exit
search
22 листопада 2013

Віктор Тимощук про небезпеки запровадження Єдиного державного демографічного реєстру

Згідно із планом впровадження електронних паспортів в Україні незабаром буде створено Єдиний державний демографічний реєстр (ЄДДР). Прихильники реєстру кажуть, що він дозволить убезпечити людей від використання шахраями їхніх документів, допоможе боротися з тероризмом, злочинністю і нелегальною міграцією. Противники реєстру переконані: це буде життя «під рентгеном», оскільки інформація про кожну людину потрапить у єдину мега-базу даних.

Про небезпеки ЄДДР в ефірі радіо «Ера» розповів заступник голови правління Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук.

Ви прихильник чи противник закону ««Про Єдиний державний демографічний реєстр»?

Я прихильник запровадження закордонних біометричних паспортів і противник всього іншого, що є в тому законі.

Так, цим законом запроваджується єдиний демографічний реєстр – це така мега-база даних, яка буде поєднувати інформацію про всіх 45 мільйонів мешканців України. Такої бази не існує в жодній демократичній розвиненій державі. І ми повинні зупинити її створення, тому що уряд, на жаль, уже виділив кошти і почалось повноцінне впровадження реєстру.

Кажуть, що вся інформація про людину буде в Єдиному державному демографічному реєстрі? Яка інформація?

Туди вноситимуться біографічні дані (це прізвище, ім’я, по-батькові, місце народження і т.д.) – з цим можна миритися.

Але в таку базу даних буде вноситись біометрична інформація про особу – це відцифрований образ обличчя особи, підпис особи. І тут виникає запитання: для чого державі мати цю всю інформацію про особу в одній базі даних?

Крім того, можуть бути внесенні додаткові біометричні дані, наприклад, відбитки пальців.

Найгірше, що обсяг інформації, який вноситься в цю базу даних, не є закритим. Є кілька пунктів в законі, які дозволяють вносити змінну інформацію про особу: це дані про місце проживання, про сімейний стан. Також це іфнормація про приватизаційні папери, про всі документи, що видаються особі державою.

І найнечіткіший пункт закону – це інформація з відомчих інформаційних систем. Кожне відомство на сьогодні має свою базу даних, а, наприклад, Мін’юст має їх кілька десятків. І це означає, що ця база даних (демреєстр) потенційно поєднуватиме всі бази даних державних органів та органів місцевого самоврядування.

Чому ви вважаєте, що це небезпечно?

Тут є кілька ризиків. Перше – Україна не є демократичною державою: у нас слабке судочинство, нема нормальних політичних партій, громадянського суспільства, ЗМІ і т.д. Це означає, що в нашій державі є дуже великий ризик використання даних реєстрів владою проти громадян. Це може бути зроблено проти політиків, громадських діячів, проти бізнесу, правоохоронними органами для маніпулювання розкриттям злочинів, на виборах. Коли ви маєте інформацію про всіх 45 мільйонів осіб, ви завжди знайдете спосіб, як її використати.

І справді, є ризики зловживання, паспортами торгують в гурт і в роздріб…

Це якраз гарна ілюстрація того, що не можна робити такі бази даних. Ми знаємо про скандали у Європі і світі, коли інформація навіть з розвідувальних органів витікає в обсягах, яких владі не хотілося б. А у нас на Петрівці можна купити базу даних ДАІ, податкової, місяця проживання особи, будь-яку. Це означає, що все має свою ціну.

І Єдиний демографічний реєстр теж можна буде купити. Її зможе використати не лише влада, а її зможе використати криміналітет чи спецслужби інших держав. Держава сама себе робить вразливою, коли створює таку базу даних. І суспільство себе робить вразливим.

Є думка про те, що законослухняні люди не цікавлять нікого. Я хочу процитувати екс-заступника СБУ, почесного голову об’єднання ветеранів розвідки України, генерал-лейтенанта Олександра Скіпальского, який сказав, що 99,9% громадян не цікавлять спецслужби, бо вони законослухняні, але зазначив, що якщо якась особа зацікавить відомство, то від спецслужб не сховатись.

Так, якщо зацікавлять, то не сховатись. Є відоме прислів’я у правоохоронців: «Якщо ви не сидите, то це не ваша заслуга, наше недопрацювання».

Це він говорив поки не було створено бази. Мається на увазі, що якщо людина порушила закон то її знайдуть.

Добре, якщо знайдуть того, хто порушив. Але можуть призначити винним того, хто не порушував. Можна проілюструвати це на справі «караванського стрілка». Уявіть, що у нас є приблизне зображення злочинця і якщо є 45 млн від цифрованих виразів облич, то ми запускаємо програму, яка шукає всіх, хто схожий на цього злочинця. Відомо, що є багато схожих людей, є майже двійники. І людину можуть призначити злочинцем тільки тому, що вона схожа.

А відбитки пальців?

Вони теж можуть бути знайдені на місці злочину, але це не означає, що їх власник злочинець. Людина могла просто допомогти сумку комусь нести, торкнутись якогось товару в магазині і цей відбиток лишився.

Ця база даних – це ризик того, що вона може використовуватись для пошуку, а точніше - підбору злочинців. В інших державах паспортний реєстр, реєстр місця проживання слугують для того, щоб видати паспорт, зареєструвати людину, вони не використовуються для пошуку злочинців.

А де ж тримати цю інформацію? Біометричну інформацію? Вона повинна бути лише у паспорті?

Декларувалося, що база створювалась, щоб запровадити біометричні паспорти. Це означає, що держава могла створити паспортний реєстр, де мала б зберігатись інформація про видані закордонні паспорти, туди можуть бути занесенні біографічні дані, тобто прізвище та ім’я, місце народження, стать. Але ніякого відцифрованого обличчя, підпису, відбитків пальців у держави не повинно бути. Ця інформація повинна бути лише в документах.

Це є загальновизнаний стандарт багатьох держав, таких як Франція, Німеччина, Нідерланди.

Автор закону Василь Грицак говорив, що це підвищить рівень національної безпеки шляхом запобігання виникнення неконтрольованих міграційних процесів, також запобіганню підробок і дублюванню документів, використання загублених документів і документів, термін дії яких скінчився. Як цьому запобігти в такому випадку?

Абсолютної безпеки не буває. Є ціль – це ідентифікувати особу, яка, наприклад, перетинає кордон чи звертається за якимись адміністративними послугами. Нам для цього достатньо подивитись на документ чи опрацювати його. Питання   захисту документа - це вже питання технологій (виробництва).

Зараз не йдеться про те, що документи взагалі не можна буде підробити. Все можна підробити. Але чи є адекватним той рівень безпеки, який хочуть запровадити? Чи виправдане втручання в наше життя, яке теж передбачається тим законом?

Коли ми почнемо отримувати такі паспорти? Адже поліграфкомбінат «Україна» заявляв, що друк, виготовлення може початись вже до початку саміту Україна – ЄС.

Це якась нереальна інформація, адже ще і зразки документів не затверджені.

Але ж це європейська практика. В Німеччині не паспорт, а посвідчення особи, але біометричне.

У нас нема європрактики, оскільки цей закон залишає два паспорти – той, що в межах України, і той, що для перетину кордону. Вони будуть відрізнятись тим, що один буде у вигляді паперової книжки, а інший у вигляді пластикового документа.

Але є велике питання. Наприклад, той, що рекомендується як пластикова картка з чіпом для внутрішнього користування – у мене як у власника виникає запитання, де я зможу скористатись цим чіпом. У нас не існує інфраструктури. У жодному державному органі нема терміналів для зчитування.

А чи потрібно буде постійно скрізь зчитувати цю інформацію? Адже, якщо ми вписуємо свої паспортні дані –  серію, номер, - то, можливо, ми так само будемо надавати цю інформацію. А відбитки пальців потрібні не кругом, можливо, не потрібно їх зчитувати?

Звичайно, дані, які містяться у вашому паспортному документі, повинні дати можливість вас ідентифікувати, наприклад, ваше фото і ваші бібліографічні дані. І цього достатньо у відносинах з більшістю державних органів чи, наприклад, якщо вам потрібно якусь угоду у нотаріуса укласти.

Але в цьому законі закладена ще низка корупційних ризиків. Наприклад, інформація про ваше місце проживання не міститься на документі в написаний спосіб. Вона міститься лише на електронному чіпі.

Це значить, що ви не зможете довести, де ви проживаєте, якщо у вашого контрагента нема спеціального терміналу для зчитування чіпа, а такі термінали дорога річ. На прикладі Німеччини я знаю, що один термінал (робоче місце працівника  органу влади) коштує 3 тис євро.

Ці паспорти видаватимуться від народження і діятимуть 10 років, а прогнозована вартість 350 гривень, так?

Залежно, які паспорти.

По інформації про внутрішній документ я зустрічав цифру в ЗМІ 350 гривень, хоча ніхто не може цю інформацію ні підтвердити ні спростувати, бо немає зразка цього паспортного документа. Ми не знаємо досі, як він буде виглядати.

Що стосується закордонного паспорта, то останні цифри, які поліграфкомбінат «Україна» озвучував про чинні паспорти, були 82 гривні на друк бланку і 37 гривень Державна міграційна служба бере на персоналізацію, тобто внесення персональних даних у документ. Виходить 120 грн. Але на практиці ми сплачуємо від 400 до 800 грн.

Отже, ви за те, щоб інформація зберігалась в різних інстанціях?

Так. Це ж очевидно, що коли у вас є кілька сейфів і ви зберігаєте щось цінне у різних сейфах,то поки злочинець зламає один,  це займе час, і потім йому треба буде додатковий час і зусилля зламати ще другий і третій сейфи. Тобто значно простіше отримати доступ до цінностей, які зберігаються в одному місці …