Свобода зібрань — право проводити мітинги, пікети, демонстрації, а також збиратися в приміщеннях; належить до прав людини «першого покоління» (цивільних та політичних). Свобода зборів закріплена в статті 20 Загальної декларації прав людини, статті 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Зазвичай захищається лише свобода мирних зібрань.
Повідомлення про проведення мирного зібрання – документ, за допомогою якого організатор чи організатори мирного зібрання сповіщають відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання; Організатор мирного зібрання – фізична або юридична особа, об’єднання громадян, релігійна організація, яка ініціює проведення мирного зібрання; Організатори та учасники мирного зібрання або інші особи не можуть бути притягнуті до відповідальності, на них не може бути накладено будь-яких стягнень чи застосовано до них інший тиск у зв’язку з їхньою участю чи відмовою брати участь у зібранні.
брати участь в обговорені та прийнятті рішень, а також вчиненні інших колективних дій під час проведення мирного зібрання;
використовувати під час мирного зібрання символіку та інші засоби прилюдного вираження колективної чи індивідуальної думки, а також засоби агітації;
приймати і передавати резолюції, вимоги та інші звернення до органів державної влади та/чи органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, релігійних організацій, керівників та власників закладів, підприємств, установ, організацій, дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, а також до представництв міжнародних організацій в Україні тощо;
здійснювати інші дії, не заборонені (не обмежені) рішенням суду, що набрало законної сили.
проводити мирне зібрання в будь-якій формі за умови додержання закону;
уповноважувати окремих учасників мирного зібрання виконувати розпорядчі функції щодо організації і проведення цього зібрання;
встановлювати без спеціального дозволу на час проведення мирного зібрання намети, сцени та інші тимчасові споруди на місці або маршруті проведення мирного зібрання;
використовувати розпізнавальні знаки організатора мирного зібрання;
використовувати під час проведення мирного зібрання звукопідсилювальну та іншу апаратуру, технічні засоби;
взяти участь або відмовитися від участі в переговорах щодо узгодження умов проведення мирного зібрання для запобігання обмеженню свободи мирних зібрань.
Організатор мирного зібрання також зобов’язаний
Організатору мирного зібрання доцільно також мати при собі документ, що посвідчує особу.
На наш погляд, жодна з цих обставин не може бути підставою для заборони чи обмеження мирних зібрань. Тому дуже важливо підготуватися і пояснити суду чому мирне зібрання не може бути заборонене (обмежене) з цих підстав.
Найчастіше, орган влади обґрунтовує необхідність обмеження (заборони) мирного зібрання спираючись на такі обставини:
Повідомлення про проведення мирного зібрання було подане з порушенням норм Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”;
Невідповідність запланованого масового заходу місцевим актам про проведення масових заходів;
Збігу часу та місця мирних зібрань (одночасні мирні зібрання);
Збігу часу та місця мирних зібрань за наявності протилежних поглядів учасників (контрдемонстрації);
Нездатність правоохоронних органів забезпечити громадський порядок;
Можливість негативного впливу зібрання на рух транспорту чи пішоходів;
Неспроможність забезпечити дотримання правил благоустрою;
Проведення у заявленому місці та часі офіційних заходів загальнодержавного або місцевого значення;
Невідповідність мети проведення заходу інтересам територіальної громади.
Цей Указ суперечить Конституції України оскільки встановлює дозвільний, а не повідомний характер повідомлення про організацію мирних зібрань і тому не підлягає застосуванню.
Таку ж позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в довідці щодо вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення впродовж 2010 – 2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо).
Так, Вищий адміністративний суд України зазначив, що «оскільки норми цього Указу встановлюють дозвільний (реєстраційний) порядок проведення мирних зібрань та надають право органам влади та місцевого самоврядування заборонити їх проведення, у той час як норми Конституції України передбачають повідомний порядок проведення зібрань (шляхом сповіщення органів влади) та надають повноваження заборонити проведення мирного зібрання тільки суду, зазначений акт не підлягає застосуванню судами під час вирішення судами справ розглядуваної категорії» (див. http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice.html?_m=publications&_t=rec&id=2322).
Такі місцеві акти не підлягають застосуванню, оскільки не відповідають акту вищої юридичної сили, а саме – ст. 39 Конституції України, яка передбачає регулювання цих питань виключно законом, а не підзаконним актом органу місцевого самоврядування.
Такої ж позиції дотримується Київський апеляційний адміністративний суд (див. окрему ухвалу від 16 травня 2012 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24403908) та інші суди. Наприклад, Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що положення «Про визначення порядку організації та проведення в м. Чернівці мирних зібрань» є таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили і зазначив, що «звуження змісту прав і свобод, зокрема шляхом зменшення часу, визначення місця реалізації гарантованих прав чи іншими способами, у розумінні ст. 22 Конституції, є обмеженням прав і свобод, гарантованих Конституцією України» (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13955587 від 10 лютого 2011 р.).
В разі, якщо орган влади просить суд заборонити мирне зібрання у зв’язку з наявністю одночасних мирних зібрань, слід звернути увагу суду, що така заборона не відповідатиме Керівним принципам ОБСЄ зі свободи мирних зібрань. Так, пунктом 4.3 Керівних принципів передбачено, що у випадку повідомлень про проведення двух або більше не пов’язаних між собою зібрань в одному тому самому місці в один і той же час, слід вжити максимумум заходів для забезпечення їх проведення найкращим можливим способом. Заборона зібрання лише на підставі того, що воно буде проводитися в одному й тому ж місці в один і той же час з іншим зібранням буде, найімовірніше, непропорційним обмеженням, якщо обидва зібрання могли бути проведені в цьому місці.
Схожа позиція висловлена і в рішенні Волинського окружного адміністративного суду, в якому суд зазначив, що саме по собі проведення різних за змістом заходів в одному місці не свідчить про наявність загрози національній безпеці та громадському порядку (див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24953646 від 20 червня 2012 р.).
Слід зверенути увагу суду, що обмеження або заборона мирних зібрань, за наявності протилежних поглядів учасників, буде порушенням права громадян на контрдемонстрації. Європейський суд з прав людини з цього приводу зазначив: «Якщо будь-яка ймовірність напруги і гарячого обміну думками між протилежними групами в ході демонстрації буде підставою для її заборони, суспільство буде позбавлене можливості почути інші погляди з будь-якого питання, яке посягає на думку більшості» (див. п. 107 Рішення у справі Станков та об’єднана македонська організація Ілінден проти Болгарії http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-59689 від 2 жовтня 2001 р.).
Таку ж правову позицію висловив і Окружний адміністративний суд АРК (див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18950062 від 4 листопада 2011 р.).
Слід звернути увагу суду, що забезпечення громадського порядку є одним із основних завдань правоохоронних органів. Як наслідок, нездатіність або небажання міліції виконувати свої обов’язки не може бути підставою для обмеження конституційних прав і свобод інших осіб і перекладання на суд повноваження забезпечувати громадський порядок.
Схожу правову позицію зустрічаємо зокрема у рішенні Львівіського окружного адміністративного суду (див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5820746 від 18 вересня 2009 р.).
Потрібно зауважити, що заборона мирних зібрань з підстав негативного впливу зібрання на рух транспорту чи пішоходів не відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини вказав, що «будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче, до певної міри порушує загальний перебіг життя, включаючи перешкоди для дорожнього руху, і органам влади слід проявити певну терпимість відносно мирних зібрань» (п. 44 Рішення у справі Сєргєй Кузнєцов проти Росії http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-89066 від 23 жовтня 2008 р.).
Львівський окружний адміністративний суд наголосив, що заборона мирних зібрань з підстав негативного впливу зібрання на рух транспорту чи пішоходів не відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25676932 від 21 серпня 2012 р.).
Це є позитивним зобов’язанням органів внутрішніх справ за таких обставин подбати про те, щоб люди не виходили на проїжджу частину, або обмежити рух транспорту під час проведення заходу, забезпечити у разі необхідності прохід працівників відповідних органів до приміщень цих органів тощо.
Слід звернути увагу суду, що дотримання правил благоустрою під час проведення мирних зібрань входить до позитивних зобов’язань органів влади. Так, зокрема пунктом 32 Керівних принципів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань пердбачено, що відповідальність за прибирання території після проведення зібрання має лежати на органах влади.
Така правова позиція висловлена і в рішенні Севастопольського апеляційного адміністративного суду (див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24098554 від 17 травня 2012 р.).
Таким чином, неспоможність забезпечити дотримання правил благоусторю, не може служити підставою для обмеження мирних зібрань.
Потрібно викласти позицію, що проведення мирних зібрань у дні офіційних святкових заходів саме по собі не дає підстав для твердження про загрозу національній безпеці чи громадському порядку, а отже і не може бути підставою для заборони мирних зібрань. У випадку проведння у заявленому місці та часті офіційних заходів загальнодержавного або місцевого значення, слід застосовувати такі ж самі підходи як і при проведенні одночасних мирних зібрань.
Слід звернути увагу суду, що невідповідність мети проведення заходу інтересам територіальної громади не може служити аргументом для заборони або обмеження мирних зібрань. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що реалізація своїх прав меншістю не повинна залежати від схвалення більшістю. Навіть в тому випадку, якщо інтереси певної групи осіб разюче відрізняється від інтересів основної маси населення, такі інтереси мають будуть дотримані. Так, зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає: «хоча в якихось випадках інтереси особистості можуть бути поставлені в залежність від інтересів групи, демократія не зводиться до того, що погляди більшості повинні обов’язково переважати; необхідно дотримуватися балансу, який забезпечив би чесне і правильне ставлення до меншин і виключав би будь-які зловживання з боку домінуючої групи» (див. пункт 63 Рішення у справі Бачковський та інші проти Польщі http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-89066 від 3 травня 2007 р.).
Використання такої пракики Європейського суду з прав людини знаходимо і в рішеннях національних судів (див. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25676932 від 21 серпня 2012 р.).
Право проводити мирне зібрання є конституційним правом кожної особи. Стаття 39 Конституції України передбачає, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Таким чином не може існувати ніякої відповідальності за реалізацію свого гарантованого конституційного права.
Притягнення особи до відповідальності можливе лише за певні заборонені законом дії, які особа може вчинити на мирному зібранні.
Адміністративна відповідальність встановлена за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Стаття 185-1 Кодексу “Про адміністративні правопорушення” передбачає, що порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій –
тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації, –
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Адміністративна відповідальність передбачена також і для посадових осіб. Стаття 185-2 Кодексу “Про адміністративні правопорушення” передбачає, що надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальна відповідальність встановлена у випадку якщо мирне зібрання втратило свій мирний характер і переросло у масові заворушення.
Стаття 294 Кримінального кодексу передбачає, що організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
Кримінальна відповідальність встановлена також у випадку заклику до вчинення дій, що загрожують громадському порядку. Відповідно до статті 295 Кримінального Кодексу публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту – караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Конституція встановлює вимогу про завчасне сповіщення органів влади про намір провести мирне зібрання для того, щоб зазначені органи мали можливість здійснити підготовчі заходи для забезпечення безперешкодного проведення мирного зібрання, підтримання громадського порядку, охорони прав і свобод учасників мирного зібрання, інших людей.
Якщо рішення суду про заборону мирного зібрання немає, то участь органів влади полягає у забезпеченні режиму максимального сприяння проведенню мирного зібрання.
Влада може допомогти з прибиранням сміття, надати машини швидкої допомоги або, в разі потеби, забезпечити присутність міліції з метою дотримання громадського порядку на мирних зібраннях.
Влада також може дослухатися до вимог організаторів мирного зібрання. Так, наприклад, якщо мирне зібрання планується з метою вимагати скасування нормативного акту органу влади, відповідний орган має змогу самостійно скасувати цей акт, і в такому разі в проведенні мирного зібрання не буде необхідності.
Крім того повідомлення буває дуже доцільним у випадку, коли кілька організаторів мирних зібрань виявили бажання провести зібрання в одному й тому самому місці та в один і той же час. В такому разі влада може виступити в ролі медіатора, повідомивши організаторам про наявні наміри інших осіб провести мирне зібрання та запропонувавши їм домовитись між собою.
Заборонити проведення мирного зібрання може тільки суд. Справи про заборону мирних зібрань за позовами органів влади розглядають у першій інстанції окружні адміністративні суди (діють по одному в кожній області, АРК, Києві та Севастополі).
З яких підстав мирне зібрання може бути заборонене?
Мирне зібрання може бути заборонено лише в інтересах:
Щодо максимальної кількості учасників мирного зібрання ситуація є дещо складнішою. Законодавство не містить обмежень щодо максимальної кількості учасників мирного зібрання, проте на практиці суди можуть заборонити мирне зібрання, якщо в місці його проведення не можливо розмістити таку кількість учасників про яку заявляють організатори. Однак, на на наш погляд, такі заборони є необгрунтованими.
Жодних обмежень щодо форми мирного зібрання не встановлено. Таким чином мирне зібрання може проводитися у формі пікету, мітингу, демонстрації, ходи чи іншої форми мирного зібрання визначеної організатором. Немає також жодних особливостей щодо мети мирного зібрання. Мирне зібрання може мати на меті висловлення політичної чи громадської позиції, проте порядок організації і проведення таких акцій буде однаковим.
Мирне зібрання може бути проведено в будь-який час вказаний у повідомленні організатором мирних зібрань. У разі, якщо мирне зібрання планується проводити в нічний час в безпосередній близькості від житлових будівель, то організаторам та учасникам мирного зібрання бажано утримуватися від використання звукопідсилювальної апаратури.
Мирне зібрання може проводитися в будь-якому публічному місці.
Повідомляти про мирне зібрання потрібно орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Який саме – залежить від того, де планується проведення мирного зібрання.
виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (крім міст Києва і Севастополя) – у разі, якщо мирне зібрання передбачається провести в межах території відповідного села, селища, міста;
Київську чи Севастопольську міську державну адміністрацію – у разі, якщо мирне зібрання відбуватиметься в Києві чи Севастополі відповідно;
районну (обласну) державну адміністрацію – у разі, якщо мирне зібрання передбачається провести на території відповідного району (області);
Раду міністрів Автономної Республіки Крим – у разі, якщо мирне зібрання передбачається провести на території кількох районів Автономної Республіки Крим.
У разі якщо мирне зібрання планується провести за марширутом, що пролягає по території кількох областей, міст Києва та Севастополя, Автономної Республіки Крим, організатору мирного зібрання доцільно подати письмове повідомлення про його проведення відповідно до кожної обласної державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Організаторам мирних зібрань слід відповідально підійти до питання повідомлення, оскільки в судовій практиці відомі випадки, коли суди забороняли мирні зібрання у зв’язку з тим, що повідомлений був неналежний орган влади.
Конституційний Суд України у рішенні № 1-30/2001N 4-рп/2001 зазначив, що “ Суд України у рішенні № 1-30/2001N 4-рп/2001тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій… Строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань”.
На даний час немає жодного чинного нормативно-правового акту, який би встановлював конкретний строк завчасного повідомлення про мирне зібрання.
Аналіз судової практики показує, що суди при вирішенні питання про строки повідомлення часто керуються ще Указом Президії Верховної Ради СРСР (!!!) “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” 1988 року, яким встановлюється обов’язок організаторів мирних зібрань повідомити владу про мирне зібрання за 10 днів до його проведення. Не зважаючи на те, що ця вимога суперечить Конституції, критерію розумності та практиці Європейського суду з прав людини, українські суди часто забороняють мирні зібрання з підстав недотримання строків, визначених Указом.
Якщо є можливість повідомити про мирне зібрання за 10 днів до його початку, то краще це зробити, щоб убезпечити себе від заборони мирного зібрання з підстав недотримання строків завчасного сповіщення доцільно .
В іншому випадку орган влади може спробувати обмежити ваше право на мирне зібрання звернувшись до суду. Перспективи судового розгляду у випадку недотримання строків передбачених Указом оцінити складно, оскільки судова практика в цих справах є непослідовною.
Якщо ви опинились у ситуації, коли орган влади звернувся до судом із позовом про заборону мирного зібрання через те, що повідомлено про нього було пізніше, ніж за десять днів, то знайте – правда на Вашому боці, потрібно захищати право на мирне зібрання та домогтись справедливого рішення суду.
Повідомляти про проведення мирного зібрання повинен організатор мирного зібрання чи його уповноважений представник особисто або шляхом надсилання рекомендованого листа (якщо є достатньо часу для поштового відправлення) чи телеграмою.
Повідомити про проведення мирного зібрання можна і телефоном але в такому разі організатори мирного зібрання не матимуть підтвердження про завчасне повідомлення.
Повідомлення про проведення мирного зібрання не обов’язкове у разі проведення спонтанного мирного зібрання.
Спонтанне мирне зібрання – мирне зібрання, спричинене подією, яку не можливо було завчасно передбачити, щоб повідомити про намір проведення зібрання у строки, визначені Законом.
Такі зібрання є випадковими і виникають, наприклад, коли групи людей збираються в конкретному місці без попереднього сповіщення чи запрошення. Часто вони виникають у відповідь на розповсюджену інформацію чи на інформацію про конкретну подію, яка стала доступна через мережу інтернет (наприклад, про візит голови іноземної держави).
Впровадження поняття спонтанного зібрання відповідає європейським стандартам і вітається європейськими інституціями.
Поняття “мирне зібрання” охоплює будь-які публічні заходи, що проводяться у публічному місці мирно, без зброї, у формі:
Поняття “мирні” включає також поведінку, що ображає або дратує осіб, які не згодні з ідеями або заявами, що підтримуються зібранням або навіть поведінку, спрямовану на свідоме створення перешкод для третіх осіб.
Таким, що не має мирного характеру або втратило його, є зібрання, учасники якого масово умисно застосовують фізичну силу, зброю чи інші небезпечні засоби для заподіяння шкоди життю, здоров‘ю або майну інших осіб.
