exit
search
21 вересня 2016

(Не)доступність адмінпослуг, або Чому центр Парцхаладзе кращий за центр Саакашвілі

Влітку 2016 року Київська обласна державна адміністрація відкрила документ-сервіс "Готово". Чудова будівля, розумне облаштування робочого простору для обслуговування громадян, приязний персонал.

Відкритий на рік раніше, восени минулого року, Центр адмінпослуг в Одесі (який ще неформально називають "Центром Саакашвілі"), має приблизно ті ж самі характеристики.

Обсяг послуг в обох центрах сьогодні подібний:  реєстрація бізнесу та нерухомості.

І правовий статус центрів також однаковий – це комунальні підприємства (при облрадах).

У чому ж різниця?


В центрі, утвореному Київською ОДА, є суттєва перевага – з громадян не беруть додаткових поборів за адміністративні послуги. Поки що. В Одесі ж для невідкладного прийому на реєстрацію, чи за консультації – тепер треба сплачувати додаткові кошти.

На мій погляд, правомірність цих платежів вкрай сумнівна. Адже є обмеження, що їх встановлено 11-ю статтею закону "Про адміністративні послуги".

Проте так виглядає, що перевага центру при Київській ОДА є тимчасовою. Адже за задумом засновників тут теж планується брати додаткові кошти.

Більше того, в обох цих центрів є суттєва вада – їх відкрито обласною владою в обласних центрах. На створення кожного з цих центрів пішли десятки мільйонів гривень платників податків, а також великі кошти різних проектів та спонсорів. Хоча й тут у центру Київської ОДА є певна перевага. Будівля, очевидно, перебуває у комунальній власності, тобто разова інвестиція ще може себе виправдати.

Ключова проблема в тому, що за кошти, які витрачені на офіси для громадян в обласному центрі, можна було б зробити по 15 належних центрів адміністративних послуг (ЦНАП) в районних центрах. Можна було б через конкурси і співфінансування підтримати їх створення органами місцевого самоврядування та отримати доступні для громадян адмінпослуги у комфортних умовах у різних громадах і районах області.

Вже зараз також очевидно, що ці центри (у юридичній формі "акредитованих суб'єктів") несуть низку загроз.

По-перше, це – вже витрачені шалені кошти з бюджету, які невідомо чи окупляться.

По-друге, вони продовжуватимуть тягнути гроші з бюджету. Той-таки центр в Одесі вже не може себе утримати і потребує бюджетної підтримки. Тобто створено суб'єкта господарювання, який навіть себе не забезпечує.

По-третє, через цей механізм в Україні відновлюється практика стягнення додаткових коштів з громадян – за консультації, за комфорт тощо.

Які уроки можна ще винести з цих експериментів?

1. Навіть якщо допускати надання адміністративних послуг суб'єктами господарювання (підприємствами), то це повинні бути приватні особи, а не державні чи комунальні. Нехай кошти, що вкладаються у будівництва, дизайни і таке інше, будуть від приватних інвесторів, а не платників податків. Бо так виглядає, що держава через свої ж підприємства хоче конкурувати зі своїми ж чиновниками. Конкуренція апріорі нечесна. Зрештою це суперечить урядовій політиці на скорочення кількості державних підприємств.

Інший варіант – знову повернути заборону надання адмінпослуг будь-якими підприємствами, доки не вгамується корупція.

2. Держава повинна жорстко контролювати вартість адміністративних послуг. Не повинні ні паспорти, ні реєстрації мати різні ціни у державі. Побори за консультації, оформлення бланків чи комфорт також несправедливі і недопустимі. Підвищена плата за терміновість також має бути однаковою у всіх надавачів адміністративних послуг.

3. Не потрібно в українських умовах бідності заохочувати надмірної розкоші і високовартісних дизайнів в адміністративних будівлях. Усе має бути з розумним балансом комфорту, надійності та скромності.

4. Територіальна доступність також важлива. Якщо можна зробити 10 офісів, і наблизити послуги до людей – то це краще, аніж один суперЦНАП на відстані 100-200 км.

5. До речі, з одеським і київським центрами теж треба шукати конструктивне рішення на перспективу.

В Одесі варто знайти порозуміння обласній держадміністрації та міській владі, і за можливості знову перетворити центр на підрозділ мерії та міськради. Тоді на відмінній інфраструктурі можна було б знову забезпечити надання широкого переліку послуг з легітимною платою.

В Києві центр "Готово" варто було б передати, або ж продати, від обласної влади – до міської. Його будівля чудово підходить під загальноміський центр надання адміністративних послуг. Ідеальне місце розташування та інші вигоди кияни оцінять.

Зрештою, цей офіс і так служитиме насамперед киянам. Адже їздити з Фастова чи Білої Церкви до Києва за реєстрацією ФОПа ніхто не буде. А обласна держадміністрація, зважаючи на набутий досвід, могла б тепер допомогти і районам та громадам області.

Часто ще використовується аргумент про неможливість належної оплати праці для чиновників у ЦНАП.

Це частково є правдою, але стосується райдержадміністрацій. І держава дійсно повинна вирішити цю проблему.

Одне з рішень – створення міськрайонних ЦНАП, тобто коли в адміністративному центрі району тягар утримання ЦНАП і надання послуг покладається на міську владу. А в місцевому самоврядуванні підвищення зарплат – це вже значно менша проблема, адже кошти у місцевих бюджетах є, в тому числі від адмінпослуг.

Треба тільки місцевим політикам чесно пояснювати своїм виборцям, що кваліфікованому працівнику потрібно платити належні кошти.

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ, спеціально для УП