exit
search
18 грудня 2017

Чому українські юристи насторожено ставляться до нового Верховного Суду?

У листопаді в Україні було сформовано новий Верховний Суд, який починає свою роботу у грудні. Ще минулого року змінами до Конституції була запущена судова реформа. Зокрема, замість трьох вищих судів і Верховного Суду створено єдиний Верховний Суд.

Напередодні початку роботи Верховного Суду Центр політико-правових реформ провів опитування, щоб з’ясувати очікування правничого середовища від нової інституції.

Доброю новиною є те, що 55% опитаних правників вірять, що новий Верховний Суд зможе позитивно вплинути на підвищення довіри громадян та бізнесу до української системи правосуддя. І 33% не вірять в це. Вочевидь, це пов’язано з очікуваннями, що Верховний Суд повинен буде вживати дієвих заходів, щоб виправдати проведення реорганізації судів найвищого рівня.

На жаль, попри досить високі очікування від нового Верховного Суду, аж 57% опитаних правників негативно оцінюють спроможність нового Верховного Суду протистояти політичним впливам. І лише 34 % демонструють оптимізм у цьому питанні. 45 % опитаних юристів вірить у те, що судді нового Верховного Суду будуть доброчесними, і майже стільки ж (42%) – не вірять в це.

Пояснення такого критичного ставлення слід шукати не в законодавстві, яке є досить сприятливим, щоб судді відчували себе незалежно і були доброчесними, Відповідь – у неналежній імплементації, яка не призводить до задекларованих цілей судової реформи. А такими цілями передусім є очищення суддівського корпусу, а також подолання політичних впливів.

Відбір суддів до Верховного Суду тривав майже рік і включав проходження тестів на знання права, підготовку проекту судового рішення, психологічне тестування за чотирма методиками, співбесіду з кандидатами на основі сформованого досьє. Участь у співбесіді брали також представники Громадської ради доброчесності (ГРД), яка сформована громадськими організаціями здебільшого із правників – адвокатів, науковців, правозахисників, а також із журналістів-розслідувачів.

Виглядає, що Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) і Вища рада правосуддя (ВРП), які проводили відбір суддів, не змогли забезпечити впевненість у чесності результатів конкурсу та відсутності політичних впливів на них. На жаль, це створило досить крихкий фундамент для початку діяльності нового Верховного Суду.

Зокрема, ВККС декілька разів без обґрунтованих пояснень відступала від заздалегідь оприлюдненої методології оцінювання кандидатів. Наприклад, всупереч оприлюдненим нею ж правилам, ВККС залишила в конкурсі декілька десятків осіб, які не набрали мінімального прохідного балу за підготовлені проекти судових рішень і мали би вибути. Деякі з цих осіб у результаті стали суддями нового Верховного Суду.

Один з психологічних тестів серед іншого перевіряв лояльність кандидата. Оригінальна його назва – тест на лояльність. Як виявилося, тест призначений для відбору персоналу у структури з чітко вираженою управлінською вертикаллю і не адаптований для потреб оцінювання суддів. Тест працює проти осіб, схильних до конфронтації з керівництвом, свободолюбивих і тих, хто часто має свою власну позицію, хоча саме такі риси потрібні суддям в сучасних українських реаліях, щоб змінити систему.

Незважаючи на онлайн-транслювання співбесід із кандидатами, результати оцінювання кандидатів не були достатньо прозорими. Навіть більше, неможливо відстежити будь-яку кореляцію між видимою для суспільства частиною конкурсу і його результатами.

Члени ВККС і ВРП часто брали участь у розгляді питань в умовах наявності конфлікту інтересів. Більше того – деякі з них, перебуваючи на цій посаді, отримували державні нагороди від Президента, зокрема, голова ВРП отримав нагородну зброю усупереч прямій забороні закону.

Більше 20% з призначених суддів Верховного Суду – це ті, хто отримав негативні висновки від ГРД, які були проігноровані ВККС і ВРП. Посли Країн Великої Сімки закликали новопризначених суддів «будувати довіру громадськості, ретельно вивчаючи доброчесність кандидатів під час виборів Голови Верховного Суду та голів його чотирьох палат». Однак, за винятком Голови Верховного Суду, інші керівні посади у новому Верховному Суді обійняли колишні керівники вищих судів, щодо доброчесності яких ГРД висловила серйозні застереження.

ГРД засновувала свої висновки на поданні кандидатами неправдивих відомостей у деклараціях, невідповідності способу життя кандидата доходам, невідповідності поведінки суддів-кандидатів стандартам незалежності тощо. Виглядає, що ВККС використовувала висновки ГРД вибірково, і декілька місяців приховувала свої рішення. Як згодом виявилося, ВККС відхиляла такі висновки, зокрема, посилаючись на відсутність рішень державних органів, які би підтверджували факти, що містилися у висновках ГРД.

Для спростування неправдивості відомостей у майнових деклараціях ВККС посилалася на довідки від Національного агентства з запобігання корупції (НАЗК). Цікаво, що через декілька місяців після конкурсу одна з топ-менеджерів НАЗК публічно заявила, що, незважаючи на формальну незалежність, НАЗК мала «кураторів» в Адміністрації Президента, з якими треба було «погоджувати» результати перевірок майнових декларацій. Хоч викривачку було призначено керівником департаменту з перевірки декларацій керівництво НАЗК закрило їй доступ до результатів перевірок декларацій кандидатів до Верховного Суду, які проводилися до її призначення.

Виглядає, що битву за новий Верховний Суд українське суспільство здебільшого програло політичній владі, не маючи реального впливу на результати. Будь-які негативні сигнали з боку громадських організацій щодо конкурсу інтерпретувалися представниками влади як саботаж реформи. Водночас з кожним кроком такої імплементації зникає віра суспільства у спроможність досягнути цілей судової реформи – і отримати справедливий, чесний і незалежний суд.

А попереду ще чимало невиконаної роботи –  створення антикорупційного суду, формування його складу і налагодження роботи. Не менш важливо якісно провести кваліфікаційне оцінювання кожного судді, щоб усунути з посад тих, хто не відповідає вимогам компетентності, доброчесності та професійної етики. Якщо ці процеси відбуватимуться за сценарієм, який політична влада використала під час формування нового Верховного Суду, тоді наслідки для впровадження в Україні верховенства права можуть бути плачевними.

Європейський Союз багато інвестує в імплементацію судової реформи в Україні. Завдяки цьому у реформуванні сектору юстиції Україна зробила великий поступ – особливо, у створенні нового законодавства, а також у тих питаннях, які не стосуються кадрової політики. Успішність реформи сильно залежить від належної оцінки усіх ризиків – від нещирості намірів суддівських органів до використання заходів судової реформи для досягнення вузькополітичних інтересів. Важливо, щоб підтримка України супроводжувалася чітким розумінням цих ризиків і контролем за тим, як відбувається імплементація кожного кроку в межах реформи.

 

Роман Куйбіда,

заступник голови правління Центру політико-правових реформ,

член Громадської ради доброчесності, 

спеціально для BlogActiv.eu (eng)

Попередня новина 9 липня 2018
Наступна новина 12 грудня 2017