exit
search
4 грудня 2016

Щодо відповідальності за порушення правил фінансування політичних партій і виборчих кампаній

Парламентська Асамблея Ради Європи ще 15 років тому була переконана у тому, що правила фінансування політичних партій та виборчих кампаній мають базуватись на наступних принципах: обґрунтований баланс між державним та приватним фінансуванням; справедливі критерії розподілу державної допомоги партіям; суворі правила щодо приватних пожертв; встановлення межі для партійних видатків, пов’язаних з виборчими кампаніями; повна прозорість звітності; створення незалежного органу аудиту та встановлення адекватних санкцій для порушників правил.

Про це ПАРЄ вказала у своїх Рекомендаціях 1516 (2001) «Європейські стандарти у сфері фінансування політичних партій».

Стосовно санкцій у цьому документі зазначено: «У випадку порушення законодавства, політичні партії мають піддаватися зрозумілим санкціям, включаючи часткову або повну втрату чи примусове відшкодування державних внесків, а також накладення штрафів. Коли встановлена індивідуальна відповідальність, санкції мають передбачати анулювання мандату або тимчасове позбавлення права займати певну посаду».

У Правилах щодо фінансування політичних партій, прийнятих Венеціанською Комісією 9–10 березня 2001 р. (пункти 13 і 14) міститься імператив: «Будь-які порушення у фінансуванні політичних партій мають тягнути за собою санкції, пропорційні серйозності порушення, зокрема у вигляді втрати всього або частини державного фінансування в наступному році; будь-які порушення у фінансуванні виборчих кампаній мають тягнути за собою для партії або кандидата санкції, пропорційні серйозності порушення, зокрема у вигляді втрати або повного чи часткового відшкодування державного фінансування, сплати штрафу або іншої фінансової санкції, або скасування результатів виборів».

Нарешті, в Оціночному звіті GRECO «Прозорість фінансування партій», 3-й раунд оцінювання (2011), Україні було рекомендовано: «...Забезпечити, щоб (і) всі порушення... правил фінансування політичних партій та виборчих кампаній були чітко визначеними і каралися ефективними, пропорційними та запобіжними санкціями; (іі) представники партій і кандидати несли персональну відповідальність за порушення правил фінансування партій та виборчих кампаній; та (ііі) строки давності за цими правопорушеннями були б достатньо довгими, аби дозволити компетентним органам ефективно наглядати за фінансуванням політичних партій».

На виконання усіх цих рекомендацій 8 жовтня 2015 р. прийнято Закон, спрямований на формування в Україні стабільної та розвиненої партійної системи шляхом державної фінансової підтримки статутної діяльності політичних партій.

Цим Законом, зокрема, внесено низку змін до Кримінального кодексу України (далі – КК) і Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
Не маємо за мету переповідати зміст усіх новел, яких чимало, – звернемо увагу лише на окремі науково-практичні проблеми юридичної відповідальності, які виникають у зв’язку із цими змінами.

Санкція у виді припинення державного фінансування – додаткова санкція

У ст. 17-8 Закону «Про політичні партії в Україні» визначено підстави, за яких застосовується санкція у виді припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії. Серед них, зокрема:
1) застосування до політичної партії заходів кримінально-правового характеру, передбачених КК, у встановленому законом порядку (п. 1 ч. 1 ст. 17-8);
2) встановлення судом за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) або Рахункової палати фактів, які свідчать про те, що кошти, виділені з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичної партії, використані нею на фінансування її участі у виборах народних депутатів України, виборах Президента України, місцевих виборах або на цілі, не пов’язані зі здійсненням її статутної діяльності (п. 5 ч. 1 ст. 17-8);
3) повторне протягом року вчинення будь-якого з таких порушень: неподання політичною партією до НАЗК у встановлений цим Законом строк звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру; подання політичною партією до НАЗК зазначеного звіту, оформленого з грубим порушенням встановлених вимог, або звіту, який містить недостовірні відомості про майно політичної партії чи кошти або витрати політичної партії в розмірі більше 20 розмірів мінімальної заробітної плати (далі – рмзп), встановленої на 1 січня відповідного календарного року; умисне отримання політичною партією внеску, отриманого від особи, яка не мала права здійснювати такий внесок, або в розмірі, що перевищує встановлений цим Законом розмір (п. 2 ч. 1 ст. 17-8).
У перших двох випадках рішення про припинення державного фінансування НАЗК приймає на підставі рішення суду, що набрало законної сили, протягом п’яти днів з дня його отримання, а в третьому – на підставі власного рішення.

Заходи кримінально-правового характеру до політичної партії застосувати неможливо

Із цього випливає, що у першому випадку припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії теоретично може бути додатковою санкцією до заходів кримінально-правового характеру, передбачених КК.
Основною ж такою санкцією є штраф. Це випливає зі статей 96-3–96-9 КК, згідно з якими підставою для застосування до юридичної особи (у т.ч. політичної партії) штрафу є, зокрема, вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених частинами 2–4 ст. 159-1 КК.
При цьому уповноваженими особами юридичної особи є службові особи юридичної особи, а також інші особи, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від її імені.
Проте, згідно з пунктом 2 Примітки до ст. 96-3 КК, злочини, передбачені частинами 2–4 ст. 159-1, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони: а) призвели до отримання нею неправомірної вигоди або б) створили умови для отримання такої вигоди, або в) були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності.
Частинами 2–4 ст. 159-1 КК передбачено злочини, які полягають в незаконному здійсненні внеску на підтримку політичної партії або надання фінансової (матеріальної) підтримки виборчій кампанії або кампанії з проведення всеукраїнського чи місцевого референдуму, та в незаконному отриманні такого внеску. Відповідний внесок не є неправомірною вигодою, оскільки поняття «неправомірна вигода» у ст. 159-1 КК не вживається (воно розкрито у ст. 160 – для ст. 160, у ст. 354 – для ст. 354 і в ст. 364 – для статей 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 та 370 КК). Також здійснення чи отримання внеску, очевидно, не можна розглядати і як форму (спосіб) ухилення від передбаченої законом відповідальності.
Тому, відповідно до п. 2 Примітки до ст. 96-3 КК, злочини, передбачені частинами 2–4 ст. 159-1, немає підстав визнавати вчиненими в інтересах юридичної особи. Іншими словами, без уточнення існуючої редакції п. 2 Примітки до ст. 96-3 КК не можна застосувати заходи кримінально-правового впливу до політичної партії у зв’язку із вчиненням особами, які мають право діяти від імені політичної партії, злочинів, передбачених частинами 2–4 ст. 159-1 КК.
Відповідно, не можуть виникнути і підстави для припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 17-8 Закону «Про політичні партії в Україні».


Відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів

У другому випадку, коли кошти, виділені з державного бюджету, використані політичною партією на фінансування її участі у виборах або на цілі, не пов’язані зі здійсненням її статутної діяльності, юридична відповідальність і припинення державного фінансування є малоймовірними.
По-перше, за нецільове використання бюджетних коштів службова особа політичної партії може понести кримінальну відповідальність за ст. 210 КК лише за умови, що предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах. Згідно ж з Приміткою 2 до ст. 210 КК, йдеться про суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – нмдг), а це – 1000 х 1378 = 1378000 грн. Якщо сьогодні політичній партії виділяють на квартал від 8 до 25 млн. грн., то навряд чи їхнім керівникам вдасться вчинити нецільове використання настільки значної їх частини.
По-друге, питання про те, що таке «нецільове використання бюджетних коштів» стосовно політичної партії, є доволі проблемним.
Чи є статутною її діяльність і на які саме цілі можуть витрачатися кошти, отримані політичною партією з державного бюджету на фінансування її статутної діяльності, визначає сама партія – на підставі закону. Але це саме визначають і НАЗК, і Рахункова палата під час здійснення своєї контрольної діяльності на підставі власного тлумачення кожним з цих органів поняття «статутна діяльність політичної партії» та з урахуванням суперечливого бюджетного законодавства (детальніше про це: Хавронюк М. Какая деятельность политической партии является «уставной»? // Юридическая практика. – 2016. – 15 ноября. – №46).
Якщо НАЗК чи Рахункова палата матимуть сумнів, вони уповноважені витребувати від партії необхідні документи та пояснення. Далі процедура така:
- виявивши факти, які свідчать про те, що відповідні кошти використано політичною партією на фінансування участі у виборах або на цілі, не пов’язані із статутною діяльністю, НАЗК чи РП невідкладно звертається до суду з позовом про встановлення відповідних фактів;
- рішення НАЗК про відмову у наданні політичній партії державного фінансування має містити обґрунтування та перелік підстав для відмови і може бути оскаржене партією до суду в порядку та строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України;
- якщо суд винесе рішення не на користь політичної партії, то НАЗК, на виконання цього рішення суду, після набрання ним законної сили приймає своє рішення про припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії;
- це рішення НАЗК знову ж може бути оскаржене партією до суду;
- рішення суду може бути знову оскаржене – в апеляційному порядку...

Припинення державного фінансування за порушення, встановлені НАЗК

Більш-менш реальним є припинення державного фінансування політичної партії за такі повторні протягом року порушення: неподання політичною партією до НАЗК у встановлений Законом «Про політичні партії в Україні» строк звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру; умисне отримання політичною партією внеску, отриманого від особи, яка не мала права здійснювати такий внесок, або в розмірі, що перевищує встановлений цим Законом розмір.
Що ж стосується інших повторних порушень, згаданих в п. 2 ч. 1 ст. 17-8 Закону «Про політичні партії в Україні», то тут не все так просто.
По-перше, хоча перелік порушень, які вважаються грубими, і міститься в п. 3 Положення про аналіз Звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, затвердженого Рішенням НАЗК від 8 вересня 2016 р. № 26, цей перелік не є досконалим. Наприклад, ним вважається грубим порушенням подання звіту без підпису головного бухгалтера і уповноваженої особи (замість керівника), хоча Закон вимагає тільки підпису керівника політичної партії. Або грубим порушенням вважається недотримання форми звіту при його підготовці, а не при поданні. Грубим порушенням вважається невідповідність звіту в електронному вигляді звіту в паперовому вигляді, хоча можуть бути випадки, коли така невідповідність є формальною і мізерною.
З огляду на зазначене, проблемним може бути і притягнення до відповідальності за ст. 212-21 КУпАП за порушення встановленого порядку подання звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру або подання фінансового звіту, оформленого з порушенням встановлених вимог.
По-друге, порушенням визнається подання політичною партією до НАЗК звіту, який містить недостовірні відомості про майно політичної партії чи кошти або витрати політичної партії в розмірі більше 20 рмзп. У зазначеному Положенні, затвердженому НАЗК, визначено, які саме відомості вважаються недостовірними: ті, що не відповідають даним, що містяться в первинних облікових документах, відомостям з інформаційних баз даних державних органів, інформації, що надходить та/або отримана НАЗК від державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, тощо. Проте, неясно, на чому ґрунтується презумпція достовірності даних первинних облікових документів, відомостей з інформаційних баз даних або інформації, яку надано НАЗК зазначеними державними органами, юридичними і фізичними особами.
 
Кримінальна відповідальність за неправдивий звіт

За злочини, передбачені частинами 1 і 3 ст. 159-1 КК, у формі подання завідомо неправдивих відомостей у звіті, відповідальність можуть нести тільки фізичні особи, на яких законодавством покладено обов’язок подавати відповідні відомості, зафіксовані в звіті партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру або у фінансовому звіті про надходження та використання коштів виборчого фонду партії, місцевої організації партії, кандидата на виборах.
Такими особами є:
- керівник політичної партії – у разі подання звіту партії про майно, доходи, витрати й зобов’язання фінансового характеру (ч. 7 ст. 17 Закону «Про політичні партії в Україні»);
- розпорядники поточного і накопичувального рахунків виборчого фонду: кандидата в Президенти України (ч. 5 ст. 42 Закону "Про вибори Президента України"); кандидата у депутати в одномандатному окрузі (ч. 6 ст. 49 Закону "Про вибори народних депутатів України"); виборчого фонду партії (ч. 6 ст. 49 Закону "Про вибори народних депутатів України"); виборчого фонду місцевої організації партії (ч. 4 ст. 71 Закону «Про місцеві вибори»); виборчого фонду кандидата у депутати в одномандатному виборчому окрузі, кандидата на посади сільського, селищного, міського голови, старости (ч. 6 ст. 71 Закону «Про місцеві вибори») – у разі подання згаданого фінансового звіту.
Не можуть бути ними ні особи, які виконували технічну роботу з підготовки звіту, ні жодні уповноважені особи, ні головні бухгалтери. Це НАЗК у своєму Положенні про аналіз Звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру не врахувало.
Проблемою також є необхідність довести факт завідомо неправдивого подання відомостей у звіті (а не через помилку, злочинну недбалість чи злочинну самовпевненість).
Для порівняння: те, що суб’єкт декларування подав завідомо неправдиві відомості в декларації, передбаченій ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», можна довести за допомогою положення ч. 4 ст. 45 цього ж Закону, згідно з яким упродовж семи днів після подання декларації суб’єкт декларування має право подати виправлену декларацію, те, що він умисно не подав декларацію – за допомогою положення ч. 3 ст. 49, згідно з яким якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, НАЗК зобов’язане надіслати йому письмове нагадування.
Оскільки ж злочин, передбачений ч. 1 ст. 159-1 КК, законодавець визначив як злочин невеликої тяжкості, то згідно зі ст. 45 КК суд, у разі дійового каяття особи, яка вперше вчинила його, і подання нею виправленого звіту зобов’язаний звільнити її від кримінальної відповідальності.

Чи є пропорційними санкції частин 1 і 3 статті 159-1 КК?

Їхня пропорційність викликає сумніви.
По-перше, штраф у розмірі від 100 до 300 нмдг (ч. 1 ст. 159-1 КК) – на сьогодні становить мізерну суму в 1700–5100 грн.
По-друге, для керівників політичних партій санкції у виді виправних робіт і позбавлення права обіймати певні посади є взаємовиключними: виправні роботи згідно зі ст. 57 КК відбуваються за місцем роботи засудженого, натомість позбавлення права обіймати певні посади означає необхідність звільнення особи з посади керівника політичної партії і, як правило, заборону зайняття нею інших керівних посад в партії. Якщо ж йдеться про керівника політичної партії, який одночасно є народним депутатом України, то відповідно до ст. 81 Конституції України набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього означає і дострокове припинення повноважень народного депутата України. Тобто, виправні роботи така особа виконувати фактично не може.
По-третє, навряд чи можна визнати пропорційними санкції, встановлені в частинах 1 і 3 ст. 159-1 КК: незважаючи на те, що у ч. 3 передбачено обтяжуючу обставину – повторність, санкції є ідентичними, за винятком дещо іншого розміру штрафу у ч. 3 (не 1700–5100 грн., а 5100–8500 грн.).
По-четверте, санкція визначає ці злочини як злочини невеликої тяжкості, які не караються позбавленням волі. Тому засуджені за них особи вважаються такими, що не мають судимості, як правило, через рік, а як максимум – через два роки з дня відбуття покарання (пункти 5 і 6 ст. 89 КК).
Іншими словами, у разі засудження до штрафу з позбавленням права обіймати певні посади – вже через рік після відбуття зазначеного додаткового покарання (максимум – 3 роки) особа знову може обійняти посаду керівника політичної партії чи відповідного розпорядника рахунку – навіть якщо двічі була судима за відповідний злочин. Строк повноважень Верховної Ради, Президента України, депутатів місцевих рад, сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років. Отже, зазначена особа через п’ять років після вчинення вказаного злочину, під час чергових виборів, знову може стати, зокрема, розпорядником коштів.
Усе це суперечить рекомендаціям Оціночного звіту GRECO «Прозорість фінансування партій».

Кримінальна відповідальність за незаконний внесок (підтримку)

За злочини, передбачені частинами 2–4 ст. 159-1 КК, у формі незаконного здійснення внеску (підтримки), відповідальність можуть понести будь-які осудні фізичні особи, що досягли 16-річного віку. Йдеться про умисне і вчинене у великому розмірі:
1) здійснення внеску на користь політичної партії: а) фізичною особою або б) від імені юридичної особи;
2) надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з референдуму: а) фізичною особою або б) від імені юридичної особи чи в) особою, яка не має на те права, або г) від імені юридичної особи, яка не має на те права.
Суб’єктом незаконного одержання може бути щодо:
1) внеску на підтримку політичної партії – керівник політичної партії, керівник її місцевої організації, пов’язана особа політичної партії чи її місцевої організації, кандидат на відповідних виборах (якщо внесок на користь партії здійснюється шляхом перерахування або переказування до виборчого фонду під час виборів);
2) фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації – кандидат на виборах – самовисуванець або кандидат, висунутий політичною партією чи її місцевою організацією (якщо підтримка здійснюється не шляхом перерахування або переказування коштів до виборчого фонду);
3) фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення агітації з всеукраїнського референдуму – будь-який член ініціативної групи з його проведення.
Формою внеску можуть бути грошові кошти, майно, пільги, послуги, позики, переваги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру. Хоча зовні цей перелік дуже нагадує перелік предметів неправомірної вигоди, як їх визначено у примітках до статей, 160, 354 і 364 КК, ці предмети не іменуються неправомірною вигодою, що унеможливлює, як вже зазначалось, застосування положень ст. 96-3 КК.
Звернемо увагу на те, що розмір (сума) внеску у формі робіт, товарів або послуг визначається на основі ринкової вартості ідентичних або подібних робіт, товарів та послуг на відповідному ринку за методологією, розробленою та затвердженою НАЗК за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (ч. 5 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні»). Проте, станом на 20 листопада 2016 р. такої методології не існує, а тому кримінальне переслідування особи за здійснення внеску на підтримку політичної партії у великому розмірі, який полягав у роботах, товарах чи послугах, представляється неможливим.
Великим розміром у цій статті визнається розмір суми, що у два чи більше разів перевищує встановлений законом максимальний розмір внеску на підтримку політичної партії чи максимальний розмір фінансової (матеріальної) підтримки на здійснення передвиборної агітації або агітації з референдуму (див. Примітку до ст. 159-1 КК).
Так, частинами 2 і 3 ст. 15 Закону «Про політичні партії в Україні» визначено, що загальний розмір (сума) внеску (внесків) на підтримку політичної партії протягом одного року не може перевищувати:
- від громадянина України – 400 рмзп, встановленої на 1 січня року, в якому здійснювалися внески (400 х 1378 х 2 = 1102400 грн.);
- від юридичної особи – 800 рмзп (800 х 1378 = 2204800 грн.).
Що ж стосується максимального розміру фінансової (матеріальної) підтримки на здійснення передвиборної агітації або агітації з референдуму, то він обмежується для:
- виборів Президента і народних депутатів України – розміром максимального внеску на підтримку партії протягом року, встановленим Законом «Про політичні партії в Україні» (400 або 800 рмзп – див. вище);
- місцевих виборів – розміром внеску однієї фізичної особи до одного виборчого фонду не більше 10 мрзп (ч. 2 ст. 72 Закону «Про місцеві вибори»);
- всеукраїнського референдуму – розміром внеску однієї фізичної особи до фонду референдуму не більше 400 рмзп (ч. 2 ст. 64 Закону «Про всеукраїнський референдум»).
Таким чином, здійснення внеску (підтримки) меншого розміру не тягне за собою кримінальної відповідальності. Не тягне її й будь-яке інше порушення встановленого законом порядку надання або отримання внеску (підтримки) – можлива лише адміністративна відповідальність за ці діяння.

Санкції за кримінально караний незаконний внесок (підтримку)

Злочини, передбачені частинами 2–4 ст. 159-1 КК, незважаючи на те, що йдеться про незаконний обіг величезних коштів, караються надзвичайно м’яко. Санкція за злочини, передбачені ч. 2, ідентична санкції ч. 1 цієї статті. Тому все зазначене вище стосовно санкцій також стосується й її. Оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 159-1 КК, є злочином невеликої тяжкості, то згідно зі ст. 45 КК суд, у разі дійового каяття особи, яка вперше вчинила його, зобов’язаний звільнити її від кримінальної відповідальності.
Що ж до санкції ч. 4 ст. 159-1 КК, то вона – за діяння, визначені у ч. 2, вчинені за складних форм співучасті або поєднані з вимаганням відповідного внеску чи фінансової (матеріальної) підтримки, – передбачає дещо більш суворе покарання: обмеження волі на строк до 3 років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Це абсолютно не відповідає принципу пропорційності.
Для порівняння. Аналогічні злочини караються:
- одержання службовою особою неправомірної вигоди (у значно меншому розмірі, ніж передбачено в ст. 159-1 КК), вчинене за попередньою змовою групою осіб або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК), – позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років і з конфіскацією майна;
- одержання службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми неправомірної вигоди, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 4 ст. 368-3 КК), – позбавленням волі на строк від 3 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна;
- одержання особою, яка провадить професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, неправомірної вигоди, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 4 ст. 368-4 КК), – позбавленням волі на строк від 4 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Зрозуміло, що у випадках, передбачених ст. 159-1 КК, гроші, інше майно призначаються, як правило, не для «кишені» конкретних партійних функціонерів (хоча часто буває і таке). Але все ж таки шкода, яка завдається суспільству такими діями, цілком порівнювана.

Чи завжди є можливою спецконфіскація предмету внеску (підтримки)?

Стаття 96-1 КК встановлює, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 159-1 КК.
Проте, по-перше, не завжди відповідний внесок та фінансова (матеріальна) підтримка, про які йдеться у цій статті, є майном, про яке йдеться у ст. 96-2 КК.
Так, конфіскованими можуть бути тільки грошові кошти, майно. Не є грошами, цінностями та іншим майном і тому не можуть бути конфісковані пільги, послуги, переваги, нематеріальні активи, інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру.
По-друге, спеціальна конфіскація не застосовується, якщо особу звільнено від кримінальної відповідальності чи покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Як випливає із статей 49 і 80 КК, строк давності у цих випадках не є надто тривалим, особливо з урахуванням типових для сьогодення строків розслідування і судового розгляду кримінальних проваджень. Для звільнення від кримінальної відповідальності у разі вчинення злочинів, передбачених частинами 1, 2 і 3 ст. 159-1 КК, достатньо, аби минуло три роки (ч. 4 ст. 159-1 КК – п’ять років) з дня їх вчинення до дня набрання вироком законної сили, а для звільнення від покарання три роки (п’ять років) – з дня набрання чинності обвинувальним вироком, який не виконано в цей строк (через тяжку хворобу засудженого чи з інших причин).
По-третє, ст. 96-1 КК чомусь не допускає спеціальну конфіскацію у випадках вчинення злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 4 ст. 159-1 КК, яка містить кваліфікований склад злочину, передбаченого ч. 2 цієї ж статті.
По-четверте, спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача (ч. 4 ст. 96-2 КК). При цьому слід зазначити, що законодавство не завжди дозволяє функціонерам політичної партії чітко й однозначно з’ясувати законність одержаного внеску. Також, відповідно до ч. 10 ст. 100 КПК, під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю): конфіскація неможлива, якщо в суді сторона обвинувачення не довела, що власник (законний володілець) знав про незаконне походження та/або використання майна.

Адміністративна відповідальність за незаконний внесок (підтримку)

Адміністративна відповідальність може настати за ст. 212-15 КУпАП у випадках порушення встановленого законом порядку надання або отримання:
1) внеску на підтримку політичної партії;
2) надання або отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму.
В цих випадках аналіз положень Закону «Про політичні партії в Україні» дозволяє говорити, що йдеться про надання або отримання згаданого внеску (підтримки), зокрема:
- в готівковій формі – з порушенням вимог ч. 8 ст. 14 Закону «Про політичні партії в Україні» («Грошові внески на користь політичної партії, місцевої організації політичної партії, яка в установленому порядку набула статусу юридичної особи, здійснюються через банківські операції»);
- органом державної влади чи органом місцевого самоврядування;
- державним чи комунальним підприємством, установою, організацією, або юридичною особою, в якій не менше 10% статутного капіталу або прав голосу належать державі, органу місцевого самоврядування чи нерезиденту, або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до Закону "Про запобігання корупції";
- іноземною державою, іноземною юридичною особою, іноземцем чи особою без громадянства, юридичною особою, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є іноземець чи особа без громадянства;
- незареєстрованим громадським об’єднанням, благодійним чи релігійним об’єднанням (організацією);
- громадянином України, який не досяг 18-річного віку, або якого суд визнав недієздатним;
- анонімною особою або під псевдонімом;
- іншою політичною партією;
- фізичною чи юридичною особою, з якою укладено договір про закупівлю робіт, товарів чи послуг для забезпечення потреб держави або територіальної громади згідно із Законом "Про здійснення державних закупівель", – протягом строку його дії та одного року після припинення його, крім визначених законом випадків;
- фізичною чи юридичною особою, яка має непогашений податковий борг.
Можна розглядати й деякі інші форми вчинення цього правопорушення. Вичерпного їх переліку, на жаль, не існує – всупереч рекомендаціям Оціночного звіту GRECO «Прозорість фінансування партій».
Чи передбачено статтею 212-15 КУпАП відповідальність також і за надання або отримання внеску на підтримку політичної партії, надання або отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму у розмірах, менших ніж визначені у Примітці до ст. 159-1 КК?
Відповідь на це запитання може бути і ствердною, і негативною. Але в обох випадках вона може бути поставлена під сумнів.
З одного боку, якби законодавець мав на увазі передбачити відповідальність за такі діяння, він мав би по іншому сформулювати диспозицію ст. 212-15 КУпАП – так, щоби вона сприймалася чітко й однозначно – так, як вони сформульовані у ст. 159-1 КК. Бо насправді «надання або отримання» і «порушення порядку надання або отримання» – це дещо різні речі.
З іншого, якщо законодавець не мав на увазі встановити відповідальність за надання або отримання внеску, фінансової (матеріальної) підтримки у розмірах, менших ніж визначені у Примітці до ст. 159-1 КК, то він повинен був би мати для цього підстави – але таких підстав ні національне законодавство, ні міжнародні акти не містять.
Так чи інакше, адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 212-15 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення (ст. 38 КУпАП).

Санкції за адміністративно караний незаконний внесок (підтримку)

Санкціями за його вчинення є лише:
а) штраф. До громадян він застосовується в розмірі від 70 до 100 нмдг (490–1700 грн.), а до посадових осіб – від 100 до 130 нмдг (1700–2210 грн.). Очевидно, що такі розміри штрафу важко визнати пропорційними, особливо у випадках, коли розмір незаконного внеску на підтримку політичної партії сягає мільйона гривень;
б) конфіскація суми внеску на підтримку політичної партії, наданої або отриманої з порушенням закону.
А ось конфіскацію ж предметів фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму ст. 212-15 КУпАП прямо не передбачає. Відповідно ж до ст. 29 КУпАП, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, є можливою лише, якщо предмет перебуває у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Тому ст. 29 КУпАП можна застосувати лише у випадках, коли буде встановлено належність предметів фінансової (матеріальної) підтримки конкретній фізичній особі-порушнику;
в) в окремих випадках – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно з ч. 5 ст. 30 КУпАП це стягнення, хоча воно і не передбачене в санкції статті Особливої частини КУпАП, може бути призначене судом на строк від шести місяців до одного року, коли з урахуванням характеру адміністративного правопорушення, вчиненого за посадою, особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Проте, судова статистика свідчить, що це стягнення у випадку ст. 212-15 КУпАП суди практично не застосовують.

Скасування результатів виборів за порушення порядку фінансування. Чи можливо це?

Як зазначалось вище, Правила щодо фінансування політичних партій, прийняті Венеціанською Комісією у 2001 р. вимагають у разі порушення фінансування виборчих кампаній передбачати санкцію зокрема у виді скасування результатів виборів. Чи допускає це національне законодавство?
Ні! У Законі «Про вибори народних депутатів України» передбачено, що Центральна виборча комісія (далі – ЦВК) приймає рішення лише про попередження партії, кандидати у депутати від якої включені до виборчого списку партії, або окремому кандидату у депутати, якщо вчинено ті чи інші фінансові порушення (пункти 3, 6–8 ч. 2 ст. 61).
Згідно зі ст. 56 Закону «Про вибори Президента України» ЦВК може винести попередження кандидату у разі встановлення судом факту використання ним при фінансуванні передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду, інших коштів.
Але навіть повторне вчинення аналогічних порушень не створює підстав ні для скасування реєстрації кандидата, ні тим більше для скасування результатів виборів. У цих випадках, якщо законом за відповідне порушення встановлено кримінальну або адміністративну відповідальність, відповідна виборча комісія повинна тільки повідомити правоохоронні органи для перевірки і реагування.

Питання процедури

Але останнє положення суперечить іншим вимогам законодавства, які передбачають, що правоохоронні органи не повинні реагувати на відповідні повідомлення виборчих комісій, якщо вони не підтверджені висновком НАЗК.
Закон «Про політичні партії в Україні» (ч. 16 ст. 17) передбачає, що у разі виявлення під час аналізу звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру чи під час перевірки інформації про порушення законодавства у сфері фінансування політичних партій або передвиборної агітації ознак порушень, які є підставою для притягнення до адміністративної, кримінальної чи іншої передбаченої законом відповідальності, НАЗК у п’ятиденний строк письмово повідомляє про це відповідні органи (посадових осіб) та надсилає їм матеріали, що підтверджують факт вчинення відповідного правопорушення, або забезпечує притягнення відповідних осіб до такої відповідальності в межах своїх повноважень.
З цього випливає, що порушення кримінального провадження за ст. 159-1 КК неможливе, якщо НАЗК:
1) не встановить відповідний факт порушення, причому виключно за процедурою аналізу звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, не підготує і затвердить висновок за результатами такого аналізу у строк, що не перевищує двох місяців з дня його надходження (ч. 12 ст. 17 Закону «Про політичні партії в Україні»);
2) не прийме більшістю голосів від його загального складу спеціальне рішення про повідомлення правоохоронних органів – у вигляді висновку (ч. 1 ст. 8 і ч. 3 ст. 12 Закону «Про запобігання корупції»).
Без дотримання цих вимог можна говорити про порушення законного порядку доведення вини особи у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України).

Статтю підготовлено в рамках проекту «Моніторинг імплементації та проведення інформаційно-просвітницької кампанії щодо нових правил фінансування політичних партій», що реалізується за фінансової підтримки Ради Європи.

Джерело: Юридичний вісник України