exit
search
20 листопада 2018

Три роки Закону про Національну поліцію: історія успіхів і спротиву системи

Уже не перший рік в Україні існує суспільний запит на кардинальні зміни в системі органів правопорядку. Революція Гідності тільки засвідчила їх нагальність, особливо в Міністерстві внутрішніх справ України. У тодішніх публічних дискусіях викристалізувалися своєрідні індикатори (вимоги) процесу реформування МВС. Зокрема:

  • зрозуміла структура і чітко визначені повноваження поліції;
  • відсутність політичного впливу на діяльність поліції;
  • прозорий конкурсний відбір кандидатів у поліцію;
  • об’єктивний і незалежний розгляд дисциплінарних справ проти поліцейських;
  • регламентація у законі порядку застосування поліцією заходів примусу і зброї.

Багато із зазначених вимог стали чинними положеннями Закону про Національну поліцію, ухваленого 2 липня 2015 року. А 7 жовтня 2018 року набрав чинності новий Дисциплінарний статут Національний поліції, який повинен забезпечити прозорий розгляд дисциплінарних скарг на поліцейських.

Одна  з основних змін – інституційне відділення поліції від МВС. Поліція стала окремим від МВС органом, що уможливило  реалізацію важливого європейського принципу – деполітизації поліції. Ще одна перевага –  закріплення на рівні закону порядку застосування спецзасобів. Також поліція стала одним із першопрохідців серед органів правопорядку в запровадженні конкурсних процедур добору нових кадрів.

Закон передбачив нову для українського суспільства форму громадського контролю за діяльністю поліції – поліцейські комісії, які на  40 % складаються з представників громадськості. Наразі працює 84 комісії по всій країні, завдання яких  – проведення конкурсу на службу в поліції. На жаль, у їх поле зору потрапляють тільки особи, яких вперше приймають на службу, оскільки процедуру просування (підвищення) по службі керівництво поліції закриває від контролю суспільства. Неможливість глобально вплинути на кадрову політику Національної поліції частково нівелює і цей інструмент суспільного контролю.

Водночас Парламент за три роки так і не спромігся виправити положення закону, які щодня створюють ризики можливих порушень прав і свобод людини та не відповідають європейським стандартам. Занепокоєння експертів Ради Європи викликає неврегульований порядок формування та ведення Національною поліцією низки баз даних. Адже безконтрольне та необмежене в часі зберігання інформації може призвести до використання зібраних відомостей у незаконних цілях. Значну критику отримали також повноваження поліцейських з перевірки документів, опитування осіб й окремі аспекти застосування спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

Формування патрульної поліції (замість ліквідованих автомобільної інспекції та постової служби) у 2015 році стало першим практичним кроком реформування системи. На фоні тотальної недовіри до системи органів правопорядку суспільство сприйняло цей крок із загальним піднесенням. За короткий час відібрали, навчили та відправили на перші патрулювання тисячі молодих людей, більшість з яких не мала за спиною довгих років роботи в зіпсованій системі. Ці підрозділи досі залишаються найуспішнішим кроком у реформуванні поліції.

На відміну від патрульної служби, інші підрозділи поліції вирішили сформувати зі старих кадрів, які пройдуть переатестацію. Виправданням такого рішення стало те, що провести за короткий строк відкриті конкурси на десятки тисяч посад неможливо. Однак через прогалини в законі, у відповідних інструкціях, а також через позицію керівництва Міністерства результати переатестації невтішні: лише 7,7 % колишніх міліціонерів не пройшли її. І ця цифра не враховує значної кількості осіб, які згодом поновилися на посадах на підставі рішень судів.

У кримінальному блоці поліції не відбулося суттєвих змін ані в кадровому складі, ані в системі роботи. Певні сподівання на зрушення в цій сфері покладалися на спільний з ЄС проект зі створення об’єднаних детективних підрозділів, які допоможуть зробити розслідування ефективнішими. Але керівництво МВС і поліції вирішило обрати інший шлях: не об’єднувати підрозділи з розслідування, а розділити їх і ще створити окремі відділи дізнання. Про це свідчать положення законопроекту про кримінальні проступки, які розкритикували експерти Ради Європи.

Не стали безпечнішими за цей час й українські дороги. Згідно зі статистикою у ДТП гине більше людей, ніж від збройної агресії з боку Російської Федерації на Сході країни. Причина – відсутність автоматичного відео- та фотоконтролю за порушеннями правил дорожнього руху. Відповідний закон про забезпечення безпеки дорожнього руху Парламент ухвалив ще в липні 2015 року, але система фіксації порушень досі не діє. Міністерство внутрішніх справ провалило роботу з підготовки необхідних підзаконних актів, сертифікації приладів контролю та розгортання системи по всій країні.

Такою ж провальною виявилася діяльність МВС у сфері запровадження нового порядку оцінки рівня довіри населення до поліції. Закон передбачив заміну традиційної радянської системи статистичних показників на систему, де довіра населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності її діяльності. Кількість зареєстрованих, переданих до суду та закритих проваджень чи розкритих злочинів не повинна надалі залишатися визначальним показником для оцінки роботи поліції. Проте лише 7 лютого 2018 року був затверджений відповідний Порядок. Отже, на його підготовку МВС знадобилося майже 2,5 роки. Весь цей час у поліції діє традиційна модель оцінки ефективності.

Таким чином, уже зрозуміло, що реформа поліції не стала, на жаль, історією миттєвого успіху, хоча всі можливості та законодавчі умови для цього були.

Олександр Банчук,
Джерело: Ukrainian Liaison Office in Brussels