exit
search
5 квітня 2013

Правова позиція ЦППР щодо подій 4 квітня

Правова позиція Центру політико-правових реформ
щодо самопроголошення пленарним засіданням Верховної Ради
зібрання групи народних депутатів 4 квітня 2013 року

4 квітня 2013 року група народних депутатів зібралися в кінозалі будинку парламентських комітетів, що на вулиці Банковій. Своє зібрання вони самопроголосили пленарним засіданням Верховної Ради.

Головуючим на зібранні був Володимир Рибак – Голова Верховної Ради. Зі слів членів зібрання, у ньому брали участь 244 народних депутати парламентської більшості. Депутатів від парламентської опозиції на зібрання допущено не було.

Проведення такого зібрання народні депутати пояснили бажанням працювати. За їх словами, працювати у сесійні залі Верховної Ради неможливо через блокування опозицією президії та трибуни. Опозиція блокує пленарні засідання з вимогою, щоб Верховна Рада виконала свій конституційний обов’язок призначати місцеві вибори, насамперед вибори київського міського голови.       

На зібранні групи народних депутатів відбулась низка голосувань. Членами зібрання результати голосування видаються за рішення Верховної Ради – ухвалені закони та постанови.

Надаючи правову оцінку будь-яким діям чи бездіяльності органів державної влади чи посадових осіб, потрібно виходи з того, що відповідно до статей 6 та 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України. Це є основоположною засадою існування правовладдя у державі. Відступ від конституційних повноважень чи способу їх реалізації вищими органами влади є посяганням на конституційний лад, встановлений суспільством.

Аналізуючи вищезазначені дії народних депутатів 4 квітня та пов’язані події виключно в розрізі конституційних положень, варто зазначити таке:

1.  Верховна Рада є виборним колегіальним органом влади. Це означає, що повноваження Верховної Ради належать сукупності народних депутатів, обраних до її складу. Спроба частини депутатів проголосити своє зібрання Верховною Радою тотожна ситуації, коли б частина громадян проголосила себе цілим Українським народом.  

При цьому величина групи депутатів, яка самопроголошується парламентом, не має значення. Наявність більшості народних депутатів – це лише умова ухвалення рішень Верховною Радою. При цьому голосування є лише одним із етапів законодавчого процесу. В цьому процесі кожний народний представник має мати можливість подати свої пропозиції, заперечення, поправки, альтернативні варіанти врегулювання і т.д. І лише після належного обговорення можуть ухвалюватися легітимні рішення.

Якщо частину народних депутатів усунуто від законодавчого процесу, це означає, що відповідна частина суспільства проігнорована при розгляді та ухваленні суспільно важливих рішень. Такі рішенні не можуть вважатися легітимними.

Відокремлення частини членів колегіального органу та проведення сепаратного засідання є класичним прикладом заколотницьких дій проти встановленого суспільством конституційного ладу.

Таким чином, зібрання групи народних депутатів 4 квітня не може розцінюватися як пленарне засідання Верховної Ради, а рішення, прийняті на ньому, не можуть мати нормативного характеру. Намагання видати це зібрання за пленарне засідання Верховної Ради, а ухвалені рішення – за закони та постанови Верховної Ради є перевищенням своїх повноважень та узурпацією влади групою народних депутатів.  

 

2. Відповідно до Конституції Верховна Рада зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон «Про Регламент Верховної Ради» у другій статті встановлює, що Верховна Рада проводить засідання у будинку Верховної Ради (місто Київ, вул. Грушевського, 5). За рішенням Верховної Ради, прийнятим більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, її засідання можуть проводитися в іншому місці. 

Жодних рішень про проведення пленарних засідань в іншому місці Верховною Радою не приймалось і підстав для такого рішення не вбачається.

Таким чином, навіть якщо б всі народні депутати мали доступ до зібрання, що відбувалося 4 квітня, це засідання народних депутатів не було б легітимним, оскільки воно проводилося з порушенням вимог Закону «Про Регламент Верховної Ради України».

 

3. Обов’язком Верховної Ради є призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (пункт 30 частини першої статті 85 Конституції). Майже рік у Києві немає мера і вибори його досі не призначені. Невиконання Верховною Радою обов’язку призначити вибори у Києві означає обмеження права відповідної громади на місцеве самоврядування. Гарантовані періодичні вибори та місцеве самоврядування становлять саму суть демократії.

Блокування пленарних засідань парламенту заслуговує осуду, якщо цей метод використовується для перешкоджання легітимній роботі парламенту. Однак, якщо Верховна Рада вийшла за межі правового поля, обов’язком кожного народного депутата є зробити все можливе аби повернути діяльність законодавчого органу у конституційне русло. Народні депутати не мають права підтримувати неконституційну діяльність Верховної Ради. Вони присягають «додержуватися Конституції України» (стаття 79 Конституції).  

Причини зволікання із призначенням виборів мера Києва у зв’язку зі зверненням до Конституційного Суду, як видається, створені штучно (звернення було внесене після 9 місяців з моменту відставки мера Києва). Діяльність органу державної влади з порушенням 6 та 19 статей Конституції є антисуспільною. Тож жодна інша «робота» народних депутатів не може бути важливішою за усунення порушень Конституції у діяльності Верховної Ради.

Таким чином, вимога народних депутатів призначити вибори мера Києва є обґрунтованою.