Експерти Центру Ольга Піскунова та Микола Хавронюк підготували висновок щодо Закону України «Про Медіа» (№ 2849-IX від 13.12.2022 р.)

Закон має інкорпоративний характер, охоплює широке коло питань, пов’язаних із діяльністю медіа, та скасовує галузеві закони:

«Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»,
«Про телебачення і радіомовлення»,
«Про інформаційні агентства»,
«Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»,
«Про захист суспільної моралі».
Закон впроваджує норми європейського законодавства та розширює перелік суб’єктів у сфері медіа, до яких статтею13 віднесено: лінійні та нелінійні аудіовізуальні медіа, друковані та онлайн-медіа, провайдерів аудіовізуальних сервісів, платформи спільного доступу до відео та постачальників електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного спектра.

Набирає чинності з 31 березня 2023 року.

У п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону наведено більш універсальне й точне визначення медіа (засобу масової інформації; порівняно з визначеннями, наведеними у ст. 22 Закону України «Про інформацію» (положення скасовано) та у ст. 1 Закону «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)»): засіб поширення масової інформації у будь- якій формі, який періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою. Таким чином, до медіа можуть бути віднесені усі ті, хто відповідає таким ознакам:

1) масова інформація поширюється у текстовій, візуальній, аудіовізуальній, аудіальній тощо формі;

2) поширення масової інформації здійснюється періодично чи регулярно;

3) поширення масової інформації відбувається під редакційним контролем, тобто вирішальним впливом на її створення або добір, організацію та поширення;

4) таку інформацію марковано постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою.

Дія Закону і повноваження державного регулятора поширюються на: а) медіа, які підлягають ліцензуванню або реєстрації (суб’єкти, які здійснюють свою діяльність з використанням радіочастотного спектра), б) медіа, які не зобов’язані реєструватися, але зареєструються добровільно у визначеному Законом порядку (друковані та онлайн-медіа), а також частково в) онлайн-медіа, які засновані й розташовані в Україні та редакційні рішення яких приймаються в Україні.

Нижче наводиться аналіз Закону в контексті Плану антиолігархічних заходів.

У Законі запроваджено механізми спільного регулювання у сфері медіа. Відповідно до ст. 92 Закону це – поєднання функцій та засобів державного регулювання і галузевого саморегулювання з метою забезпечення участі суб’єктів у сфері медіа у розробці та визначенні вимог до змісту інформації, яка поширюється медіа, та недопущення цензури і зловживання свободою слова.

За своєю суттю органи спільного регулювання є громадськими спілками та громадськими об’єднаннями суб’єктів у сфері медіа та платформ спільного доступу. Вони утворюються ліцензіатами і реєстрантами для кожної сфери діяльності медіа за ініціативою одного чи кількох суб’єктів у кожній із цих сфер.

Закон визначає порядок формування органів спільного регулювання та їхні повноваження. Відповідно до ст. 92 Закону до сфери спільного регулювання належать, зокрема: визначення критеріїв, за якими інформацію може бути віднесено до забороненої для поширення на території України, а рекламну інформацію – до шкідливої; встановлення критеріїв віднесення осіб до суб’єктів у сфері онлайн-медіа; розробка і затвердження кодексів (правил) поширення інформації.

Однак, у разі необхідності проведення експертизи на відповідність інформації затвердженим кодексам (правилам) висновок експертної комісії, яку створює орган спільного регулювання, має рекомендаційний характер та може не братися Нацрадою до уваги у разі розгляду питання про застосування заходів реагування.

Статтею 95 Закону передбачена процедура подвійного затвердження кодексів (правил): самим органом спільного регулювання і Нацрадою. При цьому, якщо Нацрада протягом двох місяців не затверджує проект кодексу (правил), то правління органу спільного регулювання має право повернути його на доопрацювання або почати процедуру його підписання. Якщо на дату початку процедури підписання кодекс (правила) підписаний не менше ніж 50% від загальної кількості органу спільного регулювання, він набуває чинності. Однак Закон не містить переліку підстав для повернення кодексу (правил) на доопрацювання чи початку процедури його підписання без затвердження Нацрадою, що може призвести до маніпулювання процедурою.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону особливості діяльності суб’єктів у сфері медіа щодо агітації та інформування у період проведення виборів і референдумів регулюються законодавством про вибори та референдуми, крім здійснення Нацрадою повноважень щодо нагляду та контролю у період проведення виборів та референдумів.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 90 Закону державний регулятор наділений повноваженнями щодо нагляду й контролю за дотриманням суб’єктами у сфері медіа, зокрема: вимог Закону «Про рекламу» в частині порядку поширення (розповсюдження) реклами та спонсорства; законодавства про вибори і референдуми.

Водночас, Закон вносить такі зміни до інших нормативно-правових актів:

1.Із Закону «Про рекламу» вилучено поняття політичної реклами та положення, які регулюють порядок використання символіки або логотипів політичних партій (організацій партій), повідомлення про підтримку політичною партією (організацією партії) видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах політичної партії (організації партії), а також доповнено положенням, згідно з яким цей Закон не поширюється на передвиборну агітацію.

При цьому, без змін лишилася стаття 51 Виборчого кодексу України, згідно з якою до форм передвиборної агітації належить політична реклама, що може оприлюднюватися у друкованих та аудіовізуальних ЗМІ та розміщуватися на носіях зовнішньої реклами, а реклама товарів і послуг з використанням символіки політичної партії вважається передвиборною агітацією.

Отже, поняття політичної реклами, яке вживається у Виборчому кодексі України, потребує законодавчого визначення, а порядок популяризації діяльності політичної партії, привернення уваги до неї, використання символіки й логотипів політичних партій у період виборчого процесу та поза ним потребують законодавчого регулювання.

До Закону «Про рекламу» внесене положення, згідно з якими соціальна реклама не повинна містити прізвищ, імен, по батькові осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, кандидатів на пост Президента України та кандидатів у народні депутати України (осіб, зазначених у пунктах 1 і 4 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції»), а реклама, яка містить інформацію, спрямовану на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей, розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку, якщо така інформація використовується з метою спонукання виборців голосувати за певну партію (організацію партії), кандидата чи проти них або містить посилання на їхні програми, заходи, діяльність, які вони здійснюють чи підтримують, не вважається соціальною. Це положення частково компенсує відсутність норм, які регулюють питання поширення політичної реклами, та запобігають проведенню політичної агітації під прикриттям соціальної реклами.

2. Статтю 57 Виборчого кодексу України доповнено пунктом, відповідно до якого суб’єкти у сфері медіа не несуть відповідальності за зміст передвиборчої агітації, що розміщується за договором із замовником, крім випадків коли такі матеріали містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Інші зміни до цього Закону не внесені, але 27 грудня 2022 р. у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт No8310 про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації, який потребує додаткового аналізу.

Таким чином, вимогу Плану антиолігархічних заходів щодо запобігання впливу олігархів через власні ЗМІ на суспільно-політичні процеси виконано частково.

У Законі, порівняно з нормами законів, які втрачають чинність, збережено загальний і повноважений склад Нацради.

Вимоги до її членів також суттєво не змінилися, крім того, що вилучено вимогу до безперервності стажу роботи у сфері медіа, електронних комунікацій або права, а також додано заборону не лише мати представницький мандат, а і входити до складу політичної партії.

У Законі усунуто дискрецію в повноваженнях Президента України щодо утворення конкурсної комісії для проведення відбору кандидатів на посаду члена Нацради. Однак, сама конкурсна процедура лишається закритою. Фактично всю процедуру призначення членів Нацради перенесено із Закону «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», який втрачає чинність.

Без змін залишився й порядок обрання Верховною Радою того чи іншого кандидата у члени Нацради. Так, відповідно до ст. 76 Закону голосування відбувається відкрито, по кожній кандидатурі у послідовності, визначеній попереднім рейтинговим голосуванням. Голосування припиняється у разі заповнення всіх вакантних посад членів Нацради за квотою Верховної Ради України. Решта кандидатур вважаються такими, що відхилені.

При цьому, порядок проведення попереднього рейтингового голосування Законом не визначений, а рейтингування кандидатів може сформувати упереджене ставлення до них і впливати на результати голосування депутатами. Тому більш об’єктивним вбачається голосування за алфавітом із короткою презентацією кожного кандидата під час пленарного засідання.

Незалежності та прозорості діяльності членів Нацради частково сприяють:

– суттєве (більше ніж у шість разів!) підвищення окладів членів Нацради (ч. 4 ст. 78);

– вимога онлайн-трансляцій відкритих засідань та оприлюднення їх запису на офіційному сайті Нацради (ч. 16 ст. 86).

Втім, віднесення засідань до закритих визначається регламентом, який затверджує сама Нацрада.

Порівняно з положеннями Закону «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», у Законі «Про медіа» частково змінено підстави для дострокового припинення повноважень членів Нацради (ч. 1 ст. 80).

Так, перелік, викладений у ч. 1 ст. 80 Закону, доповнено пунктом, який передбачає дострокове припинення повноважень члена Нацради у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього.

Однак, це положення є надмірним. Відповідно до п. 3 ст. 80 повноваження члена Нацради припиняються достроково у разі порушення ним вимог, передбачених ст. 74 Закону. У цій статті, зокрема, зазначено, що членом Нацради не може бути особа, яка має судимість за вчинення кримінального правопорушення, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку. Відповідно до ст. 88 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Отже, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком щодо члена Нацради він вважається таким, що не відповідає вимогам ст. 74 Закону, а тому його повноваження мають бути припинені достроково.

Із переліку підстав для дострокового припинення повноважень членів Нацради вилучено положення, яке передбачає таке припинення повноважень за ініціативою суб’єкта призначення (Президента України або Верховної Ради) у разі незадовільної оцінки діяльності Нацради за результатами звіту.

Зважаючи, що наведений у Законі перелік підстав для дострокового припинення повноважень члена Нацради є вичерпним, а посилатись на будь-які інші законодавчі акти прямо заборонено, у Законі відсутні важелі впливу на члена Нацради у разі неналежного виконання ним своїх повноважень, відсутні механізми притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень відповідно до ст. 65-1 Закону «Про запобігання корупції».

Крім того, ця ж стаття Закону «Про запобігання корупції» передбачає, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрало законної сили рішення суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, підлягає звільненню з посади в установленому законом порядку. Однак, ця норма не може бути застосована до членів Нацради, оскільки, по-перше, вони не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, по-друге, Закон «Про медіа» прямо забороняє посилатись на інші законодавчі акти для дострокового припинення повноважень члена Нацради.

Таким чином, Закон не містить положень, які б запобігали впливу олігархів на діяльність Нацради, крім вимоги щодо трансляції та оприлюднення записів засідань. Відповідну вимогу Плану антиолігархічних заходів не виконано.

Відповідальність за порушення у сфері медіа викладена у розділі VIII Закону. Він містить загальні положення щодо системи державного нагляду і контролю у сфері медіа, заходи реагування на порушення законодавства і правила їх застосування.

У статтях 110–112 наведено переліки порушень законодавства у сфері медіа, які за тяжкістю поділяються на незначні, значні та грубі. Ці положення, порівняно з попередніми нормами, є більш чіткими і прозорими. Удосконалено порядок застосування заходів реагування залежно від тяжкості й повторності порушень законодавства у сфері медіа, розширено перелік суб’єктів, до яких Нацрада може застосовувати заходи реагування.

Згідно зі статтями 99 і 116 Нацрада має повноваження застосовувати такі заходи реагування:

– припис;
– штраф;
– тимчасова (до двох тижнів) заборона поширення (застосовується до

незареєстрованих онлайн-медіа у разі вчинення значного порушення);
– скасування реєстрації (застосовується до зареєстрованих друкованих та онлайн-медіа у разі вчинення значного порушення).
Винятково за рішенням суду застосовуються такі заходи реагування:
-анулювання ліцензії чи скасування реєстрації (до суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа, провайдерів аудіовізуальних сервісів чи постачальників електронних комунікаційних послуг);
– заборона видання та розповсюдження (до друкованих медіа та онлайн-медіа).

Закон не визначає порядок і строки звернення до суду для застосування цих заходів реагування, однак доповнює Кодекс адміністративного судочинства України статтею 2894, яка визначає юрисдикцію і строки розгляду таких справ судом. Проте, статтею 107 Закону встановлено строк давності притягнення до відповідальності, який становить один рік з дня вчинення порушення і не залежить від його тяжкості.

Анулювання ліцензії чи скасування реєстрації та заборона видання і розповсюдження застосовуються, якщо впродовж останнього року суб’єкт у сфері медіа вже притягався до відповідальності п’ять і більше разів. При цьому не ясно: цей період обраховується від дня вчинення останнього порушення, від дня подання заяви до суду чи від дня винесення судом рішення.

У сукупності ці норми містять ризики затягування процедури розгляду порушень законодавства у сфері медіа, дискрецію щодо обчислення строків, які впливають на вибір заходу реагування, а також можуть бути використані окремими медіа для ухилення від відповідальності.

Таким чином, Нацраді не надано повноважень щодо анулювання ліцензії та скасування реєстрації суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа та провайдерів аудіовізуальних сервісів.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону структура власності суб’єкта у сфері медіа вважатиметься прозорою, якщо:

1) відомості про структуру власності дають змогу встановити:

усіх осіб, які мають пряму та/або опосередковану істотну участь в суб’єкті або можливість значного чи вирішального впливу на управління та/або діяльність суб’єкта у сфері медіа;

усіх ключових учасників суб’єкта у сфері медіа та всіх ключових учасників усіх юридичних осіб у ланцюгу володіння корпоративними правами суб’єкта у сфері медіа;

характер взаємозв’язків між усіма зазначеними особами;

2) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні трасти, крім випадку, якщо трастовий керуючий (комерційний агент, номінальний власник або номінальний утримувач) діє виключно в інтересах установника трасту , який заявляє себе як кінцевий бенефіціарний власник чи власник істотної участі суб’єкта у сфері медіа або контролює траст та керує трастом виключно в інтересах вигодонабувача (вигодоодержувача) чи бенефіціара дискретного трасту, який заявляє себе таким;

3) серед власників істотної участі у суб’єкті у сфері медіа на всіх рівнях структури власності відсутні юридичні особи, зареєстровані в офшорних зонах, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 26 Закону суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа та постачальники електронних комунікаційних послуг зобов’язані розміщувати на своєму сайті відомості про структуру власності та подавати їх разом із річною фінансовою звітністю, передбаченою податковим законодавством, до Нацради. За нерозміщення актуальних відомостей про структуру власності на сайті передбачена відповідальність у вигляду припису або штрафу. Крім того, інформація про структуру власності заноситься до реєстру суб’єктів у сфері медіа, який є відкритим і загальнодоступним.

Нацрада здійснює дослідження питання дотримання вимог до структури власності у порядку та у випадках, визначених ст. 27 Закону. При цьому до уваги беруться документи, що підтверджують відомості про структуру власності суб’єкта у сфері медіа, фінансовий звіт і копії договорів, що передбачають фінансування такого суб’єкта, аудиторський звіт.

У порівнянні з попередніми нормами Нацрада наділена повноваженнями не лише досліджувати, чи дотримуються суб’єкти у сфері медіа вимог до структури власності, а й визнавати структуру непрозорою (пункти 18, 19 ч. 1 ст. 90 Закону). Наслідком цього може бути відмова у продовженні строку дії ліцензії або її анулювання, скасування реєстрації.

Таким чином, вимогу Плану антиолігархічних заходів щодо вдосконалення процедури прозорості структури власності та контролю телерадіокомпаній виконано.

Стаття 7 Закону містить загальні положення щодо захисту економічної конкуренції у сфері медіа, однак по суті до неї перенесено обмеження, які містилися у скасованих законах «Про телебачення і радіомовлення» і «Про друковані засоби масової інформації»: 35 відсотків загального обсягу відповідного територіального аудіовізуального медіа-ринку у сфері аудіовізуальних медіа і 5 відсотків загальної кількості зареєстрованих друкованих медіа відповідно. Контроль за виконанням цих вимог покладено на Антимонопольний комітет України (АМКУ). Проте, у Законі відсутні положення щодо обмежень контролю суб’єктів у сфері онлайн-медіа, принаймні для зареєстрованих або тих, особу яких можна встановити.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Нацрада наділена повноваженнями звертатися до АМКУ для визначення меж ринків у сфері медіа, а також з повідомленням про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Такий розподіл повноважень є цілком логічним і запобігає їх дублюванню. Однак, зважаючи на непрозорі процедури в середині самого АМКУ, наявність дискреції у його повноваженнях щодо притягнення до відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, ці положення стануть ефективними у разі удосконалення діяльності АМКУ на рівні нормативно- правового акту.

Таким чином, нормативно-правове регулювання питань запобігання концентрації суб’єктів господарювання у сфері телебачення і радіомовлення, а також забезпечення захисту економічної конкуренції у сфері аудіовізуальних медіа залишилося без змін, цю вимогу Плану антиолігархічних заходів не виконано.

Закон «Про медіа» вводить у правовий обіг нове визначення поняття медіа (ЗМІ). До набрання чинності Законом це поняття з іншими дефініціями містилося у Закону «Про інформацію» та Законі проти олігархів.

Із Закону «Про інформацію» це поняття вилучено, а Закон проти олігархів залишається без змін та щодо визначення поняття «засоби масової інформації» містить відсилку до законів «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та «Про телебачення і радіомовлення», які втрачають чинність.

Це призведе до прогалини в законодавстві.

Крім того, між Законом «Про медіа» і Законом проти олігархів утворюється колізія щодо визначення поняття значного впливу. Так, у Законі «Про медіа» значний вплив передбачає одноосібне чи спільне володіння акціями, часткою у статутному капіталі або правом голосу у розмірі від 10 відсотків до 50 відсотків та/або незалежну від формального володіння можливість здійснення такого впливу. Положення ж Закону проти олігархів містять більш жорсткі ознаки значного впливу, зокрема в частині частки володіння та безпосередньої участі у володінні. Це створює правову колізію.

1. Закон «Про медіа» поширює державну регуляторну політику не лише на класичні медіа, до яких належать телебачення, радіо, друковані ЗМІ, а й на онлайн-медіа та платформи спільного доступу до відео, що у перспективі дозволить застосовувати заходи реагування за поширення необ’єктивної чи недостовірної інформації до всіх видів медіа.

2. Закон впроваджує механізми внутрішнього саморегулювання у сфері медіа, що сприятиме збереженню свободи слова. Однак процедури взаємодії Нацради й органу спільного регулювання потребують удосконалення.

3.Діяльність медіа під час виборчих процесів не входить у сферу врегулювання Закону, а крім того, із профільного Закону «Про рекламу», за порушення якого медіа притягаються до відповідальності, виключено поняття політичної реклами, яке залишається у Виборчому кодексі. Це створює правову невизначеність і прогалину регулювання питань популяризації діяльності політичної партії, використання її символіки й логотипів під час виборчого процесу та поза ним.

4. Діяльність Нацради унезалежнено від впливу олігархів лише незначною мірою шляхом підвищення прозорості процесу обговорення та прийняття нею рішень.

Процес призначення членів Нацради Президентом України залишається непрозорим і таким, що унеможливлює контроль збоку суб’єктів у сфері медіа та громадськості. Потребує удосконалення порядок голосування Верховною Радою під час призначення членів Нацради.

У Законі відсутні заходи дисциплінарного впливу на членів Нацради (крім дострокового припинення повноважень у разі неучасті у трьох засіданнях поспіль без поважної причини), а також можливість достроково припиняти їх повноваження за результатами дисциплінарного провадження, у зв’язку притягненням до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності за вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, а також у разі визнання необґрунтованими активів члена Нацради і стягнення їх на користь держави.

5. Закон містить чіткий перелік порушень, за які суб’єкта у сфері медіа може бути притягнуто до відповідальності, та різні види відповідальності з урахуванням принципу пропорційності. Але ефективності цих положень сприятиме судова реформа та формування політично незалежного складу Нацради.

6.Закон посилює вимоги до прозорості структури медіа, передбачає процедуру перевірки дотримання цих вимог та запроваджує санкції за їх порушення.

7. Повноваження з контролю та нагляду за дотриманням суб’єктами у сфері медіа законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання концентрації суб’єктів господарювання у сфері медіа лишаються за Антимонопольним комітетом України. Належній реалізації цих функцій сприятиме досягнення очікуваних стратегічних результатів, викладених у пунктах 3.2.5–3.2.7. Антикорупційної стратегії на 2021–2025 роки.

8.Окремі положення Закону «Про медіа» унеможливлюють подальшу реалізацію Закону проти олігархів через утворені колізії та прогалини, зокрема у визначенні ключових понять: медіа (ЗМІ), значний вплив, кінцевий бенефіціарний власник тощо.

Таким чином, вимоги Плану антиолігархічних заходів, які висувалися до Закону «Про медіа»:

виконані
щодо вдосконалення процедури прозорості структури власності та контролю телерадіокомпаній;

виконані частково
щодо запобігання впливу олігархів через власні ЗМІ на суспільно-політичні процеси;

не виконані
щодо:
– запобігання впливу олігархів через власні ЗМІ на діяльність Нацради;
– надання Нацраді повноважень щодо анулювання ліцензії та скасування реєстрації у медійній сфері;
– запобігання концентрації суб’єктів господарювання у сфері телебачення і радіомовлення;
– забезпечення захисту економічної конкуренції у сфері телебачення і радіомовлення.

1. Потребують усунення прогалини у процедурі затвердження кодексів (правил) створення та поширення інформації. Зокрема, необхідно визначити підстави, за яких орган спільного регулювання розпочинає процедуру підписання кодексу (правил) у разі, якщо Нацрада не затверджує його та не повертає на доопрацювання.

2. З метою регулювання питань, пов’язаних з популяризацією діяльності політичної партії та використання нею власної символіки й логотипів, слід внести зміни до Закону «Про політичні партії в Україні», які б передбачали заборону:

– поширювати у медіа (крім тих, які засновані політичною партією відповідно до Закону «Про медіа») інформацію, що має на меті популяризацію діяльності політичної партії (організації партії), привернення уваги до діяльності політичної партії (організації партії) та її позиції щодо питань загальнодержавного (місцевого) значення, а також використовувати символіку або логотипи політичних партій (організацій партій) поза виборчим процесом;

– повідомляти про підтримку політичною партією (організацією партії) видовищних чи інших публічних заходів або привертати увагу до участі у таких заходах політичної партії (організації партії), якщо такі заходи не є формою передвиборної агітації, яка здійснюється повністю за рахунок коштів виборчого фонду кандидата, партії (організації партії) – суб’єкта виборчого процесу.

3. З метою усунення правової невизначеності необхідно внести зміни до Виборчого кодексу України, які б визначали поняття політичної реклами та вдосконалили порядок проведення передвиборної агітації з урахуванням положень Закону «Про медіа» та змін, внесених до Закону «Про всеукраїнський референдум» (у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації No8310 від 27.12.2022, який потребує окремого аналізу).

4. З метою забезпечення прозорості процесу призначення членів Нацради Президентом України слід внести до Закону зміни, які передбачають:

– обов’язок оприлюднювати на офіційному інтернет-представництві Президента України списки кандидатів, які призначаються за квотою Президента;

– голосування у Верховній Раді щодо призначення на вакантні посади членів Національної ради по кожній кандидатурі в алфавітному порядку за прізвищами кандидатів;

– призначення Верховною Радою тих кандидатів, за яких проголосували більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради та які за підсумками голосування набрали більшість голосів народних депутатів України.

5. Необхідно доповнити перелік підстав для дострокового припинення повноважень члена Нацради (ч. 1 ст. 80 Закону) такими:

– набрання законної сили рішенням суду про позбавлення його права обіймати посади або займатися діяльністю, які пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такими, що прирівнюються до них;

– набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими його активів та їх стягнення в дохід держави.

6. Потребує уточнення порядок обчислення періоду, яких береться у розрахунок під час визначення повторності порушення законодавства у сфері медіа та впливає на суворість заходу реагування.

7. Потребує розширення перелік підстав для призупинення перебігу строку давності застосування до суб’єкта у сфері медіа заходів реагування, зокрема у зв’язку з оголошенням перерви у судовому засіданні.

8. З метою ефективної реалізації повноважень Нацради щодо застосування передбачених Законом заходів реагування слід визначити порядок і строки звернення Нацради до суду для анулювання ліцензії чи скасування реєстрації суб’єктів у сфері медіа.

9. Положення Закону проти олігархів потребують приведення у відповідність до норм Закону «Про медіа», зокрема в частині визначення понять, пов’язаних із такою ознакою олігарха як значний вплив на засоби масової інформації (відповідно до пункту 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону Уряд до кінця червня 2023 року має внести на розгляд Верховної Ради відповідні пропозиції).