exit
search
5 березня 2019

Політичний аналіз тижня за період з 25 лютого по 4 березня 2019 року

Щотижневий політичний аналіз Центру політико-правових реформ включає аналіз найважливіших процесів та подій у сферах конституціоналізму, політичних партій та виборів, урядування та публічної адміністрації, судівництва, протидії корупції, кримінальної юстиції та ін.

Якщо ви бажаєте отримувати експертний аналіз електронною поштою – за останній тиждень і щовівторка – прохання надіслати листа на адресу media@pravo.org.ua.


Конституційний Суд визнав неконституційною статтю Кримінального кодексу про незаконне збагачення

1. Експертна позиція ЦППР

26 лютого 2019 року судді Конституційного Суду ухвалили рішення про визнання неконституційною статті 368-2 КК, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. За інформацією ЗМІ, чотири судді проголосували проти цього рішення, окремі думки двох з них вже оприлюднені.

Експерти ЦППР переконані, що, навіть попри деякі недоліки конструкції цієї статті, підстави визнавати її неконституційною були відсутні. Такий висновок був наданий раніше на запит судді-доповідача Конституційного Суду у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. Аналогічну позицію висловлювали раніше експерти, залучені Антикорупційною ініціативою ЄС в Україні.

Рішення КС призвело до того, що 65 кримінальних проваджень НАБУ і САП щодо незаконного збагачення підлягають закриттю. Серед них – 4 справи, передані за цією статтею раніше на судовий розгляд. НАЗК відповідно до ст. 50 Закону «Про запобігання корупції» проводить повні перевірки декларацій посадовців, які полягають, зокрема, у перевірці на наявність ознак незаконного збагачення, але після рішення Конституційного Суду на цей момент Агентство фактично не має визначення, що вважати «незаконним збагаченням» і за якими критеріями проводити перевірку декларацій у цій частині.

2. Позиція відповідних органів влади

У рішенні Конституційного Суду стверджується, що редакція статті 368-2 КК, яка встановлювала кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, суперечить принципу презумпції невинуватості особи, порушує право особи не свідчити проти себе, а сама стаття, на думку суддів Конституційного Суду, не відповідає принципу юридичної визначеності.

3. Експертна оцінка позиції відповідних органів влади

Експертами ЦППР неодноразово спростовувалися всі перераховані вище тези. Стаття 368-2 КК у редакції, яка набула чинності у квітні 2015 року, максимально наближена за своїм змістом до статті 20 Конвенції ООН проти корупції, у якій ідеться про визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати. Але при цьому українську редакцію статті КК Верховна Рада свідомо виклала у такій редакції, щоб ця стаття відрізнялася від статті Конвенції, щоб уникнути покладення тягаря доведення на підозрюваного чи обвинуваченого.

Доводи Конституційного Суду легко спростовуються. Насамперед, порушення принципу презумпції невинуватості не відбувається, оскільки визнання винуватості особи здійснюється лише на підставі обвинувального вироку суду. Органи досудового розслідування та органи прокуратури мають забезпечити всебічне дослідження обставин справи, перевіривши усі можливі версії законності підстав набуття активів посадовцем і лише якщо жодна з версій не знайшла свого підтвердження, мала б наставати кримінальна відповідальність за набуття активів у значному розмірі, законність джерел походження яких не підтверджено.

Хід розслідування злочинів, у т.ч. й злочину незаконного збагачення, визначається Кримінальним процесуальним кодексом, який не містить будь-яких особливих процедур кримінального провадження щодо незаконного збагачення, а відтак – тягар доведення винуватості особи покладається виключно на слідчого, прокурора; особа має право зберігати мовчання та не свідчити проти себе, але при цьому зберігає за собою право надавати належні та допустимі докази на свій захист. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, а винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом.

4. Необхідні регуляції, які вимагають від органу діяти відповідним чином

Стаття 20 Конвенції ООН проти корупції; ст. 62, 63 Конституції; ст. 368-2 КК; ст. 17, 18, 20, 22 КПК; ст. 50 Закону «Про запобігання корупції».

5. Пропозиція ЦППР: як вирішити проблему, використовуючи юридичні механізми

Оскільки рішення Конституційного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає, тепер необхідно, із врахуванням цього рішення, розробити законодавчі зміни до Кримінального кодексу щодо кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, а саму статтю необхідно викласти у новій редакції. Подані раніше Президентом України та народним депутатом два законопроекти щодо доповнення КК новою статтею не відповідають положенням ст. 20 Конвенції ООН проти корупції.

Редакція президентського законопроекту містить два ключові недоліки. По-перше, пропонується встановити кримінальну відповідальність за «набуття... у власність активів у значному розмірі без законних на те підстав», але притягнути особу до відповідальності за цією статтею буде фактично неможливо, оскільки у більшості випадків набуття активів у власність відбувається на законних підставах (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу майна). Досліджуватись має не лише те, чи законно набуто право власності, але й чи достатніми були легальні доходи посадовця для набуття права власності на певне майно. По-друге, у запропонованій редакції злочин чітко відмежовується від двох інших злочинів: «...за відсутності ознак зловживання владою або службовим становищем чи ознак прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою». Не зрозуміло, чому відмежування проведено лише з цими двома складами злочинів, а всі інші корупційні злочини (які вчиняються з використанням службового становища, пов’язаних з ним можливостей з метою отримання неправомірної вигоди) залишились без уваги.

Редакція іншого законопроекту передбачає кримінальну відповідальність за «набуття... у власність активів у значному розмірі, незаконність підстав набуття яких визнано у судовому порядку». По-перше, реалізація такого порядку буде надмірно тривалою за часом, оскільки для притягнення особи до кримінальної відповідальності потребуватиме розгляду обставин у межах цивільного судочинства. По-друге, у кримінальному процесі визнається преюдиція лише тих судових рішень, якими встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, при вирішенні судом питання допустимості доказів. Неприпустимо ставити здійснення кримінального провадження в залежність від цивільного провадження.

Тепер свої пропозиції мають висловити фахівці та запропонувати таку редакцію статті КК, яка, з одного боку, була б максимально наближена до міжнародного стандарту, але, з іншого боку, відповідала Конституції та рішенню Конституційного Суду.

Також варто звернути належну увагу на можливість конфіскації активів публічних службовців, законність джерел походження яких не підтверджується доказами, у межах цивільного судочинства. Подібна практика показала свою ефективність у багатьох країнах, але в Україні конфіскація необґрунтованих активів не є дієвою, оскільки залежить від винесення судом обвинувального вироку щодо особи за вчинення нею корупційного злочину або легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Коло осіб, чиї активи можуть бути конфісковані цим шляхом, охоплює лише самих публічних службовців. Комплекс законодавчих змін до Цивільного кодексу, Цивільного процесуального кодексу, антикорупційного законодавства дозволить перетворити інструмент цивільної конфіскації на дієвий спосіб протидії набуттю посадовцями необґрунтованих статків.

Усі політичні аналізи