Роль регіонів і регіонального рівня в контексті майбутнього членства України в Європейському Союзі

Ігор Коліушко

Голова правління Центру Ігор Коліушко взяв участь в експертному обговоренні на тему «Євроінтеграція: регіональний вимір або роль громад», яке організував Центр політико-правових реформ, Агенція місцевого економічного розвитку Яворівщини за участі експертів Мережі UPLAN.

«У контексті європейської інтеграції без сумніву має зростати роль регіонів і регіонального рівня в організації публічної влади в Україні. Весь Європейський Союз побудований значною мірою на регіонах, структурні фонди ЄС в основному перерозподіляються через регіональні проєкти, тому власне роль регіонів буде суттєво зростати. Сьогодні, зрозуміло, що регіонами в нас є області та АР Крим. Тому перше питання, яке постає перед нами — чи всі наші регіони спроможні до функціонування в умовах майбутнього членства в Європейському Союзі? Чи не треба було б нам подумати про зміну регіонального устрою?» — зазначив він.

Є ціла низка суто управлінських аргументів на користь майбутнього укрупнення регіонального устрою. Звісно, це не швидка реформа — мусить закінчитися війна, відбутися детальне обговорення, тільки тоді подібну адміністративно-територіальну реформу можна впроваджувати в життя. Крім того, вона потребує внесення змін до Конституції України.

Експерт навів декілька аргументів на користь укрупнення регіонів. Перший — це проведення здебільшого успішної реформи районного поділу, в результаті якої сформовано досить ефективний рівень районів, де варто створити в майбутньому префектури, і Кабінет міністрів може напряму працювати з рівнем районних префектур. Тому, за словами пана Ігоря, це має бути основною ланкою, яка повинна забезпечувати дотримання насамперед законодавства органами місцевого самоврядування — це власне нагляд з боку держави, а з іншого боку — дотримання законодавства в діяльності виконавчої влади на місцях, тому що префекти так само мають здійснювати координуючу функцію й відповідно нагляд за законністю діяльності місцевих органів виконавчої влади, і в разі будь-яких проблем сигналізувати напряму до Кабінету міністрів. Це повинна бути основна вісь зворотного зв’язку, яка доповнює вертикаль центральних органів виконавчої влади.

Відповідно для регіонів треба визначити сферу їхньої компетенції. Без сумніву, мають бути регіональні (обласні) ради, вони повинні отримати в майбутньому свої виконавчі органи. Якщо буде коректно визначено сферу їхньої компетенції — будь-яких загроз, що регіони стануть некеровані, тим більше загроз сепаратизму, на думку експерта, можна легко уникнути, якщо тільки правильно й комплексно реалізовувати цю реформу.

Ще один нюанс: сьогодні, після реформи районів, є дуже близька віддаль між районами й теперішніми областями. Коли в більшості областей є чотири райони, а в деяких три, то відповідно це призводить до проблеми комунікацій, тобто обласні військові адміністрації на сьогодні напряму комунікують із громадами, ігнорують районний рівень взагалі. «І такий хаос породжений тим, що ми, піднявши райони, поки що залишили на тому самому місці області, і між ними є замала віддаль. Якби ми перейшли в перспективі, наприклад, до 12-15 регіонів, на моє глибоке переконання, наша система була б набагато міцнішою й регіони були б набагато потужнішими й здатними саме до реалізації тієї політики, яка має на них покладатися», — зауважив голова правління Центру.

Другий аргумент пов’язаний з тим, що в Європейському Союзі вірогідно існує негласна рекомендація прив’язуватися у своєму адміністративно-територіальному устрої до статистичних регіонів — NUTS-1, NUTS-2. «Відповідно NUTS-2 — це від 800 тис. до 3 млн населення, і фактично всі наші області, чи більшість з них потрапляють у цю категорію. NUTS-1 — це від 3 млн і вище. Якщо ми укрупнюємо регіони, у нас виходить ситуація, принаймні якщо орієнтуватися на довоєнний склад населення, що є великі регіони, які потраплять у NUTS-1 — такі, як Запоріжжя, Слобожанщина, Галичина тощо, і є регіони, які не потрапляють у цю категорію навіть у результаті укрупнення — зокрема Волинь, Поділля», — зазначив експерт.

Тож ситуація дуже неоднозначна, проте в цьому напрямку потрібно думати й готуватися до членства в Європейському Союзі. Принаймні точно доведеться запроваджувати регіональне самоврядування, бо в Європі немає винятків, щоб не було регіонального самоврядування у якійсь країні-члені, і щоб регіональний орган, яким у нас є обласна рада, називався органом місцевого самоврядування. Таку аномалію точно треба буде усувати.

Під час свого виступу Ігор Коліушко звернув також увагу на проблеми, які супроводжують процес підготовки до відбудови, відновлення країни. За етимологією слово «відновлення» означає фактично повернення до того, що було. Тобто не йдеться про реновацію, модернізацію, це якось відходить на другий план, а звідусіль чомусь найбільше лунають слова «відновлення» й «відбудова».

«Це таке емоційне враження, але коли читаємо, наприклад, Постанову Кабміну № 731 «Про затвердження порядків з питань відновлення та розвитку регіонів і територіальних громад», то там це все підтверджується», — наголосив він.

У документі немає жодного слова про те, що в основі відновлення мають лежати стратегії майбутнього розвитку громад, регіонів. Там йдеться про те, що треба зробити облік всього знищеного та подати на відновлення. А це, на переконання експерта, абсолютно неправильний шлях, тому що в післявоєнному відновленні України треба не забувати, першочергово, про інтереси людей.

Абсолютно не факт, що всі люди захочуть одразу ж після війни повернутися туди, де були перед війною. Не виключено, що багато з них знайшли собі місце, роботу там, де опинилися сьогодні на території України, і не захочуть повертатися. Проте вони так само постраждали, їхнє майно на території окупації знищене, вони багато втратили, значить повинні отримувати компенсацію. І це один такий трек відновлення — відшкодування людям. Тут, треба віддати належне, Уряд так і позиціонує це завдання як окреме.

Але далі, в процесі відновлення територій, бізнесу, інфраструктури, все одно треба враховувати прогноз, де люди хотітимуть жити, де в них є робота, можливість самореалізуватися. І тільки з урахуванням цього всього складати плани, що треба відбудовувати, а що ні.

Тому, на переконання пана Ігоря, будь-яка відбудова повинна бути вписана в стратегію майбутнього розвитку, в стратегію модернізації країни. Відповідно цю стратегію не можна напрацьовувати без громадськості й місцевого самоврядування. Тому треба створювати вже, якомога швидше, робочі групи в кожній громаді, в кожному регіоні, для того, щоб дивитися, що змінилося, які з’явилися можливості, які залишаються чи з’являються нові виклики, і власне вибудовувати стратегію.

Чи була ця стаття корисна?