exit
search
7 липня 2015

Реформа держслужби відкладається?

Джерело: "Українська правда"

Однією з ключових реформ для України є реформа державної служби. Без професійних і належно оплачуваних чиновників ми будемо потерпати від неякісних владних рішень та корупції.

Але реформа під загрозою. Хто відповідатиме за провал? Що і кому слід зробити для якісного оновлення системи державної служби?

Основою для цієї реформи є ухвалення нового закону "Про державну службу". На жаль, Кабінет Міністрів з цим питанням не поспішав. 

Відповідний законопроект, який був розроблений ще вересні-жовтні 2014 року, отримав необхідні позитивні висновки європейських експертів, потрапив до парламенту лише 30 березня 2015 року. При цьому "доопрацювання" у секретаріаті Кабміну суттєво погіршило якість тексту. 3 квітня законопроект ледве пройшов перше читання. Спікеру Гройсману довелося оголошувати кілька перерв та фактично 19 разів ставити питання на голосування.
Все це показувало, що легкої долі у законопроекту не було і не буде. Але все ж були певні сподівання, насамперед через потребу України у європейській фінансовій допомозі. 

Проте наразі ухвалення законопроекту майже зірвано. Стало відомо, що наступний розгляд законопроекту на профільному комітеті парламенту планують лише на 15 липня. Враховуючи, що до законопроекту надійшло більше 1200 поправок, комітет може затягнутися і шансів розглянути його у залі ВРУ майже не залишається. Бо, наприклад, спеціально створена робоча група комітету, розглядала законопроект 1,5 місяці, й це було багато днів та годин дискусій.

В чому ж причина затягування і чи можна ще виправити ситуацію?
На мій погляд, головна причина одна – першим особам у владі новий закон не потрібен. Бо він є занадто революційним для політиків.
Серед новел законопроекту (до речі, більшість з них вдалося відновити вже на комітетській робочій групі) наступні:
1) законопроект передбачає виключно конкурсний добір і призначення на усі посади державної служби. Тобто йдеться навіть про посади керівників агентств, служб та інспекцій та голів місцевих державних адміністрацій. Навряд чи члени уряду, а можливо й президент, в захваті від цієї норми. Бо досі на ці посади призначення робляться у довільний спосіб, в тому числі за партійними квотами та критерієм особистої відданості. І саме це є причиною вкрай непрофесійної та корумпованої української влади.

2) саме для вирішення питань добору, переведень, відповідальності та звільнень вищих державних службовців законопроект передбачає утворення постійного колегіального органу з участю представників громадськості. Тобто і тут мінімізується вплив суб’єктивних чинників та закладається максимальна прозорість до кадрової політики у державі;

3) чітке відмежування від посад державної служби усіх інших посад в органах влади, в тому числі політичних та патронатних.

Саме три перших зазначених положення принципово відрізняють цей законопроект від закону, ухваленого у 2011 році, коли завдяки різним компромісам його зміст практично вихолостили. І тоді вже був прецедент, коли Україна втратила 80 мільйонів євродопомоги.

У законопроекті є й багато інших важливих новел, як-от: стабільність державної служби через детальне і вичерпне регулювання питань дисциплінарної відповідальності та підстав для звільнення зі служби; загальна пенсійна система та захист державних службовців від суб’єктивізму керівників через підвищення ролі посадового окладу і зменшення частки премій в оплаті праці.

Робоча група парламенту суттєво покращила законопроект у частині чіткого визначення сфери дії закону, логічного визначення категорій посад державних службовців, послідовнішого публічно-правового регулювання проходження державної служби, яке враховує її особливості та публічні інтереси, порівняно з трудовим законодавством.
Фактично для вирішення депутатів на комітеті і в залі парламенту залишалося три основних питання, які цікавили політиків, хоча й здавалися очевидними для робочої групи:

1) чи залишати за членами уряду повноваження щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників структурних підрозділів міністерств. Така норма діє сьогодні і її деструктивні наслідки очевидні. Хоча й тут можна було б шукати компроміс та зробити відтермінування, наприклад, ще до кінця 2015 року; 

2) чи буде президент та Верховна Рада утворювати власні комісії для добору державних службовців на посади категорії "А". Хоча більшість членів робочої групи обґрунтування для цього знайти не могли;

3) чи забороняти державним службовцям членство у партіях.
Якби була політична воля до ухвалення цього закону, то комітет міг би його розглянути досить оперативно, адже перед цим працювала робоча група комітету, і бажаючі народні депутати також брали участь у цьому процесі.
Але так виглядає, що законопроект владі не потрібен. З ним не поспішають. І це насамперед відповідальність уряду, адже це формально урядовий законопроект. Проте не було ніяких заяв та вимог прем’єр-міністра про потребу якнайшвидшого прийняття цього закону. І в парламенті прем’єр його не доповідав. Попри те, що для нормального уряду якість чиновницького корпусу не менш важлива, аніж для суспільства. Попри те, що за Коаліційною угодою та програмою діяльності Кабміну цей закон мав бути ухвалений ще до кінця березня 2015 року.

Чи є ще шанси виправити ситуацію, і запустити чиновницьку реформу та отримати європейську допомогу? Так, мізерні, але є.

Треба якомога швидше провести необхідні засідання профільного комітету та прийняти законопроект до кінця останнього пленарного тижня цієї сесії (тобто до 17 липня). Або ж призначити додатковий день (дні) пленарних засідань у липні. Депутати не мають права йти у відпустки, доки не ухвалять цього закону