exit
search
12 січня 2018

Парадокс українського законодавства: особа, яка схилила посадовця до одержання хабара, звільняється від відповідальності, водночас одержувач притягується

В Україні існувала норма про те, що особа звільняється від кримінальної відповідальності за надання хабара у тому випадку, якщо його від неї вимагали, і т.д. Сьогодні є норма в ч. 5 ст. 354 Кримінального кодексу (КК) про те, що від відповідальності звільняється особа, що за власною ініціативою надала неправомірну вигоду, якщо вона зізналася в цьому і допомогла «розкрити» злочин. «Таким чином, ми змушені звільняти від кримінальної відповідальності певного провокатора: особу, яка, не будучи чи будучи службовою особою, не має значення, сама ініціює корупційний акт, надає неправомірну вигоду і потім співпрацює з правоохоронними органами. А іншу особу, яка в якомусь сенсі є потерпілою від такої провокації, - не в буквальному, - ми притягуємо до відповідальності. Водночас, за статтею 370 Кримінального кодексу, ми зобов’язані не звільняти, а навпаки, притягувати до відповідальності того ж таки провокатора. Ось такі парадокси нашого законодавства», - повідомив директор з наукового розвитку Центру політико-правових Микола Хавронюк на експертному обговоренні «Виконання спеціального завдання і провокація підкупу: де проходить межа?» 11 січня 2018 року.

Також експерт наголосив, що виконання спеціального завдання, що межує з провокацією, є дозволеним в багатьох країнах. В Японії оперативник, що виконує спеціальне завдання, має право виступати в якості «приманки», в США також є дозволена провокація, яка має назву «уявна співучасть»: агент вдає з себе співучасника, щоб розкрити злочин. Саме це й нагадує ситуацію з провокацією підкупу збоку правоохоронних органів, яка зараз існує в Україні.

Хавронюк підкреслив, що стаття 43 КК вказує на 4 основних умови, за сукупністю яких заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка виконує завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, не є злочином. Перша умова – заподіяння шкоди є вимушеною дією задля збереження особою таємниці факту виконання спеціального завдання. Друга – це діяння здійснюється особою, яка, відповідно до закону, виконує спеціальне завдання і бере участь в організованій групі чи злочинній організації. Це - і штатний працівник оперативного підрозділу відповідного правоохоронного органу, і особа, яка на визначеній законом конфіденційній основі веде співробітництво з правоохоронними органами. Третя умова – метою такого завдання є попередження чи розкриття злочинної діяльності, і ніщо інше. Четверта умова – під час виконання зазначеного завдання особою, яка його виконує, не вчинено тяжкі і особливо тяжкі злочини, пов’язані із заподіянням шкоди смерті чи особливо тяжкої шкоди людині. Стаття 370 КК, яка передбачає відповідальність за провокацію підкупу, відповідає всім цим умовам, хіба що за винятком першої.

Володимир Кривенко, Заступник голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), звернув увагу, що проблема щодо виконання спеціального завдання і провокації підкупу як така полягає не лише у самій провокації. Також проблемним питанням є як неузгодженість діяльності всіх правоохоронних органів в державі, так і несприяння з їх боку боротьбі з корупцією таким спеціалізованим органам, як САП. В Україні, як і колись в СРСР, існує конфлікт спецслужб: наприклад, МВС - Генеральна прокуратура - СБУ. Кривенко зазначив: «На жаль, сьогодні у нас новий конфлікт: антикорупційні інституції проти всіх. У нас в розробці було близько 5-6 операцій, які нашими колегами з Генпрокуратури були озвучені на телебаченні і показано оперативне відео, - як наслідок, було прийнято принципове рішення припинити всі ці операції і не втрачати ситуацію. Ми вважаємо, що в правоохоронних органах у жодному випадку не може відбуватися розкриття даних агентів: так само, як і розкриття таємних даних у пресі».

Прокурор Генеральної прокуратури Литви Томас Машкаускас розповів про тонку межу між законністю і провокацією у практичному досвіді Литви та наголосив: коли оцінюєш, була чи не була провокація, то  головна умова – злочин не відбувся б, якби на це не вплинули агенти правоохоронних органів. Він підкреслив, що зміни та вдосконалення Кодексу відбуваються повсякчас. Рецепт зміни законодавства Литва весь час шукає, вивчає та формує нову практику. Це – одне з першочергових завдань не лише суду, але й прокурорів та детективів. Вони мають знати головні тенденції й законодавство: починаючи з простих слідчих дій і закінчуючи вмінням передбачити розвиток ситуації в майбутньому.

Прокурор звернув увагу: «Литва – сьогодні єдина з країн Європи, котра досі має закон «Про оперативну діяльність», з 2012 року він має назву «Про кримінальну розвідку». Закон модерновий та прогресивний, зручний для використання та детальний. Крім цього, він покладає великі обов'язки на суддю, детектива й прокурора, але, в той же час, і пропонує їм великі можливості». На даний час, Машкаускас не уявляє в Литві ефективної боротьби зі злочинністю без такого закону – звичайно, у сукупності з Кримінальним процесуальним кодексом. «При здоровому поєднанні прокуратури, поліції та агентури – виключено, що цей закон можна використовувати неправильно чи знівелювати», - резюмував Машкаускас.

Володимир Сущенко, голова правління ГО «Експертний центр з прав людини» зауважив, що обурливим є навіть сам факт розкриття імен оперативних працівників на широкий загал. Практично, Генеральна прокуратура в особі самого Генпрокурора заявила про те, що всі українські органи, в т.ч. і новостворені, ні на що не здатні, їм не можна довіряти і в них не буде роботи стосовно протистояння злочинності. Нові структури працюють неефективно,  їм заважають колеги, і проблема, зокрема, - у сфері професійної взаємодії та відповідальності прокуратури і органів досудового розслідування у протидії злочинності. Конституційний статус прокуратури змінився, але її ментальність залишилася. Органи досудового слідства, в т.ч. НАБУ і поліція – це органи виконавчої влади, прокуратура ж ввійшла в судову владу і залишається не в юридичному, а в політичному сенсі підпорядкованою Президенту.

Також експерт помітив: «Враховуючи наш стан політичної системи, і те, що призначення керівників на посади відбувається за політично-квотним принципом, це пронизує всю систему прокуратури, МВС, СБУ тощо. Зміна першої особи призводить в нашій країні до валу всіх інших змін. Внутрішній баланс кожної з цих структур руйнується вже багато років». Конкуренція за право впливати на позицію Президента, політичної партії тощо призводить до того, що органи, які мають єдину мету – протидіяти злочинності – функціонують, будучи розведеними між собою. За словами Сущенка, «це створює певні умови, що перетворюють взаємодію у протидію і в руйнуючу конкуренцію між цими структурами».