exit
search
15 вересня 2015

Мрії про соціальну державу, або Про державні компенсації жертвам насильства

Уряди США і будь-якої країни ЄС виплачують грошову компенсацію громадянам, які постраждали від насильства. Україна теж зобов'язалася це робити ще у 2005 році, але далі обіцянок діло не пішло. Що ж так заважає?

Чому держава повинна платити?

Якщо ввести в Google словосполучення violent crime compensation, можна дізнатися дуже багато про те, як саме влада західних країн компенсує збитки постраждалим жертвам насильства. Експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук так пояснює цю практику: "Європейську Конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів було укладено 24 листопада 1983-го та введено в дію 1 лютого 1988 року. У процесі розробки Конвенції було запропоновано три версії пояснення того, чому держава повинна відшкодовувати кошти потерпілим, а саме:

1. Принцип відповідальності: держава є відповідальною за вчинені злочини, бо сам факт злочину означає, що її політика кримінального запобігання була неефективною. Крім того, на певному етапі свого розвитку держава забрала у приватної особи право на насильство у відповідь, або так званий принцип Таліона: око за око, зуб за зуб. Таким чином потерпілий, що не може нічого вдіяти у відповідь на вчинене насильство, залишається сам на сам зі своєю проблемою.

2. Принцип соціальної солідарності: кожен із членів суспільства є відповідальним за іншого члена суспільства, який дістав ушкодження, тому він має право на допомогу.

3. Принцип справедливості: сам факт відшкодування є лише встановленням належної справедливості".

Відповідно до Конвенції, держава сплачує компенсацію в основному лише у випадках, коли не існує інших джерел відшкодування жертві злочину.

Виникає логічне запитання: а чому самі злочинці не компенсують своїм жертвам заподіяної шкоди? Відповідь проста: зазвичай люди, схильні до насильницьких дій, є асоціальними елементами без роботи та будь-яких постійних доходів, а отже, відшкодувати щось вони зможуть хіба за архаїчним і абсолютно неприйнятним нині принципом Таліона.

Як це відбувається у країнах Заходу?

Велика Британія. Всі перелічені принципи з'явилися не на порожньому місці, бо їх жваве обговорення в Європі відбувалося ще у 1960-х рр. Наприклад, у Великобританії схему відшкодування постраждалим від кримінального насильства (The Criminal Injuries Compensation Scheme) було запроваджено ще 1964 року. 1996-го британський парламент встановив спеціальну тарифну сітку компенсацій, а для централізованого управління виплатою цих коштів відкрив при міністерстві юстиції департамент відшкодування жертвам кримінального насильства.

Там компенсації розділяються на два типи.

1. Персональна шкода (максимальний тариф 250 тис. фунтів) — це компенсація за втрату працездатності (наприклад, водій втратив руку внаслідок нападу злочинця і більше не може працювати за спеціальністю).

2. Компенсація шкоди, що спричинила смерть жертви, становить 5,5 тис. фунтів для кожного померлого у групі або 11 тис. фунтів для одного померлого. Діти та інші утриманці одержують цю компенсацію у разі втрати батьків, а також виправдану вартість поховання. Максимальний тариф такої компенсації не може перевищувати 500 тис. фунтів.

Крім того, департамент виплачує компенсацію громадянам Великої Британії, які дістали ушкодження внаслідок терактів за кордоном.

На 31 березня 2015 р. бюджет департаменту відшкодування жертвам кримінального насильства становив 318 млн. фунтів. У своєму річному звіті департамент повідомив, що вдалося задовольнити 95,5% вимог постраждалих, що становить 35 797 випадків на суму 176,6 млн. фунтів. 80% усіх виплат вдається здійснити протягом п'яти-шести місяців з моменту заподіяння шкоди.

Кілька сторінок звіту присвячено статистиці, яка свідчить, що швидкість виплат постійно зростає. Адміністративні витрати департаменту становлять 15,624 млн фунтів на рік (директор Керол Оутс отримує 95 тис. фунтів зарплати на рік). Керівництво установи постійно бореться за зменшення цих витрат: наприклад, за минулий рік вдалося заощадити майже мільйон фунтів після переїзду у менший будинок. Економлять також і на персоналі: за рік скоротили 26 працівників, і наразі їх кількість становить 301.

США. У Сполучених Штатах паралельно існують державна і приватна системи компенсацій жертвам кримінальних злочинів. Наприклад, при уряді штату Аляска з 1972 року діє рада з питань відшкодування жертвам кримінального насильства. Її девіз "Допомагаємо невинним жертвам повернутися до життя".

Подібна рада діє у кожному американському штаті, але важливо зауважити, що виплати нараховуються не лише жителям Аляски, а й тим громадянам США, які постраждали від злочинів, перебуваючи у цьому штаті. На компенсацію можуть також розраховувати родичі маленької дитини.

Згідно зі звітом ради за 2014 року, всього було зареєстровано 771 випадок виплат на суму понад 2 млн долл. З цієї суми 973,2 млн долл. виплачено на медичну і, зокрема, стоматологічну допомогу, 572,7 млн долл. — на компенсацію втрати працездатності та підтримки, 205,5 млн долл. — на переїзд в інше житло, 204,5 млн долл. — на консультації адвокатів і 116,3 млн долл. — на поховання.

32% (237) випадків становили виплати дітям, постраждалим від сексуального та інших форм насильства на суму 144,3 тис. долл. 21% (164) випадків — домашнє насильство (на суму 360,2 тис. долл.). 16% (126) — напади (798,8 тис. долл.). 14% (108) — зґвалтування (102,4 тис. долл.). 9% (65) — вбивства (434,8 тис. долл.), 3% (26) — випадки насильства із застосуванням автотранспорту (126,3 тис. долл.). Також виплати на суму 105,4 тис. долл. отримали жертви пограбувань, викрадення, підпалу, погроз та інших насильницьких злочинів. За статистикою, з 2000 року число звернень з приводу компенсації зросло з 400 до 900 на рік.

Цікаво також, що рада з питань відшкодування жертвам кримінального насильства допомагає не лише постраждалим від насильства, а й тим, чиєму життю щось загрожує: їм оплачують нові посилені двері, замки, охоронні системи, захищені мобільний зв'язок і скриньки електронної пошти.

У США існує також феномен приватних фондів відшкодування, які працюють паралельно з державними. Так, наприклад, зареєстрований 1985 року у Вашингтоні Національний центр жертв насильницьких злочинів підтримують його члени, корпорації та приватні жертводавці.

За матеріалами звіту центру, у 2013 р. його бюджет становив 3,5 млн долл., з яких 1,5 млн долл. надала держава у вигляді федеральних грантів. Важлива особливість центру в тому, що лише невеличка частина його бюджету йде на відшкодування (82,4 тис. долл.), а левова частка інших коштів (понад 1 млн долл.) спрямовується на навчання та підтримку жертв.

Німеччина. За інформацією юридичного радника Німецького фонду міжнародного правового співробітництва Геннадія Рижкова, виплати постраждалим у цій країні здійснюються згідно з правилами кожної конкретної федеральної землі, шо встановлені ще в 1970-х рр. При цьому громадянин повинен подати дві заяви про відшкодування — до органів прокуратури та соцзабезпечення. "Цікава особливість полягає в тому, що для отримання грошей навіть немає потреби у винесенні обвинувального вироку, якого можна чекати роками", — зазначає Геннадій Рижков. Гроші виплачують навіть тоді, коли слідству не вдається встановити особу злочинця.

 Головною умовою виплати компенсації вважається саме насильницька природа злочину, яким завдано очевидної шкоди здоров'ю жертви, що зменшує її працездатність. При цьому зі списку насильницьких злочинів виключаються тілесні ушкодження, якщо людина дістала їх під час політичних акцій. Суд може відмовити у грошовій компенсації, якщо людина сама винна у заподіяній їй шкоді: наприклад, коли вона втрутилася в потенційно небезпечну ситуацію, якої можна було уникнути. Не виплачується також моральне відшкодування. Можуть відмовити й тим, хто не сприяє роботі слідства та соціальних служб: наприклад, зволікає з відповідями на запити, не з'являється на допити.

Для встановлення розміру відшкодування в Німеччині користуються спеціальними таблицями і формулами. Перші виплати надходять через два—шість місяців після заподіяння шкоди. Але існує також і такий вид виплат, як негайна допомога жертвам терористично-екстремістських дій.

Нині в Німеччині виплачується близько 17 тис. пенсій (або доплат до існуючих пенсій) жертвам насильства на суму близько 82 млн євро. Доплати до пенсії, яка перевищує 2300 євро, не здійснюються. У разі смерті сина його батьки отримують щомісячну пенсію в 530 євро. Якщо ж залишився тільки один родич (батько або мати), то він отримує додатково до пенсії 370 євро. Найвища щоденна допомога при втраті кінцівок становить 36 євро. Компенсацією вважається також оплата лікування, протезування і навіть заміна пошкоджених кардіостимуляторів чи слухових апаратів. Іще одним видом допомоги вважається догляд: мається на увазі оплата послуг поводиря або покоївки. Цікаво, що отримати допомогу можуть не лише жертви, а й так звані помічники, які під час нападу на людину намагалися її захистити.

Джерела коштів для відшкодування розподіляються таким чином: 40% (300 млн євро) надходить з федерального бюджету, 30% — з місцевих бюджетів федеральних земель, 10% — з приватних благодійних фондів і 20% — становлять пожертви приватних осіб та корпорацій.

Що ж відбувається в Україні?

8 квітня 2005 року український уряд підписав Європейську конвенцію про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів, але її досі не ратифіковано. Причина проста: за ратифікацією одразу мають розпочатися виплати відшкодувань, а грошей на це в бюджеті не передбачено. Але насправді такі відшкодування якоюсь мірою відбуваються.

За інформацією сайту судової влади, 2014 року 66 тис. українців отримали право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди на суму 541,638 млн грн. Ці гроші їм повинна виплачувати не держава, а, майже за принципом Таліона, самі злочинці. Як можна розрахувати, в середньому кожен постраждалий отримає відшкодування близько 8000 грн. Сума не така вже й велика, тому цілком може бути стягнена з правопорушника. Але відшкодувати витрати на лікування в разі серйозних травм або ж каліцтва ці гроші, звісно, не можуть. Та річ навіть не в цьому, бо в новому КПК України, ухваленому 2012 року, в частині третій статті 127 чітко зазначено: "Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом".

А отже, держава повинна платити ці гроші. Із цим погоджується і Мін'юст України. Його представники зазначили: щороку МВС реєструє понад 300 тисяч жертв насильницьких злочинів. Тому в міністерстві розробили законопроект "Про компенсацію шкоди жертвам насильницьких злочинів".

Цей документ встановлював граничні розміри компенсаційної виплати: від 40% встановленого на відповідний рік прожиткового мінімуму в розрахунку на одну особу до п'яти розмірів прожиткового мінімуму. А отже, враховуючи розмір прожиткового мінімуму в 2015 році (1378 грн для працездатних осіб), розмір відшкодування мав би становити від 550 до 6890 грн. Ясно, що за такі гроші повернути втрачене здоров'я сьогодні неможливо. До речі, бюджет українського фонду відшкодування за такими тарифами та наведеним МВС рівнем злочинності становив би близько 1 млрд грн. Для порівняння: це в 10 разів менше, ніж бюджет аналогічного фонду у Британії, та у 172 рази менше за бюджет Пенсійного фонду України.

Свій законопроект у 2006 році запропонували також і депутати Сіренко, Онопенко й Оніщук. Він мав назву "Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину". Жодного з тих проектів так і не було ухвалено.

Система відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів — це ознака не лише правової, а й соціальної держави, тобто такої, яка має значні ресурси для соціального забезпечення своїх громадян. Якщо на шляху до верховенства права Україна вже робить впевнені кроки, то про достатній рівень соціальної підтримки ми можемо поки що лише мріяти. Саме тому остаточна ратифікація Європейської Конвенції про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів навряд чи відбудеться у найближчому майбутньому.

 Олег Шинкаренко, Центр інформації про права людини для Дзеркала Тижня