Електронні петиції: бути чи не бути?

Інструмент електронних петицій з’явився нещодавно, але вже дискредитує себе. Громадяни формулюють звернення на кшталт «Призначити Тимошенко Юлію Володимирівну послом в Гондурас» і «Дарта Вейдера — в прем’єр-міністри України.». Державні органи (поки що лише Президент України) максимально завуальовано роблять формальні «відписки» по суті поставлених питань. Коло замикається.

Зараз з’явилася велика загроза щодо профанації інструменту електронних петицій як з боку влади, так і з боку громадян. Кожна зі сторін по-своєму сприймає призначення та перспективи використання електронних петицій, але жодна з них не має чіткого уявлення про його сутність. Саме тому доцільно вичерпно та лаконічно передбачити шлях для «світлого майбутнього» цього інструменту демократії.

Право на звернення є конституційним. Ст. 40 Основного Закону України передбачає:

«Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.».

У Конституції України не встановлено жодних обмежень щодо форми подання відповідних звернень.

Традиційні звернення громадян індивідуальні. Коли є публічний інтерес (електронні петиції та колективні звернення), то це елемент демократії. Електронні петиції належать до електронної демократії, стосуються виміру впливу та консультації та займають за своїм рівнем проміжне місце між отриманням інформації та прийняттям рішень (активна участь за шляхом «згори вниз» за критерієм суб’єкта, від якого йде ініціатива). Вони є як доповненням до інших інструментів, так і новим інструментом із публічної точки зору (звернення в електронному варіанті).

Інструментів і практик звернення до державних органів в електронному варіанті безліч. Вони дуже популярні. У світі це працює. Електронна петиція підсвічує реальну проблему, має на меті підказати шляхи її вирішення. Перевагою є можливість направити енергію протесту в іншу форму (в електронну форму). Водночас не виключені й маніпуляції, у тому числі з боку влади, та інші ризики. Хоча це буде репрезентативно в процесі напрацювання практики подання та розгляду електронних петицій.

Електронна петиція по-українськи

Електронна петиція — особливий вид колективного звернення (електронне звернення), яке подається до вищих державних органів (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України), локальних органів (органів місцевого самоврядування); сервіс для збору підписів. Петиція стосується комплексних питань. Зміст петиції обмежується відповідно до вимог законодавства про інформацію.

У свідомості як державних органів, так і громадян мають закарбуватися такі ознаки цього інструменту:

—  метою петиції є розпочати діалог із владою;

—  колективний характер звернення;

—  свобода вираження — петиції підкреслюють важливість, резонанс проблеми. Питання, яке піднімають — питання публічного інтересу (об’єднує багатьох людей);

—  скорочений (спрощений) порядок розгляду петиції;

—  петиція не має обов’язкової сили для адресата;

—  необхідність дотримання як вимог закону, так і правил веб-порталу;

—  надійна платформа — зазвичай державні веб-сайти, хоча дозволяється подання електронних петицій через громадські веб-сайти (зокрема, в Латвії ефективно функціонує громадський веб-сайт із жорсткою ідентифікацією);

—  «закриті» теми — обмеження за інформаційним законодавством; премодерація.
Премодерація — попереднє підписання петицій встановленою кількістю голосів (ценз). Створює умови конкуренції (найбільший попит);

—  для реагування з боку влади не обов’язково чекати, коли буде зібрано відповідну кількість голосів.

За кордоном також можливе перетворення електронних петицій на електронні ініціативи (є успішний досвід Фінляндії).

Основною функцією інструменту електронних петицій є почати легітимні дискусії, включення в діалог. В Україні електронні петиції зараз активно використовуються як альтернативний спосіб «достукатися» до вищих органів влади. Водночас слід пам’ятати, що цей інструмент має два рівні застосування:

1. Державна петиція — спрямованість на вирішення питань загальнодержавного значення. Функціонують веб-портали таких вищих державних органів: Президента України («Електронні петиції» на Офіційному інтернет-представництві Президента України), Верховної Ради України («Електронні петиції» (тестова версія) з 29 жовтня 2015 р.). Кабінет Міністрів України станом на 29 жовтня 2015 р. також планує найближчим часом запустити веб-портал для подання електронних петицій на своєму сайті.

2. Місцева петиція — орієнтація на розв’язання процедурних питань, відданих на розсуд територіальних громад. Обов’язку створювати офіційний сайт (веб-сервіси), зокрема на місцевому рівні, немає (економія бюджетних коштів і часу) – можна віддати на аутсорсинг громадським організаціям і приймати від них електронні петиції. Це пов’язано також із полегшенням запуску та існуванням противаги у вигляді громадських порталів (наприклад, e-dem.in.ua, petitions247.net).

Градація рівнів застосування електронних петицій унеможливлює їх переадресацію між суб’єктами в аспекті спроможності вирішити ті проблеми, які хвилюють громадян. З іншого боку, деякі суб’єкти також хочуть приймати електронні петиції. Це не заборонено законом, який врегульовує питання адресації ключовим суб’єктам питання найбільш важливого суспільного значення.

З іншого боку, навіть при існуванні чіткого алгоритму подання та розгляду електронних петицій все однак можливі такі зловживання при реалізації цієї процедури:

—  ідентифікація авторів чи підписантів електронної петиції;

—  подвійне голосування одних і тих же осіб під різними електронними адресами;

—  інші ризики, пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням процесу подання та розгляду електронних петицій.

Такі потенційні зловживання мають дуже високу вірогідність ставати реальними. Одночасно постає питання про відповідальність правопорушників. Поки що можна сильно не хвилюватися: додаткових спеціальних санкцій, окрім як загальні, немає. Раніше підстав для притягнення до юридичної відповідальності було більше, але їх було виключено зі ст. 28 Закону України «Про інформацію». Разом з тим, підхід зараз не формальний — враховується інтерес за петицією.
Кожен із суб’єктів відповідає в межах своїх повноважень: автор (не суб’єкт авторського права!) — за зміст петиції; адресат — за своєчасний та належний розгляд; веб-портал — за збір і достовірність, виконання вимог закону (обов’язково надати підтвердження достовірності підписів, дотримуватися правил ідентифікації).
У разі вчинення недобросовісних діянь можливе притягнення аж до кримінальної відповідальності за несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361 Кримінального кодексу України).

Секрети успіху електронних петицій

Чому Президент Петро Порошенко відхилив першу петицію щодо законодавчого затвердження права громадян України на захист? Чому на сайті Верховної Ради України станом на 13 грудня 2015 р. найбільшу кількість голосів набрали електронні петиції про неприйняття Законопроекту «Про освіту», підготовленого Міністерством освіти і науки України, оскільки його прийняття призведе до знищення системи дитячої мистецької освіти, зняття депутатської недоторканності, запровадження в Україні системи електронного голосування та збору підписів громадян під час проведення народного волевиявлення, ІМПЕРАТИВНИЙ МАНДАТ — можливість дострокового відкликання будь-якої вибраної особи, що не виправдала довіри виборців, запровадження високих штрафів за сміття на вулиці? На ці та інші питання можна відповісти, орієнтуючись на особливі вимоги до інструменту електронних петицій.

Секрет успіху електронних петицій полягає в тому, що люди будуть звертатися з актуальними проблемами до адресата, який зможе їх вирішити, а орган влади завжди має давати відповіді по суті, а не формальні «відписки». Відтак, електронна петиція буде не профанацією, а сприятиме задоволенню публічного інтересу, яким переймається група її підписантів.

Аналіз змісту, форми та процедури підписання «успішних» електронних петицій дозволяє прийти до таких критеріїв ефективності електронної петиції:

—  простота формулювання для громадян при підписанні, зрозумілі вимоги для державного органу та врахування сфери його компетенції. Цей же критерій охоплює і привабливість петиції для підписантів — емоційну прив’язку. При цьому слід пам’ятати, що квінтесенцією простоти електронної петиції є її зрозумілість, яка включає: невелику кількість знаків; простий та емоційний заголовок; фахове, але доступне пояснення; доступну мову (без специфічних термінів, жаргонізмів, запозичених слів, інтернаціоналізмів); використання нескладних речень; структурованість тексту (виділені ключові слова; візуальні блоки (невеликі абзаци) — легкість, оптимальна інформативність; послідовність — вступ, основна частина, результативна частина; відповідність і обґрунтованість, гіперпосилання);

—  реалістичність — за часом і ресурсами (трудовими, фінансовими, у тому числі грошовими та ін.) для себе та для державного органу. Тільки реалістична електронна петиція матиме змогу забезпечити пріоритезацію зусиль громадян і владних структур на першочергові та загальні при вирішенні суспільно важливої проблеми. У цьому сенсі орієнтирами є опубліковані документи, озвучені пріоритети зі стратегій розвитку. Приємним бонусом може виявитися пріоритет електронної петиції на час її підписання — неочікувана підтримка (пам’ятаймо про check-list);

—  належний (релевантний) адресат — наявність повноважень реагувати на зміст петиції. На веб-порталі повинні міститися підказки щодо належного адресата;

—  особа ініціатора має бути відома й авторитетна;

—  реальна значущість питання для практичного застосування;

—  включення в текст електронної петиції очікуваного взаємовигідного результату для громадянського суспільства та влади чи шляхів його досягнення;

—  «безальтернативність» при обґрунтуванні предмету петиції — донести до людей потребу, що підписавши петицію, можна отримати результат, а іншого шляху немає. Цей критерій став поширюватися на електронні петиції зі стратегічного менеджменту (в економічній площині управління базується на безальтернативності та невідворотності його процедур і наслідків);

—  правильний момент і цільова аудиторія (ініціатор вирішує).

При оцінці ефективності застосування інструменту електронних петицій також потрібно зважати на можливість зібрати підписи вчасно залежно від інтересів ініціаторів; на чисельність підписів; чи реально взяти таку петицію до розгляду; на результати та вжиті заходи адресатом.

Імплементація електронних петицій

Довіра суспільства залежить від практики використання інструменту електронних петицій. Це підсилюється можливістю подавати електронні петиції на державних і громадських веб-сайтах. Конкуренція посилюватиме якість.

Немає сумніву, що автори та підписанти електронної петиції зацікавлені в тому, щоб адресат її розглянув і позитивно вирішив. Для збільшення ймовірності задоволення органами влади надісланих до них петицій в основі цих звернень повинен лежати такий механізм:

—  актуалізація проблеми;

—  створення ініціативної групи та обговорення;

—  максимальний «інформаційний шум» (публічні заходи) — флешмоби, акції (театралізація), стікери, об’яви, публічне інформування, круглі столи, запрошення іноземних фахівців, тематичні ТВ-програми тощо. Через описані форми та види інфотиску відбуватиметься залучення додаткових підписантів електронної петиції та зацікавлених осіб з боку влади. Важливо при цьому визначити з боку громадськості відповідальних осіб за цей напрямок, проводити моніторинг і контроль;

—  формування бази зацікавлених учасників шляхом створення дружньої експертної спільноти (лідерів думок); консолідації найбільш авторитетних громадських організацій; пошуку спеціалізованих фондів (коштів, бази для розсилки); виходу в соціальні мережі — посилань на групи щодо електронних петицій, на персональну сторінку ініціатора щодо інформування; роботи з ВНЗ (залучення ініціативних студентів);

—  візуалізація — інфографіка, реклама для розширення кола ініціаторів і розподіл повноважень між ними. При цьому варто розмежовувати такі категорії: рекламна кампанія (робота з адресатом); адвокаційна кампанія (шляхи вирішення проблеми в потрібний час і в потрібній кількості, через групи зацікавлених осіб, реальні підписи);

—  залучення бізнесу (зацікавлених сторін і потенційних партнерів).

Механізм має діяти так, щоб ідея в електронній петиції стала як своя для підписантів і державних органів. У загальному плані ініціювати електронну петицію варто тільки тоді, коли є розуміння що і як зробити. Попередньо потрібні прорахування ризиків, підготовка контраргументів, їх озвучення, альтернативний план. У зверненні обов’язково має міститися пропозиція власних механізмів вирішення проблемної ситуації.

Таким чином, у якості висновку можна констатувати, що електронні петиції — це інструмент, який запрошує до діалогу. З метою створення умов для їх використання в майбутньому як влада, так і громадськість повинні мати чітке та однакове уявлення про сутність, процедуру подання та розгляду, а також критерії легітимації електронної петиції.

Відповідний інструмент має дуже великі перспективи стати дружнім. Для цього потрібні швидкість (ривок під час збору підписів і розгляду петиції); консолідація суспільства (розділення суспільства за вузькими групами інтересів можливе тільки щодо місцевих петицій); співпраця, домовленості, партнерські стосунки з бізнесом і владою; своєчасний моніторинг і повідомлення; переадресація електронних петицій їх отримувачами за належністю (виходячи зі сфер компетенції державних органів).