exit
search
21 березня 2018

Створення Антикорупційного суду в Україні: як не зробити його інструментом корупціонерів

Міжнародні організації і держави зі сталою демократією, оцінюючи спроби проведення реформ, ставляться до України дипломатично, з розумінням, як до дитини, яка лише стає на ноги: якщо її не хвалити, то можна знищити в зародку бажання навчитися ходити.

Але ситуація наразі така, що похвала (за створення антикорупційних органів) вже перестала бути цукеркою-стимулом. Усім в Україні і за кордоном стає очевидно, що новостворені органи не показують результату лише тому, що існуюча політична система просто не дає їм працювати. Національне антикорупційне бюро за декілька років роботи передало на розгляд судів вже багато справ щодо корупціонерів, але останні під різними впливами зволікають розгляд.

Тому на порядку денному політичного життя України – створення антикорупційного суду, який би розглядав справи про велику корупцію. Головна ставка корупціонерів у владі – зробити цей суд підконтрольним. Адже якщо судді будуть залежними, то і їхні рішення прогнозовано ухвалюватимуться за принципом: ворогам – тюрма, друзям – свобода.

Саме тому перше за важливістю питання, яке має стояти під час розгляду і прийняття закону про антикорупційний суд, – це відбір суддів, який слід організувати таким чином, щоб антикорупційними суддями могли стати виключно фахівці, що отримати одностайну підтримку представників громадськості, міжнародних партнерів та насамкінець – українських державних органів.

Президентський законопроект №7740, прийнятий у першому читанні, саме у цьому контексті потребує суттєвого доопрацювання. Він передбачив, що добір антикорупційних суддів здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – орган, який здебільшого складається із представників просякнутого корупцією суддівського корпусу. При цьому діюча Громадська рада доброчесності (ГРД) – дорадчий орган, створений громадськими організаціями, – не залучається до оцінювання кандидатів, а замість неї створюється «Громадська рада міжнародних експертів» з такими ж номінальними повноваженнями. Як ГРД, так і «Громадська рада міжнародних експертів» збиратиме інформацію про кандидатів і зможе надати негативний висновок щодо доброчесності. Однак цей висновок може подолати ВККС.

Можливість ігнорувати такі висновки минулого року привела до того, що чверть нового Верховного Суду призначена з числа тих, хто отримав негативні висновки від ГРД. Більшість керівних посад у цьому суді обійняли саме такі судді. Саме ця ВККС, якій хочуть відвести роль формування Антикорупційного суду, зробила всі маніпуляції для того, щоб провести на посади суддів Верховного Суду кандидатів, лояльних до політичної влади.

Тому правильною є концепція, запропонована у висновку Венеційської комісії: в органі, який здійснюватиме добір антикорупційних суддів, міжнародним організаціям і донорам, які надають Україні допомогу для антикорупційних програм, має бути надано вирішальну роль. На підтримку саме такої концепції – позиція ЄС, лист МВФ і лист Світового банку.

Важливо врахувати, що міжнародні експерти можуть бути більш успішними у позитивному відборі (вибір кращих). Водночас законопроект Президента України, на жаль, відвів їм відсів недоброчесних кандидатів на початкових етапах конкурсу. Але відсів умовний, бо ВККС може протягнути будь-якого кандидата.

Також Венеційська комісія зазначила, що участь міжнародних експертів у відборі суддів можлива лише «з урахуванням принципу суверенітету України». Президент України вхопився за це як за соломинку, і висловився проти вирішальної участі міжнародних експертів, оскільки це нібито суперечить державному суверенітету.

На наш погляд, теза про суверенітет означає, що участь міжнародників запроваджується актом українського парламенту. Крім того, пропонуємо, щоб міжнародники здійснювати свої повноваження в структурі державного органу – ВККС. Урешті-решт жоден суддя не зможе бути призначеним до Антикорупційного суду без рішення державних органів, які відповідно до Конституції України ухвалюють кінцеве рішення про призначення, – Вищої ради правосуддя і Президента. За таких умов державний суверенітет участю міжнародних експертів не порушується.

Виглядає, що Президент висуває цей аргумент, щоб залишити підконтрольною процедуру добору суддів Антикорупційного суду, а міжнародників ізолювати у відокремленій «раді», яка чомусь називається «громадською», без можливостей особливого впливу на результат процесу. Навіть надання міжнародникам права заветувати на старті відбору окремих кандидатів влаштує політичну владу. Адже у ВККС залишиться можливість назвати переможцями конкурсу не найкращих, а тих, хто «потрібен».

Що потрібно зробити, щоб цього не сталося?

По-перше, слід не лише зберегти, а й посилити участь у відборі антикорупційних суддів ГРД. Щоб забезпечити довіру до процесу з боку суспільства, негативний висновок такої Ради має стати безумовною перешкодою для призначення антикорупційним суддею недоброчесного кандидата. Тобто ГРД має здійснювати «негативний» відбір – відсів кандидатів. До речі, на збереженні участі ГРД наполягає МВФ. Венеційська комісія також рекомендувала, щоб процедура відбору антикорупційних суддів відрізнялася від тієї, що застосовується стосовно відбору інших суддів, лише у необхідному обсязі.

По-друге, міжнародні експерти повинні відігравали вирішальну роль у відборі в складі спеціальної колегії ВККС. Спеціальна колегія ВККС (4 міжнародники і 3 члени ВККС, погоджені з ГРД) має здійснювати позитивний відбір, – тобто обирати найкращих з претендентів, щодо доброчесності яких не виникло сумніву. У цьому випадку у міжнародників буде можливість проінтерв’ювати кандидатів, перевірити їхні знання міжнародних антикорупційних стандартів, оцінити навички та спроможності бути незалежним.

Крім того, участь міжнародних експертів у формуванні рейтингу кандидатів зменшуватиме ризик махінацій з боку діючих членів ВККС, який чітко проглядався під час відбору до нового Верховного Суду.

Ще один важливий момент – касаційна інстанція. Адже від неї залежатиме, чи залишаться рішення антикорупційного суду в силі. Наразі в президентському законопроекті закладено, що касаційні повноваження матимуть діючі судді Верховного Суду, відібрані в маніпулятивний спосіб. Зважаючи на це, принципово, щоб повноваження касаційної інстанції у справах великої корупції здійснювала Антикорупційна палата Верховного Суду, яку треба сформувати за правилами добору антикорупційних суддів.

Усі ці принципові речі ще можливо врахувати під час доопрацювання законопроекту про Антикорупційний суд. Однак ми розуміємо, що ті представники влади, які бачать загрози в незалежному антикорупційному суді, робитимуть все, щоб цього не сталося. Якщо цей суд буде створений, але не буде незалежним, то це стане найбільшим розчаруванням українців за останні роки. Зрештою, як і партнерів України у світі.

Роман Куйбіда, Микола Хавронюк,

експерти Центру політико-правових реформ, 

спеціально для BlogActiv.eu