exit
search
17 червня 2015

Останній ривок: чи стане закон про Національну поліцію стартом реформи?

Минулого тижня вся країна з цікавістю оглядали фотографії світлих і натхненних нових київських патрульних поліцейських і їхнього очільника, яких вітало керівництво МВС на плацу Академії внутрішніх справ.

За словами міністра Арсена Авакова, новобранці мають вийти патрулювати вулиці столиці вже 4 липня. Але для того, щоб нові патрульні почали працювати, необхідно ухвалити новий закон про поліцію.

Уряд вніс до парламенту законопроект про Національну поліцію, покликаний втілити основний зміст однієї із найбільш очікуваної суспільством реформи. Документ прийнятий в першому читанні 22 травня.

Наразі він доопрацьовується в парламентському комітеті законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і за попереднім планом буде розглянутий в сесійній залі вже в цей четвер, 18 червня.

Цей закон буде регулювати діяльність не лише патрульних, а усіх служб та підрозділів МВС, що виконують поліцейські функції, умови роботи поліцейських, їх взаємовідносини з керівництвом міністерства та з громадянами тощо.

Чи зможе новий документ забезпечити, щоб нові патрульні і в майбутньому залишались натхненними, чесними, відданими службі людям, якими вони є зараз?

Нові київські патрульні проходили через серйозний конкурс, який і дозволив відібрати на службу найбільш гідних і чесних.

До участі у комісіях, які проводили співбесіди з кандидатами, були запрошені представники громадських організацій, журналісти. Але чи передбачає законопроект про Нацполіцію такий самий конкурс для інших поліцейських?

Аналізуючи текст стає зрозуміло, що серйозний недолік проекту – відсутність в ньому об’єктивної і прозорої системи для визначення найбільш гідних кандидатів для служби в поліції.

По-перше, конкурс, який проводять поліцейські комісії, – спеціальний орган, до складу якого входять як представники МВС, так і громадськість, запроваджується лише для посад молодшого складу Національної поліції.

Тобто для призначення на посади середнього та вищого складу проведення конкурсу є необов’язковим. Тут все лише на розсуд керівництва поліції.

То чи можемо гарантувати, що керувати новими чесними патрульними будуть гідні керівники?

По-друге, поліцейські комісії не беруть участі у прийомі на навчання до вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку поліцейських. А це означає, що на посади оперативників та слідчих приходитимуть так само, як це відбувається зараз – по знайомству чи, на жаль, за гроші.

По-третє, просування поліцейських по службі здійснюється виключно на розсуд їх керівників. Жодних конкурсних процедур та контролю громадськості за переміщенням поліцейських по службі проект не передбачає.

То які гарантії, що керівник, який прийшов на службу не за конкурсом, зможе якісніше виконувати свою роботу, аніж здібний підлеглий, якого цей же керівник навмисне не підвищує по службі?

Якщо законопроект буде ухвалений в редакції першого читання, на законодавчому рівні принципи кадрового відбору на роботу до поліції та кар’єрного зростання порівняно з сьогоденням практично не зміняться.

Окрім того, законопроектом не встановлюються розмір заробітної плати поліцейських, розміри і види надбавок.

Відтак винагорода за роботу поліцейського буде цілком залежати від рішень конкретних керівників поліцейських органів, які зможуть маніпулювати своїми підлеглими, зловживаючи правом на призначення премій.

Навіть довіряючи теперішньому керівництву міністерства у їхньому щирому намірі навести лад в роботі міліції, варто підготувати такий закон, щоб, якщо завтра в МВС повернуться захарченки, вони не змогли в ручному режимі керувати новою поліцією.

Законопроект про Нацполіцію також робить спробу регламентувати спеціальні заходи, які можуть застосовувати поліцейські. Зокрема – перевірка документів особи, опитування, зупинення транспортного засобу, застосування автоматичної фототехніки (радара) та відеотехніки тощо.

Це цілком вірно, адже регулювати взаємовідносин між поліцейським та особою повинні не відомчі інструкції та накази, це має бути визначено в законі.

Однак парламентському комітету варто при підготовці тексту до другого читання звернути увагу на те, що деякі поліцейські заходи суперечать гарантіям захисту прав людини, закріпленим в Конституції і новому КПК, наприклад, право не свідчити проти себе, гарантії щодо заборони свавільного проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Так само деталізовано зміст і умови застосування заходів примусу – кийки, електрошокери, наручники, сльозогінний газ, боєприпаси світлозвукової дії, водомети тощо, вогнепальна зброя.

Однак деякі положення є відверто небезпечними. Наприклад, можливість використовувати вогнепальну зброю без попередження і без наявності на те обґрунтованих підстав у зоні проведення антитерористичних операцій.

Згадаймо, що мирні вже Слов’янськ, Маріуполь, Краматорськ – теж знаходяться в зоні АТО. Як ця норма закону використовуватиметься ще не оновленим складом поліції в цих містах?

Що відбуватиметься, якщо поліцейські будуть порушувати закон? В законопроекті про Нацполіцію автори недостатньо чітко визначили правила індивідуальної ідентифікації поліцейських.

Хто повинен носити жетони, а хто ні, визначатиме міністр. Тобто, якщо хороший міністр зобов’яже усіх поліцейських у формі носити персональні номери, то наступний своїм звичайним наказом зможе це правило скасувати і закон йому не завадить.

Відсутність правил ідентифікації працівників органів внутрішніх справ стало однією з причин неможливості встановлення міліціонерів, причетних до злочинів, вчинених під час Євромайдану.

Що ж буде, якщо поліцейського-порушника впізнають і постане питання про застосування до нього покарання?

Законопроект фактично не змінює існуючої, недієвої системи дисциплінарної відповідальності. Хоча можливість зробити процедуру прозорою є, адже у проекті започатковується новий інститут участі громадськості у роботі поліції – поліцейські комісії.

Але чіткого механізму громадського контролю в процесі розгляду скарг на дії поліцейських у відповідних положеннях законопроекту немає. Якщо це положення не буде доопрацьоване до другого читання, то думка громадськості не матиме жодного значення, а без зовнішнього контролю порушники знову будуть уникати відповідальності.

Це слід визнати одним із найбільших недоліків законопроекту, адже справжня реформа МВС неможлива без запровадження принципово нового демократичного механізму прозорого розгляду скарг на поліцейських за участю незалежних від поліції комісій, у складі яких більшість повинні складати правозахисники, активісти, представники громад.

Підсумовуючи, можна відзначити, що у таких найбільш проблемних сферах як прозорий і об’єктивний набір нових кадрів на службу до поліції, неупереджений розгляд скарг на дії поліцейських, захист чесного поліцейського від незаконного впливу з боку керівництва тощо, урядовий законопроект потребує доопрацювання в парламентському комітеті.

Хочеться сподіватись, що народні депутати докладуть зусиль до покращення тексту законопроекту і вже скоро отримаємо новий, справді кращий закон про Національну поліцію. А через кілька місяців – громадяни відчують перші результати реформи МВС.

Олександр Банчук, експерт Реанімаційного Пакету Реформ та Центру Політико-Правових Реформ, спеціально для УП