5 питань до Павла Петренка про те, що не потрапило до річного звіту Міністра юстиції

Тиждень тому Міністр юстиції Павло Петренко прозвітував про свою роботу. Добра практика, що заслуговує на підтримку.

Слідкуючи за частиною роботи Міністерства, яка стосується насамперед надання адміністративних послуг, дійсно вважаю, що нарешті у 2016 році є вагомі позитивні досягнення:

– реєстраційні повноваження щодо нерухомості і бізнесу з 1 травня 2016 року делеговано органам місцевого самоврядування. Це позитивно позначається на інтегрованості та якості надання адміністративних послуг;

– відкрито реєстри та розширюється перелік он-лайн послуг.

Але, рано говорити, що навіть у цій сфері вже все зроблено. На жаль, у звіті бракувало деяких об’єктивних оцінок, і в планах Міністра на 2017 рік не прозвучала низка речей, які є врай важливими:

1. Мін’юстом надається доступ до ринку адміністративних послуг «акредитованим суб’єктам господарювання». При цьому Мін’юст надаючи підприємствам доступ на роботу з державними реєстраційними послугами не контролює дотримання законодавства щодо розмірів плати (вартості для споживача) на такі послуги. Наприклад, відомо про додаткові побори в ЦОГ Одеси, рясніє схемами «додаткових платних послуг» КП «Готово». Отже, Міністерство юстиції разом з Мінекономіки повинні контролювати роботу акредитованих суб’єктів.

2. З весни залишається невиконаною обіцянка Міністра про делегування органам місцевого самоврядування повноважень у сфері реєстрації актів цивільного стану. Адже парадокс – у великих містах (обласного значення) та райцентрах – це досі відповідальність Міністерства. Хоча у сільській місцевості реєстрація народження, шлюбу, смерті здійснюється органами місцевого самоврядування. Це одна з причин, чому при народженні дитини, сьогодні практично неможливо забезпечити весь цикл надання послуг споживачеві в одному місці. Адже батькам потрібно все разом: від реєстрації народження та «прописки» дитини – до призначення державної допомоги при народженні.

3. Натомість у сфері РАЦС Мін’юстом впроваджуються різні експерименти, дуже спірні з правової точки зору, зокрема  і «шлюб за добу». Бо насправді це швидше сумнівна схема виманювання коштів з громадян, аніж вирішення якоїсь дійсної проблеми для українців. Так званий «пілот» реалізовувався у 6 містах.  При цьому свавілля з цінами і порядком їх встановлення – головна претензія до органу влади, що повинен робити все в рамках закону. Додаткові платежі встановлені від 246 гривень у БТІ Сєверодонецька до 6000 гривень – в КП «Готово» в Київської облради. «Вартість послуг визначається суб’єктом господарювання – організатором державної реєстрації шлюбу». Хто дозволив Мін’юсту встановлювати такі повноваження для підприємств? Як довго ще працюватиме ця схема, коли від реєстрації шлюбу у місцевий бюджет надходить лише 85 копійок державного мита? Хочеться сподіватися, що Міністерство замість цих експериментів буде здійснювати прозору і послідовну державну політику в інтересах громадян.

4. Ще про гроші. Мін’юст делегувавши реєстраційні повноваження у сфері нерухомості та бізнесу самоврядуванню, забув поділитися надходженнями за виконання основної частини цієї роботи. Зокрема, місцеві органи влади надають відомості з реєстрів Мін’юсту, не отримуючи за цю роботу в місцеві бюджети ні копійки. Наприклад, лише у Чернігові самоврядуванням надано послуг – відомостей з реєстрів Мінюсту на 3,2 млн. гривень, що в 3 рази більше ніж отримано в місцевий бюджет – за самі реєстраційні дії. Тому в умовах, коли реєстрація бізнесу в Україні взагалі безкоштовна, такий підхід демотивує органи місцевого самоврядування брати на себе реєстраційні повноваження, збільшувати штат реєстраторів. Міністр про цю проблему поінформований, але не вирішує.

5. І нарешті основна претензія Міністру – як власне очільнику відомства, відповідального за правову політику. Павло Дмитрович кілька разів і публічно, і приватно обіцяв підтримати «вихід» з Міністерства законопроекту про адміністративну процедуру. На відміну від багатьох «пілотів» та «експериментів» це було б дійсно важливим кроком для захисту громадян від свавілля чиновників. Натомість через три роки «доопрацьовування» законопроекту Міністр публічно зізнався, що сумнівається у потребі цього закону. Щонайменше це дивно і з точки зору наших європейських прагнень і зобов’язань. Адже цей закон згаданий і в Контракті з ЄС про розбудову держави, і в Стратегії реформування державного управління. Там до речі, стоїть новий дедлайн – введення в дію в 2018 році. А це такий закон який від ухвалення до набрання чинності повинен мати запас хоча би півроку.

6. І ще про державне управління. Один з результатів 3-х років роботи команди П.Петренка спостерігається саме в специфічній організації управління в Мін’юсті. Є проблеми з інституційним розмежуванням функцій формування політики та адміністративними функціями (через ліквідацію та «вливання» реєстраційної, виконавчої та пенітенціарної служб в апарат міністерства), погіршено фахову спроможність міністерства (через суперечливу кадрову політику та втрату багатьох досвідчених працівників). Зрештою кількість заступників міністра у 8 осіб, є достатньо красномовною ілюстрацію ефективності теперішньої управлінської моделі.

Отже, до відмінної оцінки Мін’юсту ще дуже далеко. Хоча на фоні колеги по НФ в МВС, Мін’юст виглядає суттєво краще.

Віктор Тимощук, заступник Голови Правління Центру політико-правових реформ