exit
search
24 травня 2007

Проект конституційного подання до Конституційного Суду України

                        <…>

1. Відповідно до пункту 6 статті 244 та статті 246 Кримінально-процесуального кодексу України суддя за результатами попереднього розгляду справи своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування.

Згідно зі статтею 281 цього Кодексу суд першої інстанції на стадії судового розгляду повертає справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні. За статтею 278 цього Кодексу суд, встановивши, під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, направляє все провадження в справі для проведення досудового слідства чи дізнання.

Пунктом 1 частини першої і пунктом 1 частини 2 статті 366 Кримінально-процесуального кодексу України передбачене повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати судові рішення суду першої інстанції і повертати справу на додаткове розслідування.

Пункт 1 частини першої статті 367, стаття 368 і частини перша і шоста 374 цього Кодексу передбачають зміну або скасування судових рішень суду першої інстанції судом апеляційної інстанції і повернення справи на додаткове розслідування прокурору у випадках, коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку чи постанови; якщо є підстави для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось, якщо з цих підстав була подана апеляція прокурора чи потерпілого або його представника; якщо є підстави для застосування кримінального закону, який передбачає більш тяжке на відміну від встановленого досудовим слідством суспільно-небезпечне діяння, у справах про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Направити справу на нове розслідування відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 Кримінально-процесуального кодексу України, скасувавши судове рішення суду першої чи апеляційної інстанції, може й суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 246, частини четвертої статті 377 Кримінально-процесуального кодексу України суд (суддя) при поверненні справи на додаткове розслідування може вказати органам дізнання та досудового слідства, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. Згідно з частиною сьомою статті 374, статтею 399 цього Кодексу вказівки суду є обов‘язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні.

Зазначені положення Кримінально-процесуального кодексу України, положення частини шостої статті 156, частини четвертої статті 120, частини першої статті 273, статті 276, частини другої статті 277, частини другої статті 326, частини другої статті 347, статті 368, частин четвертої і сьомої статті 374, частини другої статті 375, частини другої статті 382 цього Кодексу в частині, що стосується додаткового розслідування, а також положення частини першої статті 2491 Кримінально-процесуального кодексу України в частині, що стосується повернення суддею справи прокурору у разі суттєвого порушення прокурором вимог статей 228 - 231 Кримінально-процесуального кодексу України не відповідають Конституції України, зокрема її статтям 6, 62, 121, 124, 129.

2. Частина перша статті 6 Конституції України встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Принцип розподілу влади означає чітке розмежування повноважень між органами законодавчої, виконавчої та судової влади, яке запобігає будь-якому дублюванню їхніх функцій.

З частин першої і другої статті 124 Конституції України випливає, що суди в Україні здійснюють правосуддя.

Частина третя стаття 129 Конституції одними з основних засад судочинства визначає рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом і змагальність сторін. Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом зокрема вимагає від суду створення для сторін однакових можливостей щодо реалізації їхніх процесуальних прав та обов‘язків. Принцип змагальності у кримінальному процесі означає розподіл функції обвинувачення і функції захисту між сторонами – стороною обвинувачення і стороною захисту. На суд відповідно до принципу змагальності покладено обов‘язок вирішити спір між сторонами на основі поданих ними та досліджених у судовому засіданні доказів, виходячи із засад незалежності та неупередженості суддів, а також рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов‘язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов‘язок доводити вину особи покладений на сторону обвинувачення, зокрема на прокурора. Допущення недоліків у дізнанні та досудовому слідстві не дає можливості забезпечити виконання цього обов‘язку належним чином. Прокуратура, здійснюючи передбачену статтею 121 Конституції України функцію нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, зобов‘язана забезпечити якісне розслідування справи з тим, щоб створити належні умови для підтримання державного обвинувачення у даній справі в суді.

3. Статті 244, 246, 276, 278, 281, 326, 366, 374, 396 Кримінально-процесуального кодексу України на різних стадіях судового провадження надають суду повноваження у разі виявлення недоліків дізнання і досудового слідства направити справу для проведення дізнання чи досудового слідства (на додаткове розслідування, на нове розслідування).

Прогалини у дізнанні та досудовому слідстві є прогалинами в обвинуваченні. Направляючи справу на додаткове розслідування, суд діє в інтересах обвинувачення, оскільки цим забезпечується усунення недоліків діяльності, що спрямована на встановлення вини особи у вчиненні злочину. При цьому суд може вказати органам дізнання та досудового слідства, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. Здійснюючи це повноваження, суд фактично визначає завдання органів розслідування, подібно до того, як це робить прокурор при підготовці обвинувачення.

Таким чином, суд, виходячи із зазначених вище вимог Кримінально-процесуального кодексу України, змушений здійснювати не властиву змагальному судовому процесу функцію обвинувачення, що дає підстави говорити про обвинувальний ухил судової діяльності у кримінальному судочинстві.

Водночас відповідно до презумпції невинуватості, а також принципу “усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь”, які закріплені у статті 62 Конституції України, суд повинен у разі недоведеності чи сумнівності вини особи виправдати її повністю або в частині недоведеного обвинувачення, або ж визнати її винуватою у вчиненні менш тяжкого злочину при наявності відповідних доказів.

Недоліки дізнання та досудового слідства можуть бути підставою для скасування судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку відповідно до пункту 1 частини першої статті 367, статті 368, статей 374 чи 396 Кримінально-процесуального кодексу України. Отож направлення судом справи на додаткове розслідування є обов‘язком суду, невиконання якого має наслідком скасування вироку, ухвали, постанови. Закон по суті покладає відповідальність суду за якість дізнання та досудового слідства, хоча здійснення дізнання та досудового слідства та нагляду за ним не є завданням суду.

Вимоги Кримінально-процесуального кодексу України, які змушують судову владу підміняти функції інших органів, суперечать принципу розподілу влади, закріпленому у статті 6 Конституції України. Направлення справи на додаткове розслідування є прегоративою прокуратури, яка здійснює функцію нагляду за дізнанням та досудовим слідством. Реалізуючи цю функцію, прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком та перевіривши її, має право повернути справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування (пункт 2 частини першої статті 229 Кримінально-процесуального кодексу України). Завданням суду є здійснення правосуддя, шляхом вирішення спору між стороною обвинувачення та стороною захисту, і аж ніяк не контроль за ретельністю підготовки обвинувачення однією із сторін.

Стаття 278 цього Кодексу передбачає повноваження суду робити під час судового слідства висновок про те, що злочин вчинила інша особа, яка не притягнута до відповідальності. Однак презумпція невинуватості, закріплена у частині першій статті 62 Конституції України, вимагає від суду встановлювати вину особи не інакше як в обвинувальному вироку, який ухвалюється за наслідками судового розгляду справи, а не у процесі такого розгляду.

Згідно із частиною першою статті 2491 Кримінально-процесуального кодексу України суддя за результатами розгляду справи повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228 - 232 цього Кодексу. Статті 228 - 231 Кримінально-процесуального кодексу України передбачають вимоги до прокурора, які випливають з наглядової функції прокуратури. Положення цих статей стосуються обов‘язку прокурора перевірити справу з обвинувальним висновком, прийняття прокурором рішення щодо подальшого руху справи. Діяльність прокурора на даному етапі спрямована на забезпечення належної підготовки справи для підтримання державного обвинувачення у суді. Повернення судом справи прокуророві у разі порушення прокурором вимог статей 228-231 Кримінально-процесуального кодексу України фактично означає те, що суд вважає підготовку прокурора незадовільною і вимагає підготуватися краще, а цим самим суд сприяє обвинувальній діяльності. Це суперечить принципу розподілу влади, а також основним засадам судочинства, закріпленим у частині третій статті 129 Конституції України, а саме - рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін.

4. Виходячи з викладеного, на підставі статей 147 і 150 Конституції України, статей 13, 15, 39, 40, 71 Закону України “Про Конституційний Суд України” просимо:

- визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення частини шостої статті 156; пункту 6 статті 244; статті 246; частин другої і третьої статті 276; статей 278 і 281; пункту 6 статті 348; частини першої і шостої статті 374 Кримінально-процесуального кодексу України повністю;

- визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення частини четвертої статті 120; частини першої статті 273; частини другої статті 277; частини другої статті 326; пункту 2 частини другої статті 347; пункту 2 частини першої і пункту 1 частини другої статті 366; пункту 2 частини другої статті 386; частини четвертої і сьомої статті 374; частини другої статті 375; частини четвертої статті 377; частини другої статті 382; статті 399 Кримінально-процесуального кодексу України в частині, що стосується додаткового розслідування;

- визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення пункту 1 частини першої статті 367; статті 368 Кримінально-процесуального кодексу України в частині, що стосується однобічності або неповноти дізнання та досудового слідства як підстави для скасування або зміни судових рішень;

- визнати таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним) положення пункту другого частини першої статті 396 Кримінально-процесуального кодексу України в частині, що стосується направлення справи на нове розслідування;

- визнати таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним) положення частини першої статті 2491 Кримінально-процесуального кодексу України в частині, що стосується повернення суддею справи прокурору у разі суттєвого порушення прокурором вимог статей 228-231 Кримінально-процесуального кодексу України.