exit
search
30 січня 2006

Діяльність судової влади стане прозорішою

Сьогодні судову практику публікують несистематично та вибірково. Переважно недоступними є навіть рішення Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, не кажучи вже про суди нижчого рівня. Лише рішення Конституційного Суду обов’язково оприлюднюють в офіційних виданнях.

Реалізація Закону слугуватиме однаковому застосуванню судами норм права та сприятиме прогнозованості судових рішень, оскільки з‘ясувати позицію судів з того чи того питання не складатиме труднощів. Одночасно буде створено умови для громадського контролю за діяльністю судів загальної юрисдикції. Відкритість змушуватиме суддів більш відповідально ставитися до підготовки судового рішення у кожній справі.

Проект Закону «Про доступ до судових рішень» розроблено фахівцями Центру політико-правових реформ, тому вважаємо за необхідне пояснити механізми доступу до судових рішень, що визначені Законом, а також звернути увагу на основні проблеми, які необхідно було вирішити під час його прийняття.

Механізми доступу

Єдиним механізмом доступу громадськості до судових рішень, який визначено у процесуальному законодавстві, є публічне проголошення цих рішень у відкритому судовому засіданні. Оскільки залів судових засідань у багатьох судах не вистачає, судді часто розглядають справи у робочих кабінетах, де немає жодних умов для перебування публіки. Зрозуміло, що для широкої аудиторії судові рішення залишаються переважно невідомими. Лише окремі з них, зазвичай у найбільш резонансних справах, може бути опубліковано, і то завдяки старанням журналістів, які роздобули відповідний текст.

Згідно з новим Законом, доступ до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, буде відкритим для кожного. З цією метою створюється реєстр судових рішень з вільним доступом до його ресурсів через Інтернет на веб-порталі судової влади. Найімовірніше, що це буде уже діючий портал «Судова влада», що знаходиться за адресою www.court.gov.ua.

Крім того, Закон гарантує можливість публікувати судові рішення у друкованих виданнях та поширювати їх у будь-якій іншій формі. Законом також визначено порядок надання судового рішення та матеріалів справи особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки. Такі особи, згідно з процесуальним законодавством, мають право на оскарження відповідного судового рішення. 

Реєстр судових рішень

Законом для забезпечення доступу до судових рішень передбачено створення Єдиного державного реєстру судових рішень (автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень). Забезпечувати ведення Реєстру буде Державна судова адміністрація України.

На законодавчому рівні ідея про створення національної інформаційної мережі судових рішень була задекларована ще у Законі України “Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 21 листопада 2002 року. Реалізувати цю ідею минулого року передбачалося Програмою діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям", схваленою парламентом, і Планом дій Україна – ЄС, затвердженим Кабінетом Міністрів 22 квітня 2005 року.

У низці документів органів судової влади також зазначалось про необхідність створити реєстр судових рішень, але ці документи пов’язували таку необхідність насамперед з потребами суддів у доступі до судової практики. Наприклад, Постановою Президії Верховного Суду України, Президії Ради суддів України, колегії Державної судової адміністрації України “Про стан здійснення судочинства у 2004 р. і завдання на 2005 р.” від 18 лютого 2005 року Державній судовій адміністрації України доручено запровадити реєстр судових рішень зі створенням у комп'ютерній мережі відповідної бази даних і забезпечити в установленому законом порядку доступ до неї.

Однак без відповідного законодавчого рішення ні уряд, ні судова влада не мали достатньої політичної волі взяти на себе відповідальність за впровадження цього задуму у життя.

Відповідно до Закону «Про доступ до судових рішень» створення Реєстру відбуватиметься поетапно – не пізніше 1 червня цього року повинно бути забезпечено постійне внесення до нього електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних і господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів – не пізніше 1 січня 2007 року. Порядок ведення цього Реєстру повинен затвердити Кабінет Міністрів.

До Реєстру поміщатимуть усі письмові рішення судів загальної юрисдикції – у цивільних (господарських), адміністративних, кримінальних справах, а також у справах про адміністративні проступки. Закон забороняє вилучення судових рішень з Реєстру. Також не допускається внесення будь-яких змін до судових рішень, крім тих, що необхідні для виправлення помилок, допущених під час внесення рішення до Реєстру. Якщо ж виправлення судового рішення здійснено відповідно до процесуального закону, то до Реєстру буде вноситись судове рішення про внесення змін, а виправлене рішення залишатиметься без змін.

Важливо, що доступ до Реєстру буде безоплатним. Держава не повинна заробляти на тому, що забезпечує прозорість її діяльності. Кожен зможе вільно користуватися ресурсами Реєстру через Інтернет. Користувачам Закон гарантує можливість пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, за винятком таємної інформації, яку охороняє закон. Судді матимуть повний доступ до судових рішень, зокрема й до конфіденційної інформації, а також до державної таємниці, – щоправда з урахуванням вимог Закону України «Про державну таємницю».

Опублікування

Закон кожному надає право у будь-який спосіб відтворювати рішення, що проголошені судом привселюдно, - через опублікування в друкованих виданнях, оприлюднення у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень тощо. Однак будь-яке редагування тексту судового рішення не повинно спотворювати його зміст.

Закон вводить поняття офіційного опублікування судового рішення. Офіційне опублікування гарантує відповідність тексту судового рішення оригіналу, оскільки здійснюється за умови звірення тексту з оригіналом або електронною копією судового рішення, поміщеною до Реєстру, та відповідного посвідчення Державної судової адміністрації. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише офіційно опублікований текст судового рішення або ж текст, який внесено до Реєстру. Такі правила спрямовані на запобігання фальсифікації текстів судових рішень.

Якщо судове рішення публікується офіційно, то держава зобов’язана забезпечити дотримання вимог конфіденційності деяких видів інформації. Будь-яке інше відтворення судових рішень, що проголошені у відкритому судовому засіданні, не зв’язане вимогами конфіденційності.

Заінтересовані особи

Якщо судове рішення стосується прав, свобод, інтересів чи обов’язків особи, яка не брала участі у справі, то їй надано право ознайомитися з таким рішенням у повному обсязі безпосередньо в суді. Для цього їй треба звернутися до апарату відповідного суду. Особа може клопотати про те, щоб їй просто надали можливість ознайомитися з судовим рішенням або самостійно виготовити копію рішення власними засобами, або щоб апарат суду виготовив і надав копію судового рішення. Також можна просити надати доступ до матеріалів відповідної справи.

Таку заяву розглядають в апараті суду негайно, а якщо ж вона потребує додаткового вивчення, то не довше трьох робочих днів. За виготовлення копії засобами суду особа сплачуватиме плату в розмірі, який буде визначено урядом. Відмовлено у наданні доступу до судового рішення може бути лише за наявності однієї з підстав, що чітко визначені у Законі. Рішення про це викладається в письмовій формі, і воно повинно бути вмотивованим.

При підготовці Закону дискусійним стало питання про те, хто буде розглядати заяву заінтересованої особи – суддя, який розглядав справу, чи службова особа апарату суду? Щоб забезпечити оперативний розгляд питання про надання судового рішення та забезпечити зручність для особи, яка звертається з таким проханням, Законом передбачено, що заяву розглядатиме відповідальна службова особа апарату суду. Зрозуміло, що такий службовець повинен бути кваліфікованим юристом. Іншим аргументом на користь цього варіанту є те, що якби таку заяву розглядав би суддя, який ухвалив рішення, то виникали б об’єктивні сумніви у неупередженості цього судді. Адже заінтересована особа, як правило, захоче ознайомитися з судовим рішенням для того, щоб його оскаржити. Очевидно, що суддя, що ухвалив рішення, не буде зацікавлений у цьому.

Водночас, щоб запобігти можливим зловживанням та помилкам, Законом передбачено контроль за рішенням службовця апарату суду. Як надання дозволу на доступ до судового рішення, так і відмову в цьому може бути оскаржено до голови суду (в адміністративному порядку) або до адміністративного суду (за правилами адміністративного судочинства).

Якщо такий механізм не виправдає себе, тоді можна буде розглянути питання про те, щоб рішення щодо доступу заінтересованої особи приймав суд, а не службовець апарату. 

Конфіденційність

Під час проходження проекту Закону у парламенті висловлювались різні пропозиції щодо того, чи потрібно розголошувати відомості про особу у текстах судових рішень, доступних для широкого загалу. Одні експерти пропонували вносити до Реєстру рішення у такому вигляді, як вони ухвалені судом, за винятком рішень, що ухвалені у закритому судовому засіданні. Така практика існує в державах з прецедентною системою права, там судові рішення публікуються без обмежень щодо відомостей про учасників процесу. З іншого боку, висловлювалася пропозиція захистити особу - як фізичну, так і юридичну – від розголошення відомостей про неї у текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, зокрема й через Інтернет. Подібна практика властива більшості європейських держав, де особливу увагу приділяється захисту персональних даних. Засекречення таких відомостей аж ніяк не зашкодило б меті Реєстру судових рішень – забезпечення доступу до судової практики. Навпаки, – їх розголошення давало б можливість використовувати Реєстр всупереч його цілям – для пошуку інформації про конкретну особу.

В остаточній редакції Закону втілено компромісний варіант: у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу на веб-порталі судової влади або офіційно опубліковані, не повинні міститися відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, водночас відповідні дані щодо юридичних осіб будуть відкритими. Зокрема, не можуть розголошуватись імена фізичних осіб, адреси їхнього місця проживання або перебування, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, ідентифікаційні номери, реєстраційні номери транспортних засобів тощо. Ці відомості будуть замінювати літерними або цифровими позначеннями.

У цьому варіанті парламент врахував Рекомендацію № R(91) 10 Комітету міністрів Ради Європи “Про передачу третім сторонам даних особистого характеру, що знаходяться у розпорядженні державних органів” від 9 вересня 1991 року, відповідно до якої дані особистого характеру або файли з такими даними не можуть повідомлятися третім сторонам для цілей, що не відповідають тим, для яких ці дані були зібрані. Також враховано положення Конвенції про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 року про те, що дані особистого характеру, насамперед ті, що стосуються засудження у кримінальному порядку не можуть піддаватись автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій особам (хоч Україна поки що і не приєдналася до цієї Конвенції).

Відповідно до Закону з текстів судових рішень, відкритих для загального доступу, будуть вилучатися також відомості, для забезпечення нерозголошення яких прийнято рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

Таким чином, впровадження Закону у життя підвищить відкритість судової влади, сприятиме уніфікації судової практики та більш відповідальному ставленню суддів до обґрунтування судових рішень, створить кращі умови для захисту прав зацікавлених осіб.


Тарас Лесюк,

експерт Центру політико-правових реформ

Статтю опубліковано у газеті “Юридична газета” - №1 (61). – 19 січня 2005 р. С.5