Щотижневий аналіз 05 – 11 серпня 2025 року

Все ще триває символьна боротьба за радянську модель прокуратури

Подія

06.08.2025 р. група народних депутатів (Неклюдов В.М., Павлюк М. В., Іонушас С. К., Захарченко В.В.) внесла до Верховної Ради Проект Закону «Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” з питань підвищення ефективності діяльності органів прокуратури» (№ 13603). Насправді суть законопроєкту далека від питань ефективності – вона про відновлення класних чинів прокурорів з тією відмінністю, що їх перейменовано на державні ранги. Зокрема пропонується:

– встановити прокурорам державні ранги як вид спеціальних звань. Їх присвоюватимуть під час призначення на посаду прокурора або після завершення стажування, а підвищення рангу відбуватиметься з урахуванням стажу, посади та ділових якостей;

– щоби ранги Державний радник юстиції 1, 2 і 3 рангів присвоював Президент України, інші – Генеральний прокурор;

– зберігати ранги довічно, але може бути пониження або позбавлення рангу як дисциплінарне стягнення;

– впровадити знаки розрізнення державних рангів прокурорів.

Що передувало?

Законом «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. в Україні започаткована реформа прокуратури з приведення її у відповідність до демократичних стандартів. Під критикою Венеційської комісії Закон 2014 р. вперше в історії незалежної України не зафіксував принцип єдиноначальності і централізації, який вибудовував систему прокуратури за зразком «прокуратури радянського типу», послідовно закріпив єдиний статус прокурорів в Україні, скасував класні чини, їх позначення на прокурорській формі та надбавки за них, хоч продовжив їх виплату тим, хто їх мав. Закон № 113-IX від 19.09.2019 р. остаточно ліквідував («обнулив») класні чини усім прокурорам та прокурорську форму.

Проте кожен з останніх трьох Генеральних прокурорів розпочинав свою каденцію із просування в Парламенті законопроєктів про відновлення класних чинів (№ 3062 від 13.02.2020, № 9452 від 03.07.2023). Усі три законопроекти (3062, 9452, 13603) є ідентичними за окремими винятками. Однаковим є й обґрунтування необхідності їх прийняття у пояснювальній записці: створити дієві механізми мотивації молодих працівників, підвищення кваліфікаційного рівня прокурорів, забезпечення високої якості та результативності показників їх роботи, ефективніше притягнення до відповідальності, стимулювання прагнення до кар’єрного росту; усунути дискримінаційне становище прокурорів у порівнянні з державними службовцями, поліцейськими, які мають спеціальні звання, а також військовослужбовцями, які мають військові звання.

Позиція ЦППР

Соціально-етичний аспект. Класні чини, державні ранги, класи тощо мають однакову мету, правову природу та суть – відображають внутрішню систему зростання, субординації, ієрархії, встановлюють відносини старшинства, підлеглості (крім підлеглості за посадою): той, хто має старше звання, може висловлювати вказівки, поради, побажання молодшим, до яких прийнято прислухатися. Будь-яка система ієрархії закономірно створює етичне середовище співпраці за типом чиношанування.

Конституційний аспект. Відповідно до Конституції України, прокуратура та адвокатура віднесені до сфери правосуддя. З метою ефективного виконання функцій обвинувачення, захисту та правосуддя для усіх трьох юридичних професій цієї сфери рівною мірою засадничо важливими є їхня незалежність, «судова гідність», свобода суджень, зрілість особистості, без зважань на міркування та позиції старших, досвідченіших колег, з опором на власні знання, вільну оцінку доказів, внутрішнє переконання та можливість самостійного прийняття і якісного обґрунтування процесуальних рішень. Сам факт існування державних рангів підсвідомо стимулюватиме культуру чиношанування, за циклічною закономірністю «систему утворюють люди, а система формує людину». Тож законопроект № 13603 суперечить конституційній природі прокуратури як органу сфери правосуддя.

Дискримінаційний аспект. Аргумент про дискримінацію прокурорів у службовій кар’єрі через неможливість зростання у державному ранзі у порівнянні з іншою публічною службою є нерелевантним, а його автори, на жаль, виявляють нерозуміння природи, суті й засад прокурорської діяльності. Нагадаємо, що за радянського періоду і аж до 2010-го року суддям України також присвоювались кваліфікаційні класи, проте суддівська спільнота без фантомних болів залишила цю традицію у минулому.

Міжнародний аспект. Законопроєкт № 13603 не узгоджується з виконанням взятих Україною перед Радою Європи зобов’язань в частині реформування прокуратури відповідно до європейських стандартів з огляду на функції, які повинна мати прокуратура в демократичному суспільстві. Інститут класних чинів прокурорів було планомірно ліквідовано, отже, його відновлення під ребрендингом «державних рангів» не можна вважати послідовним.

Процесуальний аспект. Пропоновані знаки розрізнення державних рангів прокурорів суперечать засадам процесуальної рівноправності та змагальності сторін, вільної оцінки доказів, оскільки переакцентовуватимуть увагу суду з оцінки мотивувальної частини документів і змістовності доводів прокурора на зовнішній чинник – статусність (регалії) прокурора.

Заохочувальний аспект. Державні ранги прокурорів та знаки їх розрізнення жодним чином не пов’язані зі стимулюванням якісної роботи прокурорів, не матимуть позитивного впливу на показники їхньої діяльності.

Маємо надію, що, за принципом найкращого тесту у народних казках до тричі,  законопроєкт № 13603 буде безуспішним й останнім в сучасній історії України намаганням суб’єктів законодавчої ініціативи реверсно розвернути Україну в лоно культурологічних символів (спеціальних звань) та матеріальних артефактів (знаків розрізнення за рангами) радянської системи прокуратури та радянських стереотипів і уявлень про заохочення та стимули кар’єрного зростання прокурорів.

Викривання корупції військовослужбовцями: ще не всі проблеми вирішено

Подія

7 серпня у Верховній Раді зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України щодо забезпечення гарантій захисту та прав військовослужбовців, які повідомили про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» (реєстраційний № 13605) (далі – Проєкт Закону). Ним пропонується, зокрема, внести зміни до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі – Статут) та:

– акцентувати на можливості повідомлення військовослужбовцем про факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, які йому стали відомі у зв’язку з проходженням військової служби, і поширити на військовослужбовця-викривача відповідні гарантії;

– передбачити можливість заохочення викривачів з числа військовослужбовців відповідно до Статуту;

– уточнити право усіх військовослужбовців надсилати заяви, скарги чи повідомлення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції, органу, який проводить досудове слідство, іншого державного органу та до Національного агентства з питань запобігання корупції у разі «виявлення можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції»;

– визначити, що викривачі з числа військовослужбовців самостійно визначають, які саме канали використовувати для повідомлення про можливі факти корупційних чи пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» – внутрішні, регулярні або зовнішні;

– визначити, що вимоги до повідомлень викривачів з числа військовослужбовців, порядок та строки їх розгляду, права військовослужбовця під час розгляду повідомлення, обов’язки безпосередніх командирів (начальників), інших осіб, долучених до розгляду повідомлення, органів військового управління, Головнокомандувача Збройних Сил щодо розгляду повідомлення військовослужбовців регулюються Законом України «Про запобігання корупції».

Оцінка ЦППР

Аналогічний Проєкт Закону вже було зареєстровано у Верховній Раді України (реєстр. № 12040 від 17 вересня 2024 р.), але відповідно до пункту 1 § 121 Регламенту Кабінету Міністрів України його відкликано у зв’язку з припиненням повноважень попереднього складу Кабінету Міністрів України (згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2025 р. № 4550).

Слід підтримати застереження, викладені у висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради щодо Проєкту Закону № 12040, що запропонованою ст. 87-1 Статуту поняття викривача з числа військовослужбовців обмежується за колом питань, які стали відомі особі у зв’язку з проходженням військової служби. З такого обмеження випливає, що у разі повідомлення військовослужбовцем про можливі факти корупційних правопорушень тощо, які йому стали відомі в іншому зв’язку, крім військової служби, на нього не будуть розповсюджуватися відповідні правові гарантії для викривачів.

У Проєкті Закону № 13605 аналогічні положення залишились. Вони не відповідають вимогам Закону України «Про запобігання корупції» в частині захисту всіх викривачів, незалежно від того, у зв’язку з чим їм стали відомі факти корупційних правопорушень тощо.

Крім того, окремим проєктом Закону, як це випливає з частини 6 ст. 3 Кримінального кодексу України (далі – КК), у розділі ХІХ КК необхідно передбачити кримінальну відповідальність за порушення прав військовослужбовця-викривача (подібно до ст. 172 чинного КК, в якій передбачено відповідальність за порушення прав викривача-працівника), оскільки в розумінні законодавства України військовослужбовець не є працівником.

Дискримінація – не злочин?

Подія

4 серпня група народних депутатів ініціювала зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації» (Проєкт Закону № 13597, далі – Проєкт Закону). Ним пропонується, зокрема:

– визначити терміни «нетерпимість» і «дискримінація» (ст. 1 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»), зокрема для застосування їх у статтях 67, 115, 121, 122, 126, 127, 129, 161, 300 Кримінального кодексу України (КК), статті 188-58 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП);

– викласти в новій редакції статтю 161 КК України, передбачивши в ній відповідальність за публічні заклики до насильства з мотивів нетерпимості.

Позиція ЦППР

Стаття 8 Директиви № 2000/43/ЄС Ради ЄС, що імлементує принцип рівного поводження з людьми, незалежно від їх расового або етнічного походження, передбачає, що Держави-члени ЄС запроваджують відповідні заходи з метою забезпечення для суду або іншого компетентного органу можливості встановлення фактів, виходячи з яких можна зробити висновок про наявність актів прямої або непрямої дискримінації, коли особа вважає себе потерпілим у результаті незастосування до неї принципу рівного ставлення.

Водночас Регламент (ЄС) 2021/692 Європейського Парламенту та Ради від 28 квітня 2021 року про створення Програми «Громадяни, рівність, права та цінності» та про скасування Регламенту (ЄС) № 1381/2013 Європейського Парламенту та Ради та Регламенту Ради (ЄС) № 390/2014 визначає поняття «нетерпимість» як таке, що підтримує дії щодо запобігання та боротьби з усіма формами дискримінації, расизму, ксенофобії, афрофобії, антисемітизму, ромофобії, антимусульманської ненависті та усіх форм нетерпимості, включаючи гомофобію, біфобію, трансфобію, інтерфобію та нетерпимість на основі гендерної ідентичності як в Інтернеті, так і поза мережею, а також нетерпимості до осіб, що належать до меншин.

Виходячи з цього певні зміни до статті 161 та інших статей КК України дійсно необхідні задля уточнення та уніфікації відповідних понять.

Водночас Проєкт Закону, крім того, що він відверто порушує положення ч. 6 ст. 3 КК України та ч. 4 ст. 2 КУпАП, містить деякі змістовні вади, які можуть ускладнити застосування КК України на практиці.

1. У ч. 1 ст. 161 КК України необхідно передбачити відповідальність за поширення чи використання матеріалів із закликами до насильства з мотивів нетерпимості чи ненависті, оскільки таке суспільно небезпечне діяння не охоплюється поняттям «публічні заклики».

2. Сумнівно, що самі по собі публічні заклики до будь-чого можуть спричинити тяжкі наслідки. У ч. 3 ст. 161 КК України замість ознаки тяжких наслідків краще було б особливо обтяжуючими обставинами визначити публічні заклики вчинені з використанням медіа або з використанням обстановки, викликаної катастрофою, аварією, стихійним лихом, масовими заворушеннями, воєнними діями чи іншою надзвичайною подією.

3. У пропонованій редакції статті 300 КК України паралельно вживаються терміни «пропагування насильства, жорстокості…» (ч. 1) та «твори, що пропагують культ насильства і жорстокості…» (частини 2 і 3). Очевидно, що у ч. 1 цієї статті має йтися також про культ насильства, жорстокості тощо – явище, коли насильство та жорстокість виступають як центральні цінності, яким поклоняються.

4. У ст. 300 КК України, пунктах 2 і 8 ч. 1 ст. 1 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» замість розділових сполучників «чи» («або») помилково застосовуються єднальні сполучники «та» («а також»). З цього, з урахуванням принципу юридичної визначеності, випливає, що особу можна буде притягнути до кримінальної відповідальності лише за умови, що вона вчинить, наприклад, збут відповідних творів та одночасно примушування до таких дій, або за умови, що відповідні твори будуть пропагувати і культ насильства, і одночасно культ жорстокості, і нетерпимість, і дискримінацію, або за умови, що мало місце негативне ставлення до особи за ознаками і сімейного, і одночасно соціального походження, тощо. Тому у відповідних випадках слова «та», «а також» слід замінити словами «чи», «або».

5. З ч. 1 ст. 300 КК України неясно, про примушування до вчинення яких саме дій йдеться – примушування до ввезення в Україну, виготовлення, розповсюдження, збуту або ж примушування до пропагування.

6. Нарешті, сумнівною є спроба декриміналізувати вчинене з мотиву нетерпимості обмеження чи порушення права людини чи громадянина або незаконне встановлення для людини привілеїв. Такий підхід суперечить, як мінімум Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст. 4). Крім того, він є відступом від положення ст. 22 Конституції України, згідно з яким при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Виключення дискримінації з числа кримінальних правопорушень впливає на обсяг права людини на рівність.

Крім того, у ст. 16 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть кримінальну відповідальність.