exit
search
27 листопада 2017

Чому чинна стаття Конституції про імпічмент Президента ніколи не буде реалізованою?

У студії Громадського радіо обговорювали законодавче врегулювання процедури імпічменту Президента з експертом Центру політико-правових реформ Богданом Бондаренком та членом правління політичної партії ДемАльянс Максимом Черкасенком.

Наталя Соколенко: Чому сьогодні було лише двоє депутатів, і обоє позафракційні. А депутати з правлячої коаліції, ви їх запрошували?

Любомир Ференс: І кілька слів скажіть, що таке імпічмент президента.

Максим Черкасенко: Дійсно, ДемАльянс ініціював сьогодні круглий стіл з метою обговорення процедури імпічменту, шляхів її вдосконалення. Ми хотіли запустити якнайширше коло представників різних політичних сил, і парламентських фракцій. Надсилали запрошення до фракцій більшості. Але як нам дали зрозуміти, ця тема є табуйованою. Сьогодні ми чуємо про імпічмент не лише в кулуарах ВР, ця тема вийшла й на вулицю. Декілька тижнів громадяни виходять на вулицю, з вимогами про імпічмент, але важливо розрізняти про який імпічмент ми говоримо.

Любомир Ференс: Давайте будемо точними, громадяни не так вже масово виходять. Так, є певні партії і активісти, які хочуть цього імпічменту. Масово, щоб громадяни виходили, цього немає.

Максим Черкасенко: Важливо розділяти вимогу імпічменту до діючого президента. І те, про що ми говоримо. Ми говоримо, що діюча процедура імпічменту є недієвою, нереалістичною, і тому, аби мати цей інструмент, який є в кожний демократичній країні, в Україні ми маємо її змінити. Сьогодні для мене було дуже важливо почути думку одного з батьків нашої нині діючої конституції Віктора Мусіяки, який відверто зізнався, що в 1996 році цей механізм був закладений під тиском тодішнього президента Кучми, і він абсолютно є нереалістичним, якщо ми хочемо, щоб він діяв як в інших країнах, нам потрібно змінювати цю 111 статтю Конституції. В нас, до речі, в самій Конституції і визначення імпічменту немає. Визначення дав в 2003 році Конституційний суд, і визначив це як позасудовий конституційний процес, який полягає в усуненні парламентом президента з посади, в разі чинення ним державної зради, або іншого злочину. Наслідком такого рішення є зняття з нього недоторканності, якою наділяється президент на час виконання своїх повноважень. А вже наслідком зняття недоторканності є можливість притягнення президента до кримінальної відповідальності як звичайної людини.

Наталя Соколенко: Чому 111 стаття, де згадане слово імпічмент, недієва, поясніть нашим слухачам?

Богдан Бондаренко: Насправді перша проблема — що стаття закладалася з тією метою, щоб ніколи не бути реалізованою. Щоб провести процедуру імпічменту, для цього треба багато голосувань: одне голосування, потім дві третини. І в кінці трьома чвертями парламентарів (338 голосів). Треба розуміти дві речі — такої кількості голосів, яка є необхідною для процедури імпічменту — дуже небагато країн має таку цифру. В основному це країни в яких ці імпічменти ніколи не відбувалися. Це квазі-республіки, в яких парламент є декоративним органом. Ми маємо надію, що в нас все-таки не так, і можемо говорити про другу проблему, що для того, щоб 338 голосів проголосувало, це має бути невелика фракція президента в парламент. Оскільки ми всі спостерігали попередні скликання в парламенті, ми розуміємо, що такого не буде.

Тепер питання, що робити з такою процедурою? Для цього необхідно змінювати Конституцію. На це треба 300 голосів. Центр політико-правових реформ розглядає зміни до конституції в частині статі 111 не виключно як одну точку змін про процедуру імпічменту. В Конституційному праві є така система, що якщо щось забирається десь. То десь повинно додаватись для збереження балансу гілок влади. Взагалі зміни потребує весь владний трикутник: парламент-президент-уряд. Мова йде про те, що Конституція 2004 року, коли писалася — на виході ми мали незбалансований текст Конституції.

Любомир Ференс: З парламентом і урядом зрозуміло, а уряд як послабити?

Богдан Бондаренко: Якщо ми говоримо про баланс, наприклад зміни статті 80 (скасування депутатської недоторканності), то те ж саме має бути з президентом — 111 стаття. Вчора президент дав доручення уряду про розроблення в лісовій промисловості нової концепції. Немає значення, яка це сфера, має значення інше: президент —  це гарант додержання Конституції і ще багато епітетів, але загалом це не є представник виконавчої влади. Її представляє виключно уряд. Президент не наділений повноваженнями давати доручення уряду, цього немає бути. І купа, купа інших речей.

Любомир Ференс: Всі ці речі реальні в нашій країні, коли ми говоримо про імпічмент президента? Порівнюю зі зняттям недоторканності нардепів. Провладні депутати як часто говорять: ми готові, президент готовий, але дайте триста голосів. Цих 300 голосів не буде…

Максим Черкасенко: Коли парламентська коаліція працювала над коаліційною угодою, туди було внесено і зняття депутатської недоторканності, і туди було внесене поняття імпічменту, баланс був закладений. Але в останній момент коаліційної угоди теза, яка стосувалася процедури імпічменту, була виключена. Подивіться риторику в тому числі опозиційних депутатів. Я пам’ятаю, як при обговоренні питання щодо зняття недоторканності в першому читанні «Опозиційний блок» заявив: ми готові підтримати зняття депутатської недоторканності за умови, якщо аналогічна процедура буде закладена в Конституції. Абсолютно очевидно, що це є логічно. Буде збережений баланс влад і депутати будуть вмотивовані прийняти цей закон. Зробити це інститут не декларативним, а реальним, так, як наприклад в Литві. За порушення Конституції президента Роландаса Паксаса було усунено з посади. Підставою було не порушення ним закону або вчинення злочину, а порушення Конституції. Саме це в багатьох країнах там якраз є головною підставою для імпічменту. Головна функція імпічменту там — превентивна, президент не порушує Конституцію, думаючи про наслідки.
Оскільки в нас такого немає і за порушення Конституції президенти не можуть бути відсторонені з посади — 20 років відбувається системне порушення всіма президентами Конституції, відбувається узурпація влади, отримання тих повноважень, якими президенти не наділені за Конституцією. Ну і найгірші випадки, які ми мали з Януковичем, коли фактично була диктатура, президент отримував абсолютні повноваження. Ця узурпація призвела до масового протистояння на вулицях, які, на жаль, на відміну від 2004 року вилилися в людські жертви. Я переконаний, якби в нашій Конституції механізм імпічменту був реальний, в нас би не було ані Помаранчевої революції в 2004 році, а ні Революції Гідності в 2014 році. Під час другого правління президента Леоніда Кучми 4 рази в парламенті реєструвалась постанова щодо процедури імпічменту. Тоді процедуру було заблоковано, адже процедура була і залишається нереалістичною.

Богдан Бондаренко: Повноваження президента визначені в статті 106 Конституції, цей перелік є вичерпний. Це означає, що інші повноваження, якими президент не наділений він не може виконувати.

Наталя Соколенко: А можете нагадати чим він наділений?

Богдан Бондаренко: Там великий перелік, все нагадувати сенсу немає. От наприклад РНБО — це орган, який формується президентом, туди входять особи за посадою. Його діяльність стосується визначення, яке міститься в законі про національну оборону і безпеку, але воно настільки широке… Вони можуть приймати рішення з такого широкого кола питань, яке в подальшому впроваджується в дію саме указом Президента, що це фактично створює тіньовий уряд. Якщо президенту потрібно провести необхідне рішення, яке він не може провести через парламент чи уряд, він може це зробити через РНБО. Стосовно Служби безпеки України — діяльність як окремого органу — неправильна. В той момент, коли залишається прямий вплив президента на такий серйозний орган, який може бути каральним, цю можливість треба виключати. Треба вводити наприклад СБУ в склад Кабінету міністрів, і таким чином ми позбавлятимемо можливості президента впливати на правоохоронні органи в цій частині.