exit
search
15 листопада 2017

Останні тенденції лякають. Якщо держава змовиться з цими місцевими феодалами проти людей, то це створить революційну ситуацію, - Ігор Коліушко

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко в своєму інтерв'ю каналу Ukrlife.TV розповів про хід реформ в Україні, зокрема про адміністративну реформу, яка передбачає можливість центральної влади призначувати місцеву владу. Він пояснив, чим загрожує суспільству ухвалений Верховною Радою України 9 листопада та підписаний 13 листопада Президентом законопроект №7126 "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної служби". "Останні тенденції лякають. Якщо держава змовиться з цими місцевими феодалами проти людей, то це створить революційну ситуацію", - прокоментував Ігор Коліушко.

Окрім цього, експерт пояснив також і суть реформи Кабінету Міністрів України:

«Наші чиновники звикли працювати тільки в вертикалі: тобто їм зверху приходить команда, вони її виконують і звітуються. Все. Коли почалася війна в 2014 році, і ми, як суспільство, були не готові до неї, виникла маса питань. По забезпеченню армії, по забезпеченню солдат, по медичному забезпеченню… по різному. Маса волонтерських громадських організацій приходили до уряду і казали: слухайте, це можна робити так, а це – так, це купити там-то, це організувати таким чином. Нікому нічого не було потрібно. Їм не було доручення. І це наочно все показало, - бо до того ми теоретично говорили, що це треба робити, але поки не стукнешся лобом – у нас, на жаль, не спрацьовує. І тільки досвід 2014-2015 років, - тяжкий досвід наш, - показав, нарешті, всім наочно, що далі так жити не можна. І тепер прийнято рішення реформувати міністерства. Вже не просто там «давайте скоротимо кількість міністерств, чиновників, давайте там ще щось скоротимо чи пересадимо так чи інакше. Вже сьогодні прийнято серйозне рішення, що уряд, міністерства власне, повинні зайнятися аналізом політики. Тут можна ще по-іншому пояснити: громадяни завжди думають про проблеми, які їм заважають жити. І коли вони з цими проблемами звертаються до чиновників, - там транспорт не так працює, там грошей не вистачає, там ніхто не слідкує, там земля пустує, - а уряд у своїх звітах звітується: ми прийняли стільки-то законів, провели стільки-то засідань, консультацій… Це нерозуміння триває у нас десятиліттями. А люди кажуть: ми вам про проблеми, а ви нам про якісь заходи, якісь закони. А проблеми залишаються невирішеними. Чому? Тому що в основі роботи уряду не лежить аналіз політики.

Аналіз політики – це, - перший етап, - ідентифікація проблем. Це має бути завдання. Воно має ставитися посадовим особам, які працюють в апараті міністерства, між ними мають бути розподілені сфери відповідальності. І от група, наприклад, має відповідати за пасажирський транспорт. Прошу дуже: займайтеся від зорі до зорі тим, щоб виявити всі проблеми, які в нас є в пасажирському транспорті. Чим не задоволені пасажири, які недоліки, де погана якість?Всі проблеми збирайте і аналізуйте.

Далі проводьте консультації. Шукайте стейкхолдерів – зацікавлених учасників цих відносин. Є громадські організації, профспілки, просто люди в різних регіонах… шукайте, опитування проводьте, консультації. Складіть ієрархію цих проблем: що найважливіше, що менш важливе, і так далі. Це є перший етап аналізу політики. Тоді уряд, а власне міністр, мав би взяти цю доповідь і сказати: «окей, ми беремося за ці та ці пріоритетні проблеми і будемо їх вирішувати».

Тоді починається другий етап аналізу політики – пошук всіх можливих варіантів - як кожну проблему можна вирішити. Пустити нові поїзди, пустити автобуси там, де не можна поїзди тощо. Найрізноманітніші варіанти, - всі мають бути вивчені, проаналізовані та прораховані. Знову мають бути проведені консультації з усіма учасниками ринку: так чи так це зробити. Люди повинні мати цю інформацію, повинні розуміти, які взагалі існують варіанти і розуміти, які недоліки в різних варіантах. Якщо з людьми про це не говорити, то вони завжди будуть думати, що їх дурять, що уряд обрав найдорожче, найневигідніше рішення, і тому подібне. Все це треба максимально відкрити, пояснити людям, і тоді міністр приймає рішення: ми беремо цю проблему, будемо вирішувати ось таким методом, бо він є оптимальним. І тільки тоді розробляється концепція, затверджується урядом і на її виконання пишеться проект закону. І тоді всі розуміють.

Коли така робота проведена, чиновники розуміють логіку реформи, громадяни розуміють логіку дій уряду. Коли уряд, нарешті, ухвалює рішення, чи парламент ухвалює закон, тоді всі не шоковані, як ми 9 листопада, а з розумінням сприймають: ну, нарешті, тепер ми будемо працювати так і так.

Щоб така технологія в нашому урядовому житті почалася, треба було в міністерствах створити нові підрозділи, і їх вирішили по-новому ще й назати. Назвали їх директоратами. В ці нові підрозділи прописати нові функції, - аналіз політики, - це ж треба прописати інструкціями, методиками. В ці підрозділи набрати нових людей на конкурсних засадах, на відкритих конкурсах підібрати людей саме для цієї роботи».