exit
search
26 жовтня 2018

Проблеми боротьби з корупцією: що потребує посиленої уваги сьогодні

14 жовтня 2014 року, у день сплеску української антикорупційності (цього дня Верховна Рада ухвалила серед інших закони «Про запобігання корупції», «Про засади державної антикорупційної політики...»), Президент України Петро Порошенко видав указ №808/2014 «Про Національну раду з питань антикорупційної політики», яким, зокрема, затвердив Положення про Раду.

Майже рік Рада існувала ілюзорно, і лише 26 вересня 2015 року указом №563/2015 затверджено склад Ради, а її головою призначено Мустафу Джемілєва. Ще одним указом – №482/2016 від 2 листопада 2016 року внесено зміни до складу Ради.

У 2015–2016 рр. Рада збиралася на засідання (які згідно з Положенням «проводяться за потребою, але не рідше одного разу на два місяці») чотири рази, востаннє – 8 грудня 2016 року.

І Президент України, і голова Ради, імовірно, вважають, що проблеми корупції в Україні зникли. Але таке ставлення до роботи Ради є досить дивним на фоні того, що наразі:

  • стара Антикорупційна стратегія частково вичерпала себе, та й загалом застаріла, нова Антикорупційна стратегія не ухвалена, а розроблений проект відверто недосконалий;
  • між основними суб'єктами антикорупційної діяльності (НАЗК, НАБУ, САП) час від часу відбуваються чи то бійки, чи то війни, у які втягнуті і суди, і громадськість;
  • Державне бюро розслідувань, яке має розслідувати, зокрема, службові злочини, досі так і не створене, а процес його створення супроводжується скандалами;
  • контроль електронних декларацій здійснюється, як і раніше, у ручному режимі;
  • частина суб'єктів декларування вимагають для себе і лобіюють через суб'єктів законодавчої ініціативи можливості уникнути електронного декларування;
  • темпи створення Вищого антикорупційного суду виглядають незадовільними;
  • у місцевих судах розгляд справ про корупційні злочини тягнеться роками;
  • закон про викривачів корупції не розглянуто навіть у першому читанні;
  • журналісти викривають усе нові й нові корупційні оборудки високопосадовців, а ті все частіше залишаються непокараними…

Існують ще десятки проблем, до вирішення яких Президент України і Національна рада з питань антикорупційної політики могли б підштовхнути своєю політичною волею: організувати розробку і внести відповідний проект закону або заблокувати ухвалення небезпечного закону, потурбуватися про необхідні ресурси, зібрати ворогуючих за великим круглим столом, хоча б поцікавитися станом справ, зробити ще хоча б щось.

Микола Хавронюк,
д. ю. н., член Правління, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ