exit
search
22 грудня 2016

Пристрасті навколо державних секретарів

Ще не завершилися конкурси на посади державних секретарів міністерств, а інформаційний простір вже заполонила інформація про «зраду», «реванш» і т.п.. Навіть окремі міністри заявили, що не працюватимуть із відібраними кандидатами.

Тому кілька простих тез. Які проблеми має вирішити новий інститут державних секретарів міністерств?

Перша проблема - депрофесіоналізації та деградації урядової машини.

При кожній зміні уряду, нові міністри змінюють керівників майже усіх структурних підрозділів міністерства. І так, кожні 1-1,5 роки. Плинність на вищих керівних посадах сягає 75%. Це ретранслюються і на виконавців. Фахівців практично не залишається. Домінує особиста відданість.

Друга проблема – брак інституційної пам’яті та наступництва. З кожним міністром все починається спочатку. Втрачається дорогоцінний час. Реформи не завершуються. Домінує експериментаторство та популізм.

Отже, державні секретарі міністерств повинні:

  • стабілізувати міністерства від постійних кадрових потрясінь;
  • налагодити професійне виконання волі міністрів, їх політичного бачення;
  • допомогти міністрам у підготовці та виборі найкращих рішень, убезпечити від порушення законів;
  • вивільнити час і енергію міністрів та їх заступників на політичну роботу, увільнивши від апаратної рутини.

У Європі та Північній Америці це найефективніша система організації управління у виконавчій владі.
Тому у поточному дискурсі, хотілося б, щоб ніхто не ставив під сумнів необхідність запровадження посад державних секретарів міністерств. Незалежно від результатів конкурсів.

Тепер щодо самих конкурсів.

Чесно кажучи навіть не цікавлять прізвища переможців.

Важливо, що започаткована відкрита конкурсна процедура на ці високі державні посади. У такий спосіб вже відібрані і десятки голів місцевих державних адміністрацій. Адже раніше суспільство навіть не знало звідки беруться кандидати на ці щаблі влади, хто і в який спосіб їх добирає.

Тепер важливо, щоб державні секретарі міністерств, чи хоча б їх частина, виявилися гідними цих посад. Щоб налагодили роботу міністерств. І щоб залишилися (якомога більша частина) на своїх посадах після зміни Уряду.

Чи можливі помилкові призначення?

Звичайно, так. Але їх може коригувати Уряд. Деякі ще до призначення, якщо виявляються юридичні обмеження. Якщо ж після призначення буде виявлена невідповідність займаній посаді, неналежне виконання обов’язків, то так само можна ставити питання про дострокове звільнення.

Але наразі було б краще думати про допомогу з додатковим навчанням для вже призначених державних секретарів, з реформами апаратів міністерств тощо.
Конфлікти інтересів та корупційні звинувачення мають бути перевірені спеціальними органами (НАЗК, НАБУ тощо).

Міністрам, які влаштовують демарші, треба було працювати до завершення конкурсу. Адже можна було агітувати бажаних і відповідних кандидатів брати участь у конкурсі. Треба було артикулювати свою позицію представникам Уряду та президента у Комісії, і т.д. А тепер треба просто виконувати закон, навчитися поважати Закон України.

Альтернатива - це знову кулуарні призначення незрозуміло ким, з числа невідомих претендентів. І постійні зміни в апараті міністерства. Тобто все, що мали протягом 25 років.

Звичайно конкурсну процедуру треба удосконалювати. Необхідно зробити відкритими для суспільства оцінки кандидатів, які виставляються членами конкурсної комісії. Нехай пояснюють ЗМІ, чому іноді очевидно слабші кандидати виявляються переможцями конкурсів.

Але з конкурсами, як з демократією. Мабуть це не найдосконаліша процедура, але кращої людство не вигадало, принаймні для країн зі слабкими демократичними традиціями.

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ.