exit
search
6 квітня 2018

Чому депутати і президент проти відкритості?

Народні депутати заблокували законопроект, який зобов'язував органи влади перед ухваленням певних рішень проводити консультації з громадськістю.

Проект закону "Про публічні консультації" розроблявся урядом кілька років і передбачав, що проекти нормативних актів повинні вивішуватися на сайтах розробників, аби всі зацікавлені громадяни мали можливість із ними ознайомитися та відреагувати.

Але ні – депутати цього бояться.

Вимагаючи відкритості від громадських активістів, вони зробили все, аби приховати, які рішення ухвалює влада і чим вона при цьому керується.

Наприкінці 2017 року в парламенті було зареєстровано законопроект "Про публічні консультації".

Оскільки законопроект урядовий, його ухвалення вимагається різними планами та стратегічними документами, то були виправдані сподівання, що з прийняттям цього закону не повинно бути особливих проблем.

Проте реальність виявилися несподіваною.

21 березня під час розгляду цього законопроекту в профільному парламентському комітеті з боку депутатки-доповідача (до речі, представниці проурядової коаліції) звучали лише критичні висловлювання щодо законопроекту.

Жоден депутат не висловився на захист проекту закону. І, врешті, комітет рекомендував повернути законопроект суб’єкту законодавчої ініціативи, а також утворити робочу групу для опрацювання цього питання.

Якби не була відомою передісторія питання, то, може, це рішення і здавалося б нормальним.  Але історія така…

Законопроект розроблявся багато років робочою групою Мінꞌюсту за активної участі громадськості. Було проведено десятки публічних обговорень, у тому числі в регіонах та в стінах самого парламенту.

Було вивчено та враховано кращий зарубіжний досвід, залучено міжнародних експертів та організації. До речі, на законопроект отримано позитивний висновок Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.

Мета і пропозиції проекту досить прості. Щоб усі проекти нормативних актів проходили етап публічних консультацій.

Вимоги мінімальні: кожен розробник повинен принаймні на 15 робочих днів відкрити проект на веб-сайті і дати можливість подати пропозиції та зауваження громадянам та іншим зацікавленим особам.

Чому для цього потрібен закон? Щоб захисти владу від помилок, а суспільство від неприємних сюрпризів – недемократичних/корупційних/лобістських тощо.

В Україні нині є лише акт уряду, який частково врегульовує питання консультацій з громадськістю. Проте цей акт не поширюється на президента та народних депутатів.

Він є лише рекомендаційним для органів місцевого самоврядування. Також він, по факту, за бажанням виконується (або не виконується) органами виконавчої влади.

Тобто як такої обов’язкової процедури консультацій не існує, тим паче з можливістю наступного правового контролю за дотримання цієї процедури.

Одне з головних очікувань від законопроекту – дати суспільству загалом та зацікавленим громадянам принаймні час на усвідомлення можливої проблеми від нового проекту та змогу відреагувати (через офіційні пропозиції, повідомлення у ЗМІ тощо).

У законопроекті є ще деякі новації, як-от вимога до розробника проекту нормативного акту готувати також консультаційний документ.

Тобто має бути пояснення доступною мовою: для чого новий акт, яку проблему він вирішує, які були причини в цієї проблеми, чому обрано саме цей варіант рішення і які наслідки очікуються від ухвалення.

До речі, це структура класичного документа з аналізу політики, і він має заохотити наші органи влади працювати саме за новими стандартами.

Адже в ідеалі публічні консультації повинні проводитися не щодо готового проекту нормативного акту, а на значно раніших стадіях, коли триває, власне, вибір варіантів вирішення проблеми. Тобто цей законопроект спрямований і на впровадження реформи державного управління.

Проте представлення законопроекту 21 березня депутатом-доповідачем зводилося виключно до його проблем. Склалося враження, що ця "проблема" одна – цей закон треба буде виконувати і народним депутатам.

Чому народні депутати потрапили в предмет цього законопроекту? Причин принаймні дві.

Перша – кожен народний депутат є суб’єктом законодавчої ініціативи, тож він/вона можуть самостійно розробляти та вносити законопроекти.

Правове поле для всіх розробників проектів нормативних актів має будуватися на єдиних стандартах. Невже народним депутатам складно почекати 15 робочих днів, аби законопроект був допущений до наступних етапів законодавчої процедури?

Більше того, якщо законопроект не буде оприлюднений для консультацій самим депутатом, то такий обов’язок покладається на апарат парламенту. Тобто єдиний наслідок – це певна захисна дія від проектів-сюрпризів.

Наголошу, що законопроект "Про публічні консультації" не "зв’язує" розробника пропозиціями учасників консультацій. Є лише обов’язок їх розглянути. А врахування – це вже справа розробника.

Друга причина, чому народні депутати потрапили в предмет законопроекту – це відомий механізм, який використовують міністри та інші керівники органів виконавчої влади, коли вносять урядові законопроекти саме через депутатів.

Є багато прикладів, коли такий "урядово-депутатський" законопроект за один-два дні стає законом.

Порушення регламенту Верховної Ради – це вже інша історія. Але суспільству від того не легше, бо нове регулювання з’являється несподівано та часто має негативні наслідки для громадян і бізнесу.

Отже, доля законопроекту "Про публічні консультації" невесела. Перед внесенням до парламенту з тексту вже прибрали згадку про президента.

Чому глава держави відмовляється завчасно відкривати свої законопроекти – теж незрозуміло. Зауважу, що для термінових ситуацій у законопроекті є чималий перелік винятків з загальної процедури.

Але тепер виходить, що і депутати не готові до відкритості. Тобто складається традиційна картина – всі хочуть демократії, порядку, справедливості і так далі, але не бажають починати з себе.

Прикро, що всі ці лакмусові події відбулися в парламентському комітеті, який вважається (та й насправді таким є) найвідкритішим у цьому складі парламенту. Що ж тоді очікувати від парламенту загалом?

Також нагадаю, що законопроект спрямований насамперед на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Адже саме вони продукують основний масив нормативно-правових актів.

Проте через страхи політиків наша державна машина і надалі залишиться закритою та глухою до суспільства.

Віктор Тимощук,

заступник голови правління Центру політико-правових реформ,

спеціально для "Української правди"