exit
search
23 березня 2012

Знову рішення Конституційного Суду України вимагають переосмислення теорії права

Рішенням Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 щодо конституційності деяких положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року № 3206–VI  (далі - Закон) було визнано неконституційним положення Закону, відповідно до якого Президент України, народні та місцеві депутати, судді, міністри, прокурори, державні службовці та посадові службовці органів місцевого самоврядування зобов’язані надати у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати  з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 1 липня 2011 року.

Насамперед виникає питання, яким же положенням Конституції України можуть суперечити ці заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції, які було нарешті встановлено у новому антикорупційному законі? Конституційний Суд України, підтримавши позицію народних депутатів України – суб’єкта звернення з конституційним поданням, прийшов до висновку, що ці положення Закону суперечать частині першій статті 58 Конституції України, яка встановлює вимогу щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Це виглядає парадоксом, оскільки положення пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про те, що «у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати надаються з дня набрання чинності цим Законом» (виділено нами) і з’явилися саме на виконання принципу незворотності дії законів в часі. Саме тому, спеціально у перехідних положеннях Закону зазначено, що у деклараціїпро майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати надаються не за весь 2011 рік, а з моменту набрання чинності Законом, оскільки до цього (за старим законодавством) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не були зобов’язані декларувати свої витрати.

Конституційний Суд України в абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини Рішення послався на свої попередні правові позиції, які пояснюють принцип незворотності дії законів в часі (і вони цілком збігаються з нашим розумінням відповідних положень теорії права): «закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом» (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Посилання ж Конституційного Суду України на те, що положення  пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону знаходяться у системному зв’язку зістаттею 12 Закону є незрозумілим. По-перше, стаття  12 Закону знаходиться у системному зв’язку з пунктом 1 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, який і встановлює, що вона набирає чинності з 1 січня 2012 року. По-друге, стаття 12 встановлює не обов’язок декларування своїх витрат, а обов’язок «щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону». Саме тому законодавець встановив, що вона набирає чинності з 1 січня 2012 року, тим самим підкресливши, що обов’язок подати декларацію нової форми за 2011 рік виникає цілком логічно з 1 січня наступного року, тобто з 1 січня 2012 року.

Отже, з точки зору права так і незрозуміло, чому обов’язок осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларувати свої видатки з дня набрання чинності Законом суперечить принципу незворотності дії в часі законів. Це судове рішення є непереконливим і складається враження, що причину його винесення слід шукати не в праві, а в тому, що наші високопосадовці не пам’ятають своїх витрат на суму більшу за 150 000 грн., оскільки це для них буденні витрати. Або не хочуть оприлюднювати їх перед черговими парламентськими виборами восени цього року. 

Попередня новина 24 липня 2017