exit
search
28 березня 2013

Конституційна асамблея VS закон про референдум. Що далі?

У квітні відбудеться чергове пленарне засідання Конституційної асамблеї при президентові України. На ньому має бути завершено розгляд питання про закон "Про всеукраїнський референдум", розпочатого на попередньому засіданні.

Фактично цей неоднозначний закон відіграє роль лакмусового папірця, який проявить істинну суть Конституційної асамблеї: чи здатна вона бути інтелектуальною потугою для підготовки конституційної реформи в інтересах українського суспільства – чи спроможна лише обслуговувати потреби влади, схвалюючи те, що їй будуть подавати.

Очевидно, не всі громадяни можуть самотужки розібратися в тому, чи відповідає Конституції закон "Про всеукраїнський референдум", що був прийнятий та набрав чинності в листопаді минулого року, а також передбачити, якими можуть бути наслідки його прийняття. Однак члени Конституційної асамблеї, яка об'єднала вершки правничої спільноти – точно не можуть не розуміти природу та загрози закону про референдум. Адже зміст діяльності самої асамблеї може докорінно змінитися з набранням чинності цим законом.

Конституційна асамблея була створена президентом "для підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України". Законопроект має лягти в основу конституційної реформи, проведеної "при безумовному дотриманні конституційного порядку внесення змін до Основного закону".

Про все це йшлося в указі президента про Асамблею та на її установчому засіданні. Саме навколо мети справжньої конституційної реформи, проведеної легітимно, незаангажовано, професійно та в інтересах суспільства, об'єдналися правники з усієї країни незалежно від свого ставлення до влади.

Принаймні таке декларувалось на початку.

27 листопада 2012 року президент підписав закон "Про всеукраїнський референдум", який передбачає можливість зміни Конституції без участі Верховної Ради. Тобто в законі закладено неконституційний порядок внесення змін до Конституції та ще цілу низку неконституційних положень.

Таким чином, Конституційна асамблея постає перед фактом кардинальної зміни умов проведення конституційної реформи.

Адже, за законом про референдум, Конституція може бути змінена в неконституційний спосіб, і Асамблея може стати співучасницею цього процесу. Відтак члени Асамблеї не мають ні морального, ні громадянського, ні професійного права продовжувати свою діяльність, вдаючи, начебто нічого не сталося.

Зрештою, Асамблея буде поганим консультативно-дорадчим органом президента, якщо вона не доведе йому до відома, яка небезпека криється в цьому законі.

6 грудня Конституційна асамблея вперше зібралась на засідання після набуття чинності законом про референдум. На засіданні було піднято питання про необхідність звернення до президента із пропозицією внести на розгляд ВР законопроект про скасування закону "Про референдум", або про внесення до нього змін, які б приводили його у відповідність із Конституцією України та європейськими стандартами проведення референдумів.

Втім, попри очевидність та принциповість зазначених питань для подальшої роботи Асамблеї, на засіданні більшість членів КА вирішила відкласти розгляд цих питань, а проект відповідного рішення передати на доопрацювання однієї з комісій Асамблеї.

Дуже хочеться вірити, що таке відтермінування пов'язане лише з бажанням всебічно вивчити питання й краще підготувати відповідне рішення, а не з прагненням демонструвати лояльність до президента членами Асамблеї, нехтуючи при цьому місією, яку несуть у суспільстві правники.

На жаль, юристи не присягають на вірність своєму фахові, як це роблять лікарі, складаючи клятву Гіппократа. Це, однак, не повинно знімати з них великої відповідальності, яку покладає на них професія. Як лікар відповідає за здоров'я людини – так і юристи повинні нести відповідальність за здоров'я всього суспільства загалом. За те, щоб правовими були закони в державі, справедливим судочинство, законними дії влади, щоб злочини були покарані, а порушене право відновлене.

За все це повинні переживати юристи, бо їх для цього вчили. Причому – усі, а не лише ті, що займають державні посади.

І якщо з'являється така кричуща невідповідність діяльності влади із правом, як закон про референдум, очевидно, що юристи, вірні своєму фаху та місії, не мають права промовчати. Правникам мовчати зараз про цей закон – це те ж саме, що метеорологам мовчати про наближення стихійного лиха, яке вони передбачили, епідеміологам – про загрозу епідемії чи експертам-радіологам – про радіоактивне зараження.

Досить того, що правнича спільнота загалом промовчала, а відтак дозволила, щоб у нашому суспільстві відбулися такі неприйнятні із правової точки зору події:

– формування в неконституційний спосіб уряду в березні 2010 року;

– скасування Конституційним судом конституційних положень, що були частиною Конституції після внесення до неї змін, діяли й тлумачились самим КС кілька років;

– політично мотивовані судові процеси та рішення, що знову породили в нашій країні політв'язнів та завдали непоправної шкоди іміджу України у світі;

– низка інших подій, які б мали бути недопущені саме правниками на різних посадах та рівнях.

У випадку із законом про референдум черговий прояв конформізму не повинен повторитись, як мінімум, із двох причин.

По-перше, закон про всеукраїнський референдум із його неконституційними положеннями та маніпулятивними процедурами є загрозою не окремим особам чи підприємствам. Він несе загрозу конституційному ладу в Україні, а значить – усій правовій системі та державі в цілому. Перед таким Україна ще не поставала.

По-друге, можливо, юридична спільнота не реагувала на попередні незаконні дії влади через відсутність самоорганізації. Тут же все навпаки: Конституційна асамблея – це орган, у якому сконцентрована справді еліта правничої науки. Вона об'єднує людей, які були вчителями теперішніх та виховують майбутніх суддів, правоохоронців, політиків. У ній засідають люди, які визначають обличчя правової системи України.

Чи матимуть вони право надалі писати в працях чи говорити студентам про верховенство права, якщо навіть не спробують докласти зусиль, аби відстояти його в дії?

Навіть армії, коли бачать, що діяльність головнокомандувача спрямовано проти власного народу, нерідко переходять на бік народу. Це при тому, що їхня робота не передбачає розмірковувань, є оплачуваною, а за невиконання наказів грозить трибунал.

То невже члени Асамблеї, що представляють інтелектуальну еліту правової спільноти, відповідальні за стан правової системи України й залучені до роботи на громадських засадах, – не наважаться просто висловити президенту своє занепокоєння неконституційним законом "Про всеукраїнський референдум" та поставити питання про його скасування?

Відповіді знатимемо не пізніше наступного засідання Конституційної асамблеї.

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ, член Конституційної асамблеї.

Опубліковано на Українській правді 28 березня 2013 року. Фото 1tv.com.ua