preloader

Що вас цікавить?

Бачення України – 2030. Яким має бути регіональний устрій


Команда ЦППР у складі громадської коаліції «Україна після перемоги» ще влітку 2022 року сформулювали візію «Бачення України – 2030». Документ пропонує ключові умови відбудови та розвитку України після Перемоги. Сьогодні ділимось, яким ми бачимо регіональний устрій в Україні.


Якою ми бачимо Україну у 2030?

Територія України складається з 12-15 регіонів на основі історичних частин території країни з врахуванням географічних, економічних, безпекових та інших факторів у визначенні їхніх меж – 10-13 країв, Кримськотатарська автономія, Київський столичний округ. (Варіант: не вказувати кількість регіонів та їх особливі види.) Функціонує регіональне самоврядування з представницьким та виконавчим органами, а також державна префектура чи адміністрація, яка здійснює адміністративний нагляд за законністю актів органів самоврядування та координацію реалізації державної політики на регіональному рівні.

Регіональний розвиток ставить на меті гармонійний та сталий розвиток всіх територій країни, зменшення нерівномірності розвитку між регіонами та між частинами регіонів. Регіональні стратегії визначаються виходячи зі специфіки регіонів та відносної конкурентної спроможності. Основним інструментом розвитку є регіональні проєкти, які, крім коштів із регіонального бюджету, можуть залучати внески місцевих громад та кошти Державного фонду регіонального розвитку та європейських структурних фондів, отримані на конкурсних засадах.

На субрегіональному рівні Україна поділена на 120-125 повітів, у кожному з яких функціонує урядник, призначений Кабінетом Міністрів України, та його офіс. Головні завдання урядника – нагляд за законністю актів ОМС та координація державних структур на повітовому рівні. Конституція передбачає можливість обрання повітових рад, якщо для них будуть визначені законом повноваження. (Варіант: Представницький орган повіту не обирається, проте функціонують координаційні органи міжмуніципального співробітництва, сформовані радами громад повіту). 

На базовому рівні в Україні функціонує 1000-1400 самоврядних громад, які мають максимальний рівень адміністративної та фінансової децентралізації на основі принципу субсидіарності. Близько розташовані населені пункти об’єднані в єдину громаду або в агломерацію з єдиними органами врядування. Органами місцевого самоврядування в громадах є ради та виборні голови, які очолюють виконавчі органи. (Варіант: органами місцевого самоврядування в громадах є ради та виконавчі органи). Широке залучення громадян до вирішення питань місцевого значення через різноманітні інструменти місцевої демократії забезпечує високий рівень довіри громадян до ОМС та згуртованості громад. В тому числі відбувається використання місцевих референдумів в громадах для ухвалення найбільш важливих і складних рішень.

Закон розмежовує власні та делеговані (передані) повноваження органів місцевого та регіонального самоврядування, встановлює чіткі алгоритми обрахунку вартості останніх, визначає джерела доходів місцевих і регіональних бюджетів.

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється аналогічно з державною службою, при цьому існує чітка відмінність між політичними та адміністративними посадами.

Які ключові зміни треба зробити для досягнення цього?

Виправлення помилок адміністративно-територіального устрою на базовому й субрегіональному рівнях, внесення змін до Конституції щодо трирівневого адміністративно-територіального устрою, ухвалення Закону про адміністративно-територіальний устрій та Муніципального кодексу. Чітке законодавче розмежування повноважень між державою та самоврядуванням та між рівнями самоврядування, формування збалансованої системи представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування, реформування регіонального рівня адміністративно-територіального устрою та внесення змін до законодавства щодо децентралізації повноважень і фінансів.

Які червоні лінії не можна перетинати у цій сфері?

  • відмова від політики децентралізації та принципу субсидіарності,
  • наділення регіонів повноваженнями, які несуть сепаратистські загрози, зокрема політичними повноваженнями, особливо зовнішньополітичними, правом на регіональні референдуми,
  • об’єднання в одній особі головування в раді регіону та в її виконавчому органі чи запровадження прямих виборів керівників регіонів («регіональних князів»),
  • надмірне обмеження місцевої демократії,
  • відсутність державного механізму забезпечення законності у діяльності органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих органів виконавчої влади.