Покарання чи переслідування? «Випадкові« збіги у справі судді Цокол

19 жовтня дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (ВРП) ініціювала звільнення судді Печерського районного суду м. Києва Лариси Цокол за вчинення дисциплінарних проступків, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

Здавалося б, звичайна справа, якби не реакція представників адвокатської спільноти, громадського сектору і навіть окремих політиків. Усі назвали це політичним переслідуванням за те, що в грудні минулого року суддя Цокол відмовила Генеральній прокуратурі в обранні домашнього арешту для Міхаела Саакашвілі.

Через три дні після відсторонення судді ВРП на своєму сайті пояснила: «… рішення … ухвалено на підставі матеріалів перевірки, які не стосуються будь-яких політичних діячів, в тому числі М. Саакашвілі».

Маючи досвід аналізу дисциплінарної практики щодо суддів, ми вирішили розібратися, за що і як покарали суддю. І чи справді вона заслуговує на звільнення.

Отже, за що суддю притягнули до відповідальності?

Справа про відхилення скарги на бездіяльність слідчих органів

У січні 2017 року суддя Цокол відмовилась задовольнити скаргу на бездіяльність слідчих органів щодо невнесення злочину до реєстру досудових розслідувань. Підстава для відмови – неприбуття до суду скаржника. Ухвала не оскаржувалася.

У діях судді дисциплінарна палата встановила ознаки відразу двох дисциплінарних проступків – істотного порушення норм процесуального права (розгляд скарги за відсутності скаржника) та допущення суддею порушення прав людини і основоположних свобод (відмова у задоволенні скарги з непередбачених законом підстав).

Справа про рішення стокгольмського арбітражу

У червні 2015 року суддя Цокол санкціонувала примусове виконання рішення арбітражного суду, що відбувся у Швеції, у спорі щодо розміру рентної плати за користування надрами для видобування природного газу між інвесторами та державою Україна. Арбітраж за позовом іноземних компаній – інвесторів зобов’язав Україну утриматися від підвищення рентної плати для Полтавської газонафтової компанії за користування надрами для видобування природного газу за ставкою вищою ніж 28%, хоча на той час національне законодавство передбачало ставку в 55%.

Під час розгляду таких справ український суд не переглядає правильність вирішення спору по суті, а лише перевіряє, чи був здійснений арбітражний розгляд з дотриманням усіх вимог (зокрема, чи були повідомлені належним чином сторони, чи правильно сформовано склад арбітражного суду тощо) та чи не суперечить рішення арбітра публічному порядку в Україні, тобто чи можна його виконувати на нашій території.

Дисциплінарна палата вказала, що ухвала Лариси Цокол є невмотивованою, а сама вона умисно не зазначила мотиви її ухвалення, бо нібито розуміла неможливість спростування доводів держави (яку представляло Міністерство юстиції). Крім того, дисциплінарна палата вказала, що цим рішенням суддя «втрутилась в державний суверенітет України, що порушує основи її конституційного ладу».

Цікаво, що ухвала судді Цокол неодноразово переглядалася судами вищих інстанцій, і деякі судові інстанції погоджувалися з її правильністю. Але в результаті ухвала була скасована.

Справа про арешт майна, вилученого під час обшуку

У січні 2016 року суддя Цокол арештувала вилучений під час обшуку товар вартістю понад 13 млн грн. Ухвала була скасована судом вищої інстанції.

Дисциплінарна палата звинуватила суддю в тому, що вона не з’ясувала, хто є власником арештованого майна, через арешт справжній власник понад 2 місяці не міг користуватися майном, ухвала судді не була вмотивована.

У дисциплінарному провадженні можна побачити збіг низки цікавих «випадковостей».

Доповідачем у справі Цокол був колишній юрист Блоку Петра Порошенка

22 грудня минулого року – через десять днів після того, як суддя Цокол розглянула справу щодо Саакашвілі, – щодо неї відкрили першу дисциплінарну справу за скаргою, поданою в березні 2017 року. Ініціював її відкриття Олексій Маловацький, який працював у виборчих штабах Петра Порошенка та його блоку, а в 2014 році й сам балотувався на виборах до Верховної Ради від «Блоку Петра Порошенка« (№84). Власне й членом ВРП він став за активної підтримки фракції «Блок Петра Порошенка».

Через декілька місяців інша дисциплінарна палата ВРП відкрила нову справу щодо судді.

У серпні ВРП об’єднала ці дві справи, а проведення підготовки об’єднаної справи доручила О. Маловацькому.

Рівно через місяць з моменту об’єднання справ дисциплінарна палата відкрила третю справу щодо судді. Усі ці три справи об’єднуються і підготовку за ними доручено провести О. Маловацькому.

ВККС передала скаргу на Цокол до ВРП через півтора року після набрання чинності законом

25 квітня цього року до ВРП надійшло два документи, які стосувалися судді Цокол, – її заява про звільнення та скарга на неї у справі про рішення стокгольмського арбітражу, датована ще 23 червня 2015 року.

Скарга надійшла з Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яка до змін у 2016 році розглядала скарги на дії суддів місцевих та апеляційних судів. Новим законом про судоустрій ВККС було зобов'язано передати всі нерозглянуті скарги до ВРП, але конкретні строки передання в законі не були визначені. Це і призвело до того, що скаргу на суддю Цокол комісія передала до ВРП більше як через півтора року з моменту виникнення такого обов'язку.

ВРП не встановила всі ознаки складу дисциплінарного проступку

Для притягнення судді до відповідальності за порушення прав людини закон встановлює необхідність встановлення істотних негативних наслідків, які настали внаслідок цього порушення. Проте, оцінюючи дії судді Цокол під час розгляду скарги на бездіяльність слідчих органів, дисциплінарна палата навіть не намагалася обґрунтувати, у чому полягають такі наслідки, тобто не встановила склад проступку. А це свідчить про невмотивованість рішення дисциплінарної палати, яка цим же рішення звинуватила суддю Цокол у неналежному мотивуванні її ухвал.

Навіть більше, дисциплінарна палата спочатку вказала, що такий проступок суддя допустила внаслідок недбалості, а згодом – грубої недбалості. Але для притягнення до відповідальності за таке порушення важливо вмотивувати, у чому полягає саме груба недбалість, адже лише груба недбалість може тягнути відповідальність за цим складом.

ВРП не ініціювала покарання «співучасників» Цокол

Під час розгляду скарг на дії судді Цокол у справі про визнання рішення стокгольмського арбітражу дисциплінарна палата встановила, що суди неодноразово розглядали цю справу в різних інстанціях.

Одна з колегій апеляційного суду, яка переглядала ухвалу судді Цокол, визнала її законною та обґрунтованою, хоч у подальшому це рішення скасувала касаційна інстанція. Проте дисциплінарна палата задовольнилася лише покаранням судді першої інстанції.

Натомість апеляційні судді з цієї колегії у вересні 2018 року успішно були переведені Президентом України до нового Київського апеляційного суду. До них не виникло запитань ні під час кваліфікаційного оцінювання, ні в членів ВРП, які вносили подання на переведення і які можуть ініціювати притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності самостійно.

І це незважаючи на те, що дії цих суддів, за логікою дисциплінарної палати, також мали би бути оцінені як втручання в державний суверенітет України і посягання на її конституційний лад.

Співмірність призначеного покарання є сумнівною

Раніше ми виявляли чимало випадків, коли ВРП призначала покарання, яке не відповідає тяжкості проступку. Наведемо лише один приклад: дисциплінарна палата притягнула до відповідальності суддю, який постановив тримати під вартою підозрюваного 60 днів з істотним порушенням вимог процесуального закону. Палата навіть встановила, що суддя «грубо порушив загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини», але обмежилася лише попередженням.

Про неспівмірність покарання, на нашу думку, можна говорити і в справі судді Цокол. Адже наслідки її помилок навіть разом узяті значно менші, ніж утримання 60 днів особи під вартою. До речі, дві з цих помилок судді Цокол виправлені вищими інстанціями, а одна – не перешкоджала особі повторно звернутися до суду.

Отже, дії судді Цокол, які стали предметом оцінки ВРП, не є бездоганними з погляду закону. Водночас якість мотивування її рішень могла страждати від надмірного навантаження, яке констатувала сама ж дисциплінарна палата. Переконані, подібні приклади можна знайти в практиці багатьох суддів.

Цокол обіймає посаду судді понад 20 років і до дисциплінарної відповідальності раніше не притягувалася. Прискіплива увага з боку ВРП саме до неї, суворість її покарання на фоні поблажливого ставлення до більш серйозних проступків інших суддів, а також інші дивовижні «збіги» з великою ймовірністю можуть свідчити про застосування інструментів дисциплінарної відповідальності для помсти за рішення в зовсім інших справах. 

 

Роман Смалюк,
Роман Куйбіда,
Центр політико-правових реформ