезпечити помітне зниження рівня корупції в системі правосуддя.

Серед них – набрання чинності законами, якими буде передбачено, зокрема:

– кримінальну відповідальність за зловживання суддями своїми повноваженнями;

– єдині критерії оцінки доброчесності та професійної етики судді;

– оцінку відповідності кандидатів критерію доброчесності у всіх процедурах добору суддів;

– обов’язкове оприлюднення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України результатів іспитів під час кваліфікаційного оцінювання суддів;

– уточнення переліку підстав дисциплінарної відповідальності судді;

– заборону на звільнення судді з посади за його заявою про відставку до завершення дисциплінарних проваджень щодо судді;

– окрему процедуру перевірки законності джерел походження майна судді.

Повторювати положення ДАП в Указі Президента – поганий політичний тон, демонстрація того, що у двох розгалуженнях виконавчої влади одна не знає, що робить інша. Так само придумувати щось нове, поки не реалізовані перелічені заходи, немає потреби. Тим паче, коли йдеться про заходи контраверсійного і популістського характеру (як-от колективна відповідальність суддів, застосування поліграфа як панацеї від усіх проявів недоброчесності, та інші способи наступу на суддівську незалежність), ідеї щодо яких виникли раптово, зміст яких необґрунтований і політико-правові наслідки яких не спрогнозовані. Зрештою ДАП та Указ Президента як документи у сфері державної політики мають однакову юридичну силу і просто множать однакові положення, імітуючи причетність до діяльності, яка і так здійснюється або повинна здійснюватись.

Ще 29 червня, до прийняття Указу Президента № 359/2023, на виконання рішення РНБО групою народних депутатів на розгляд Верховної Ради внесені два проєкти законів.

Один з них – це проєкт Закону «Про внесення змін до Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо особливостей призначення на посаду судді в умовах воєнного стану» (№ 9439).

Ним передбачено право Президента повернути до ВРП подання про призначення судді на посаду для повторного розгляду у разі отримання від Служби безпеки України (СБУ), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) стосовно особи, щодо якої внесено подання, інформації, яка свідчить про вчинення нею «дій, які можуть загрожувати національній безпеці України чи завдати шкоди національним інтересам». З проєкту неясно, чому зазначену інформацію СБУ і НАБУ не можуть надати безпосередньо до ВРП і на чому основана недовіра до цього органу, нещодавно сформованого за участю Етичної ради. Тому законопроєкт виглядає як спроба надати Главі держави можливість втручатися з максимально невизначених підстав у незалежність органу суддівського врядування і судової влади загалом.

Другий зареєстрований законопроєкт – проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя» (№ 9438).

Його основні ідеї:

1) доповнити КК новим розділом XVII-А «Корупційні кримінальні правопорушення у сфері правосуддя». Статтями 370-1–370-5 передбачається встановити відповідальність, зокрема, за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди судді, присяжному, експерту, спеціалісту, свідку, за їх прийняття (одержання) ними, а також за вплив на прийняття судового рішення суддею, присяжним;

2) передбачити посилене покарання за ці злочини.

Чому це погана ідея? – Є кілька причин.

Перша. Високим рівнем корупції відрізняється не лише сфера правосуддя, а й інші сфери – податкова і митна служби, державна кримінально-виконавча служба та інші органи виконання судових рішень, деякі інспекції, органи досудового розслідування і прокуратура, місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування, заклади освіти і медичні заклади тощо. Можуть також виникнути корупційні проблеми в Конституційному Суді України чи в Центральній виборчій комісії, у Рахунковій палаті чи в Антимонопольному комітеті України… Але якщо якесь колесо у возі погано крутиться, то нікому не спаде на думку, замість змастити чи відремонтувати його, просто додати ще десяток коліс.

Друга. У ситуації, коли, наприклад, за попередньою змовою між прокурором і суддею перший внесе клопотання до суду, а другий його задовольнить, та вони поділять між собою неправомірну вигоду, суддя буде покараний позбавленням волі на строк від 10 до 15 років, а прокурор – лише від 5 до 10 років. По-перше, чи є це справедливим? По-друге, навіщо так ускладнювати кримінально-правову кваліфікацію? 

Третя причина. Стаття 368 чинного КК за одержання неправомірної вигоди суддею передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. Якщо така міра покарання не лякає правопорушників, то де гарантія, що їх налякають 15 років з тією ж конфіскацією майна?

Крім того, на відміну від ст. 368 КК у ст. 370-2 проєкту покарання не диференціюється залежно від розміру неправомірної вигоди. Тому вимагання суддею неправомірної вигоди в розмірі як 4 тисяч, так і 4 мільярдів гривень каратиметься однаково – на строк від 10 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Для всіх інших службових осіб диференціація за розміром розтягує ці межі від 2 до 12 років позбавлення волі, передбачаючи конфіскацію майна лише у випадках великого та особливо великого розмірів неправомірної вигоди (ст. 368 КК). Очевидно, що рано чи пізно на непропорційність покарання зверне увагу України Європейський суд з прав людини.

Четверта. Стаття 368 чинного КК встановлює відповідальність судді за одержання неправомірної вигоди за вчинення чи не вчинення будь-якої дії. У статтях же 370-1–370-3 проєкту йдеться, зокрема, про одержання суддею, надання йому неправомірної вигоди за прийняття чи неприйняття ним судового рішення або про вплив на прийняття судового рішення. Тобто, цими статтями не будуть охоплюватися ситуації, коли неправомірна вигода надається, наприклад, за махінації з розподілом справ, затягування строків прийняття судового рішення, оголошення потрібної для спливу певного строку перерви, виправлення «описки» у судовому рішенні тощо. В усіх цих випадках треба буде кваліфікувати діяння судді за ст. 368, а інших осіб, відповідно, за статтями 369 і 369-2 КК.

Те саме стосується й експерта (ст. 370-4 проєкту): одержання ним неправомірної вигоди не за складання висновку, а, наприклад, за непроведення експертизи чи за певні показання під час допиту в суді може бути покаране максимально позбавленням волі на строк від 2 до 5 років (ч. 3 ст. 368-4 КК).

П’ята причина. Авторами законопроєкту не враховано, що статтею 386 КК вже передбачена кримінальна відповідальність за підкуп свідка та експерта, тобто за те саме діяння, що передбачене у статтях 370-4 і 370-5 проєкту Закону. 

Таким чином, внесення запропонованих змін до КК і посилення кримінальної відповідальності у виді позбавлення волі не сприятиме викоріненню корупції в судовій системі, а лише ускладнить процедуру досудового розслідування, кваліфікацію злочинів, може призвести до штучного збільшення кримінальних проваджень, а також обтяжить зміст Кримінального кодексу.

Хибним є підхід, відповідно до якого основним заходом подолання проблеми є посилення покарання. Набагато важливіше забезпечити на практиці невідворотність кримінальної відповідальності. Тому якщо антикорупційне законодавство і потребує змін, то в першу чергу пов’язаних із удосконаленням кримінального процесу, недоліками та прогалинами якого користуються корупціонери.

Ідеться про встановлені кримінальним процесуальним законом стислі строки кримінального провадження, після спливу яких воно має закриватися і кримінальна відповідальність за злочин не настає, про можливості для затягування процесу шляхом зловживання процесуальними правами та оскарження до суду повідомлення про підозру тощо.

Спеціалізовані органи, що відносно нещодавно створені для боротьби з корупцією і притягнення винуватих до відповідальності, мають невелику штатну чисельність, за якої об’єктивно неможливо якісно і швидко розслідувати й розглядати кримінальні провадження про корупційні кримінальні правопорушення, а в слідчих підрозділах органів Національної поліції, які розслідують близько 98% усіх проваджень про такі правопорушення, навіть не запроваджена відповідна спеціалізація.

Подолання корупції повинно відбуватися не за методом гасіння пожеж, а системно і комплексно в межах Конституції та попередньо визначених пріоритетів.