exit
search
22 травня 2008

Конституційний вектор судової реформи

Задля проведення комплексної судової реформи цієї сфери 10 травня 2006 року Президент України схвалив Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів [1], проект якої розроблено Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Через рік Парламент п’ятого скликання прийняв у першому читанні проекти нової редакції законів про судоустрій і статус судді (№2834, 2835) [2], що також були підготовлені Національною комісією і які вніс до парламенту Президент. Щоправда, Президенту не вистачило політичної волі, щоб домогтися їх остаточного прийняття. Зважаючи на позицію керівництва Верховного Суду, він навіть спробував відкликати законопроекти, попри те, що зазначені документи одержали переважно схвальну оцінку з боку Венеціанської комісії «За демократію через право» та експертів Ради Європи. Критичні зауваження було висловлено лише стосовно положень, що засновані на окремих нормах Конституції України, - зокрема щодо системи призначення і обрання суддів, складу і ролі Вищої ради юстиції. Закладені в Конституції проблеми, на думку експертів Ради Європи, узалежнюють суддів від інших гілок влади.

У Резолюції 1549 (2007) «Функціонування демократичних інституцій в Україні» Парламентська асамблея Ради Європи засудила систематичне неналежне використання судової системи іншими гілками влади, невиконання судових рішень високопосадовцями та наголосила на гострій необхідності проведення комплексної судової реформи на основі Концепції вдосконалення судівництва, схваленої Президентом України, у тому числі шляхом внесення змін до Конституції України [3].

Після «політичної реформи», або невдалих змін до Конституції України, внесених у сумнівний спосіб в грудні 2004 року, на політичному рівні все частіше почали говорити про необхідність удосконалення Основного Закону або й прийняття його у новій редакції. Про необхідність змін до Конституції як передумову судової реформи ставлять питання і видатні вчені [4]. Однак, як відомо, внесення змін до Конституції, а тим більше підготовка і схвалення її нової редакції вимагає не один і не два роки копіткої роботи, оскільки відповідні документи повинні пройти через широкі обговорення та різні політичні компроміси. А сьогоднішня ситуація у сфері правосуддя вимагає невідкладної судової реформи – лише тоді відчутні позитивні результати матимуть шанс з’явитися хоча б за декілька років. Таким чином, проведення конституційної реформи, на наш погляд, помилково розглядати єдиною умовою для реформування судової системи. Навпаки, заходи щодо покращення правосуддя мають бути доповнені необхідними конституційними змінами, але відсутність таких змін не повинна перешкоджати початку кардинальної судової реформи.

Отже, вироблення пропозицій щодо удосконалення Основного Закону в сфері регулювання судової влади стає актуальною задачею. Адже деякі конституційні положення не витримали випробування практикою і часом, а частина з них потребує посилення. Особливо, це стосується статусу судді.

Кваліфікаційні вимоги до судді

Частина третя статті 127 Конституції України встановила мінімальні вимоги до кандидата у судді: на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Багатьом такі вимоги видаються заниженими, особливо стосовно віку і стажу роботи у галузі права. Та й стаж у галузі права, яким би він не був, далеко не завжди свідчить про підготовленість до роботи на посаді судді. Адже є юристи, які ніколи й не контактували з судовою системою.

Однак, якщо підвищувати ці вимоги, наприклад, віковий ценз до 30 років, тоді обов’язково потрібно суттєво посилювати привабливість посади судді у місцевому суді, насамперед підвищити заробітну плату. Якщо юрист добре освічений і працьовитий, то до 30 років він уже зробить певну кар’єру і не піде у судді, коли ця посада не приноситиме йому більше доходу, ніж він має. Якщо цього не зробити, місцеві суди можуть стати місцем праці невдах з дипломом юриста або осіб, бажаючих займатися корупційними діяннями. Разом з цим, зрозуміло, щоб посада судді стала вершиною кар’єри юриста, як, наприклад, у США, потрібні витрати, які у найближчі десятиліття Україна не зможе забезпечити.

Тому доцільно розглянути варіант, що втілено у більшості європейських країн: потрібно створити умови, щоб молода й розумна людина мала можливість зробити кар’єру у судовій системі. Цей варіант цілком вписується в чинне конституційне положення. Але щоб професійний рівень кандидата на посаду судді був цілком адекватним тій високій відповідальності, яку несе суддя, потрібно підвищити вимоги до кваліфікації.

По-перше, сьогодні терміном «вища юридична освіта», яку вимагає Конституція, охоплюється юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра. Вища юридична освіта молодшого спеціаліста і бакалавра вочевидь є недостатньою для обіймання такої важливої посади. Зважаючи на поступову імплементацію стандартів Болонської системи освіти, дипломи молодшого спеціаліста та спеціаліста повинні відійти у минуле. Тому на конституційному рівні доцільно встановити обмеження, що на посаду судді може претендувати особа не просто з вищою юридичною освітою, а з дипломом магістра права. Перехідними положеннями можна врегулювати ситуацію із тими громадянами, які здобули диплом спеціаліста до запровадження нової вимоги.

По-друге, доцільно запровадити обов’язкову спеціальну підготовку до суддівсько