exit
search
29 березня 2018

Поради партіям, які отримали державне фінансування

Одне з головних питань, що турбує партії, які отримали державне фінансування, є питання про те, на які потреби можна використовувати ці кошти, а також про те, яким чином краще розпоряджатися цими коштами в передбачених законом межах.

Вирішуючи це вкрай непросте питання представникам партій, передусім, слід чітко визначитися із тим, на які потреби державне фінансування не може бути використане «в принципі».

Виходячи з вимог чинного законодавства партіям категорично заборонено використовувати державні кошти для:

1) фінансування незаконної діяльності партії чи інших осіб (див, зокрема, вимоги ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні»), зокрема, спрямованої на:

– ліквідацію незалежності України;

– зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;

– порушення суверенітету і територіальної цілісності держави;

– підрив безпеки держави;

– незаконне захоплення державної влади; 

– пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 

– посягання на права і свободи людини; 

– посягання на здоров’я населення; 

– пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки; 

– створення воєнізованих формувань;

– створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших державних установах і організаціях;

– вчинення будь-яких інших правопорушень (злочинів, адміністративних або дисциплінарних проступків, цивільно-правових деліктів)[1]

2) прямого або опосередкованого фінансування теле- або радіоорганізацій (ст. 19 Законом «Про телебачення і радіомовлення»);

3) фінансування діяльності, яка не передбачена або прямо заборонена її статутом («на цілі, не пов’язані із статутною діяльністю») (статті 17-1, 17-9 Закону «Про політичні партії в Україні»). Тому перед тим як визначати перелік потенційних витрат державних коштів представникам таких партій слід ретельно вивчати статут своєї партії та, за потреби, внести до нього зміни;

4) фінансування участі у виборах народних депутатів України, виборах Президента України, місцевих виборах. При цьому слід відзначити, що чинне законодавство не визначає критеріїв, за якими можна було б чітко визначити ті чи інші витрати як такі, що є фінансуванням участі у виборах. 

Фінансування усіх зазначених вище напрямків є неприпустимим за рахунок державних коштів. У випадку сумніву щодо того, чи є те чи інше витрачання коштів законним / незаконним партіям все ж таки бажано утриматися від таких витрат за для того, щоб в майбутньому не втратити право на державне фінансування, а також не бути притягнутими до юридичної відповідальності.

Партіям слід також утримуватися від витрачання державних коштів й на будь-які інші напрямки, в правомірності яких представники партії сумніваються. Йдеться, передусім про те, що партіям не бажано використовувати державні кошти на ті категорії витрат, які бюджетним законодавством відносяться до категорії «капітальні видатки» (капітальне будівництво, капітальний ремонт, придбання обладнання і предметів довгострокового користування, придбання землі, придбання нематеріальних активів), адже наразі немає чіткої відповіді на питання про те, чи поширюються вимоги бюджетного законодавства на партії. В іншому разі партії можуть стати «заручниками» неякісного законодавства, втративши державне фінансування, а їхнє керівництво може «виявитися» суб’єктом злочину, передбаченого ст. 210 КК України (нецільове використання бюджетних коштів). Особливо актуальною ця проблема може стати напередодні виборів (як засіб усунення з політичної «арени» найбільших конкурентів).

Нарешті, обираючи напрямки використання державних коштів в межах чинного законодавства, представникам партій слід завжди пам’ятати, які цілі переслідує реформа політичних фінансів взагалі та інститут державного фінансування партій зокрема.

Основною метою запровадження державного фінансування статутної діяльності партій в Україні є суттєве зменшення (в ідеалі – викоренення) фінансової залежності політичних партій (передусім тих, які представляють істотну частину електорату) від окремих фізичних чи юридичних осіб або так званих «промислово-фінансових груп» та недопущення втрати інтересу громадян до політичного життя в країні. Ця мета державного фінансування є первинною, визначальною та постійно актуальною.

Поряд із цим, важливо підкреслити, що запровадження в Україні інституту державного фінансування статутної діяльності партій переслідує й низку інших цілей.

В українських реаліях (де партії виникають/зникають та змінюють ступінь інтенсивності функціонування у ритм з виборами; де партії є політичними проектами окремих «лідерів», а їхня діяльність ніяк не корелює з їхнім ж програмними цілями та завданнями; де партії не мають уявлення про аналіз, формування та реалізацію державної чи регіональної політики) запровадження державного фінансування політичних партій переслідує ще, як мінімум, п’ять додаткових цілей:

1. Посилення організаційної спроможності партій через формування легального та ефективного апарату партії; розбудову мережі територіальних підрозділів на регіональному та місцевому рівнях; запровадження посад спеціалістів різного спрямування тощо.

Реалізуючи цю мету партії мали б витрачати державні кошти на:

– оплату праці менеджменту партії (юристи, бухгалтери тощо) та іншого персоналу (наприклад, комунікаційного менеджера, менеджера з ІТ технологій);

– утворення та розбудову місцевих організацій та партійних осередків;

– розробку та реалізацію багаторічної концепції розвитку партії;

– проведення низки внутрішньопартійних заходів (з’їздів, конференцій тощо), спрямованих на оптимізацію та координацію роботи партії на національному, регіональному та місцевому рівнях.

2. Підвищення якості комунікації та зв’язків партій зі своїми виборцями.

В межах реалізації цієї мети партія мала б нести витрати на:

– систематичну організацію та проведення тематичних зустрічей із виборцями з обговорення конкретних проблем і перспектив їхнього вирішення (особливо, коли йдеться про місцевий рівень функціонування партії): проблеми забудови територій, проблеми з навчання чи охорони здоров’я, проблеми соціального забезпечення, екологічні проблеми, питання про порушення прав та інтересів осіб тощо;

– проведення з громадськістю широких комунікаційних заходів у формі громадських обговорень, конференцій, круглих столів, форумів тощо (метою усіх цих заходів має бути збір та обговорення інформації про найбільш важливі проблеми суспільства у всіх сферах його життя та пошук найбільш оптимальних шляхів їх вирішення);

– підготовку, дизайн, публікацію та поширення книг, брошур, газет та інших комунікаційних матеріалів, в яких висвітлюється поточна діяльність партії та плани на майбутнє.

3. Розвиток здатності партій брати ефективну участь у формуванні та реалізації політики (на національному, регіональному та місцевому рівнях), яка включає ґрунтовний аналіз поточної ситуації у тій чи іншій сфері суспільного життя та розробку оптимальних рішень вирішення всіх проблем, виявлених за результатами такого аналізу.

В межах цього, найбільш важливого напрямку діяльності партій (особливо парламентських), слід вести мову про доцільність витрачання державних коштів на:

– навчання депутатів та підвищення їхньої кваліфікації (йдеться як про вузькоспеціалізоване навчання, так і набуття ними юридичних знань, опанування основами нормопроектувальної техніки тощо);

– оплату проведення науково-експертними та іншими установами правових, політичних, економічних, соціологічних та інших досліджень (аналітика, експертиза, опитування тощо), а також оплату праці окремих експертів під час реалізації цих досліджень;

– оплату послуг окремих висококваліфікованих фахівців, які здійснюватимуть збір та аналіз інформації про найбільш важливі проблеми суспільства у тій чи іншій сфері, надаватимуть корисні та реалістичні ідеї щодо вирішення тих чи інших проблем, продукуватимуть проекти документів політики (концепції, стратегії, програми, законопроекти та проекти інших НПА загальнонаціональної чи локальної сфери дії, проекти індивідуальних управлінських рішень тощо);

– створення власних аналітичних центів, які б функціонували в структурі партії на постійній основі та дозволяли їй максимально оперативно реагувати на поточні виклики.

4. Підвищення інтересу жінок до політичного життя в країні, а також залучення жінок до політики (в межах цієї мети витрати партії могли б полягати у проведенні різного роду просвітницьких кампаній; публічних заходів; поширенні інформації про діяльність партії серед жінок; вивчення, узагальнення та відображення у програмі партії проблем, що турбують жінок; діяльність із вирішення цих проблем тощо).

5. Підтримка ефективного функціонування парламентських фракцій, а також «тіньового» Уряду (загальна фінансова підтримка функціонування, фінансування публічних заходів, оплата експертної підтримки діяльності фракції тощо).

Представникам партій слід завжди пам’ятати про цілі запровадження державного фінансування та витрачати абсолютну більшість державних коштів на діяльність, спрямовану на реалізацію саме цих цілей.

Обсяг витрачання цих коштів за кожним таким напрямком має залежати від потреб і можливостей кожної конкретної партії у конкретний проміжок часу.

Загальний розподіл витрачання державних коштів партіями має виглядати приблизно таким чином:

1) витрати на посилення організаційної спроможності партій – 10-20%;

2) витрати на підвищення якості комунікації та зв’язків партій зі своїми виборцями – 15-30%;

3) витрати на розвиток здатності партій брати ефективну участь у формуванні та реалізації політики – 40-70%;

4) витрати на підвищення інтересу жінок до політичного життя в країні, а також залучення жінок до політики – 5-10%;

5) витрати на підтримка ефективного функціонування парламентських фракцій, а також «тіньового» Уряду – 10-20%.

6) всі інші витрати – до 10%.

Порушення цих «неписаних» правил використання державного фінансування:

а) призводить до неминучого зменшення кількості осіб, які підтримують ту чи іншу партію на виборах (виборці, за рахунок яких й відбувається фінансування таких партій, зневірюються у справжності намірів та обіцянок партії, за яку вони свого часу віддали свій голос);

б) може призвести до суцільної зневіри населення у доцільності запровадженого в Україні державного фінансування партій, його скасування та провалу реформи політичних фінансів в цілому.

Саме тому партіям, які отримали державне фінансування, слід дуже добре думати над тим, як правильно витрачати державні кошти, щоб якнайкраще розвивати свою інституційну та аналітичну спроможність, а також представляти (відстоювати) інтереси своїх виборців у владі.

На останок варто відзначити, що партіям, які отримали державне фінансування, слід суттєво активізувати свою діяльність в контексті пошуку офіційного фінансування з боку приватних фізичних та юридичних осіб (постійна робота з прихильниками партії, пошук нових прихильників партії та її ідеології, збільшення членів партії тощо), адже існуюче нині співвідношення приватного та державного фінансування парламентських партій є категорично неприпустимим.

Співвідношення доходів парламентських партій, отриманих від приватних осіб та від держави у 2016–2017 роках

У «кошику доходів» декількох парламентських партій державне фінансування складає понад 99%, що говорить про те, що ці партії взагалі не працюють зі своїми виборцями/прихильниками з метою залучення їхніх фінансових ресурсів на потреби партії (наприклад, для партії «Народний фронт» державне фінансування складає 99,99% всіх доходів).

Дмитро Калмиков, експерт Центру політико-правових реформ


[1] Детальніше про це див.: Хавронюк М. І. Яка діяльність політичної партії є «статутною»? [Електронний ресурс] / М. І. Хавронюк // Сайт ЦППР. – Режим доступу : http://pravo.org.ua/ua/news/20871779-yaka-diyalnist-politichnoyi-partiyi-e-statutnoyu.