exit
search
5 лютого 2014

Конституція-2004: повернути не можна відмовитись

Протистояння між народом і владою перемістилося на якийсь час у стіни парламенту. І тут основним опонентом для опозиції як представників Майдану залишається президент. Депутати-регіонали брати на себе відповідальність за вирішення кризи не готові.

Основним предметом для дискусій наразі є повернення до Конституції в редакції 2004 року.

Фахівцями, у тому числі Центру політико-правових реформ, називаються щонайменше три варіанти такого повернення:

1) виправлення помилки самим Конституційним судом через нове рішення чи тлумачення попереднього;

2) голосування законопроекту 4180 конституційною більшістю у 300 голосів;

3) Конституційний Акт – тобто виняткове рішення парламенту про відновлення дії Конституції 2004 року.

Для правників очевидно, що усі три рішення є далекими від юридичної чистоти. Але в умовах надглибокої кризи, коли вже гинуть люди і є ризик розшматування України, усі варіанти є прийнятними. Ідеально було б, якби такі рішення приймалися консолідовано владою та опозицією.

У будь-якому разі повернення до Конституції 2004 року має розглядатися як тимчасовий вихід, адже і в тій редакції багато недоліків, недемократичних та деструктивних норм.

Проте консолідованого рішення президент не хоче. І навіть третій варіант, у разі наявності 226 голосів, без визнання Януковичем теж мало що дасть. Хіба що це буде сигнал про наявність нової більшості у парламенті. Україна ж ризикує жити за двома конституціями одночасно. А це однозначно подальша конфронтація.

Чи можливі інші варіанти виходу з кризи, у рамках кроків, на які влада готова. Зокрема, влада декларує готовність до утворення конституційної комісії. На цей крок можна йти, але з додатковими умовами. Такими можуть бути:

- нові склади ЦВК та Конституційного суду, які мають довіру усього суспільства (репрезентованого парламентом);

- узгоджене формування «технічного уряду» (непартійного, неолігархічного, виключно цивільного, регіонально збалансованого) із гарантією роботи для такого уряду до виборів президента;

- публічна згода президента відмовитись від неконституційних повноважень. Перелік таких повноважень повинен бути визначений у цій угоді. Наприклад, у виконавчій владі це стосується скасування норм: про «доручення президента» Кабміну і центральним органам виконавчої влади; призначення і звільнення президентом заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ); призначення та звільнення президентом членів державних колегіальних органів (регуляторів у сферах природних монополій тощо); затвердження президентом положень про міністерства та інші ЦОВВ. Усі ці повноваження згідно чинної Конституції мають відійти уряду.

Необхідне також неухильне виконання Конституції про призначення лише за поданням прем’єр-міністра членів Кабміну, керівників інших ЦОВВ, голів місцевих держаних адміністрацій; наповнення реальним змістом норм про скріплення підписом прем’єр-міністра та відповідальним міністром актів президента тощо. Для вирішення цих проблем необхідно внести відповідні зміни до звичайних законів: «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» тощо.

Такі ж самі переліки мають бути визначені і в інших сферах: судовій, правоохоронній тощо.

В угоді також мають бути визначені дуже чіткі і оперативні строки для внесення відповідних змін у закони.

Якщо влада не готова навіть до такого компромісу, то і Конституція 2004 року не врятує. Бо контроль над судами-прокуратурами залишається на Банковій, а довільне використання Конституції та законів владою нівелює роль правил. І тоді у Майдану лишається лише єдине завдання – відставка президента.

Віктор Тимощук, к.ю.н., заступник голови правління Центру політико-правових реформ