Що вас цікавить?

“Краще, ніж нічого”. Експерт Центру Євген Крапивін про проєкт закону щодо відповідальность за катування

05.11.2022
Загальні новини

Верховна Рада у першому читанні ухвалила «Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за катування». У чому тут перемога, а над чим ще потрібно працювати, читайте у коментарі експерта Центру політико-правових реформ


Рік тому вдалось ухвалити Стратегію протидії катуванням у системі кримінальної юстиції та плану заходів з її реалізації. З часу повномасштабного вторгнення ця проблема відійшла на задній план. Не тому, що катування зникли (маю на увазі, з боку українських органів влади щодо цивільних осіб, що не є воєнним злочином в межах збройного конфлікту), проте говорити про них стало неприйнятно в повсякденному, ординарному аспекті, не повʼязаному із війною.

Одна з проблем, яка довгий час існувала у сфері протидії катувань на нормативному рівні – склад злочину, передбачений ст. 127 КК України (катування), а саме відсутність спеціального субʼєкту та можливість застосування строків давності у разі вчинення такого злочину, наявність мети для того, щоб завдання насильницьких дій мали ознаки катування. Необхідність її вирішення констатувалась багатьма фахівцями, тож існував не один проєкт Закону на її виправлення, зокрема від Уряду.

Врешті, радий бачити, що вчора Верховна Рада ухвалила у першому читанні урядовий проєкт Закону №5336 від 05.04.2021 р. «Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за катування».

Основні положення законопроєкту:

1. Скасовується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за катування (зміни до ст. 49 КК України).

2. Неможливо застосувати звільнення від відбування покарання (умовний строк) за катування (зміни до ст. 80 КК України).

3. Викладається у новій редакції диспозиція ст. 127 КК України, зокрема додається до ч. 3 спеціальний субʼєкт – представник держави, в тому числі іноземної.

4. Під «представником держави» розуміється не тільки посадова особа органу влади, а й треті особи, яка з її волі чи мовчазної згоди вчиняють такі дії для впливу на особу, яку піддають катуванням.

Що варто було б вдосконалити:

1. «Катування» у Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 року) визначається саме через вплив з боку представника держави. Починаючи з 2008 року в КК України не було спеціального субʼєкта ст. 127 КК України, проте і в разі ухвалення цього законопроєкту зберігається подвійна ситуація – катування можуть вчиняти і цивільні особи, і представники держави (більшість вироків за цієї статтею раніше взагалі ухвалювались щодо цивільних осіб). Так не має бути, бо цивільні особи можуть завдавати побоїв, тілесних ушкоджень тощо, проте не катувань.

2. В диспозиції ст. 127 КК України залишається мета – «дії, спрямовані на». Попри те, що декларується ціль приведення у відповідність до згаданої Конвенції ООН 1984 р., якраз у ній йдеться про обʼєктивну сторону – лише вчинення дій: катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, вчинене з відповідною метою. Це створює додаткові проблеми для доказування і давно визнано проблемою судової практики, яка зберігається і у разі ухвалення цього проєкту Закону.

З цих позицій більш вдалою є пропозиція авторів проєкту нового Кримінального кодексу, в якому склад злочину катування викладені наступним чином:

Стаття 9.4.3. Катування

Публічна службова особа, яка спричинила потерпілій людині біль або страждання шляхом застосування насильства чи погрози з метою: 1) примусити потерпілу чи іншу людину вчинити дії, що суперечать їх волі, 2) отримати від потерпілої чи іншої людини відомості або зізнання, 3) покарати потерпілу чи іншу людину за дії, скоєні нею чи іншою людиною, або у скоєнні яких потерпіла чи інша людина підозрюється, 4) залякати чи дискримінувати потерпілу чи іншу людину,– вчинила злочин 3 ступеня.

При цьому з «розʼяснення термінів» (ст. 11.2.1): катування – умисне заподіяння сильного болю або страждання, фізичного чи психічного, особі, яка перебуває під вартою або під контролем обвинуваченого; але катуванням не вважається біль чи страждання, що виникають лише в результаті законних санкцій, є невід’ємними від цих санкцій чи спричинені ними випадково.

Висновок: законопроєкт усуває частину нормативних проблем у сфері катування, що краще ніж нічого. Разом з тим «катування цивільними особами» та необхідність мети зберігаються, що можна було б виправити одразу, а не чекати наступної законодавчої ініціативи, яка неодмінно буде або нового Кримінального кодексу.

Втім краще маленькі кроки і проміжний результат, аніж “прожекти” без результату.

Експерт Центру політико-правових реформ
Євген Крапивін