exit
search
20 липня 2016

Приватні виконавці: нова юридична професія і головний засіб реформи системи виконавчого провадження

Для чого потрібні приватні виконавці

У жовтні цього року набудуть чинності Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також Закон України «Про виконавче провадження», які покликані реформувати систему примусового виконання рішень.

Поряд з численними істотними змінами у порядку здійснення виконавчого провадження (на яких ми не будемо зупинятися у цій статті), однією із найвагоміших новацій реформи стало запровадження поряд з державними виконавцями, інституту приватних виконавців, який повинен запрацювати у першій половині 2017 року. Поява приватних виконавців обумовлена наявним катастрофічним станом у сфері примусового виконання судових рішень в Україні. Неефективна побудова роботи державної виконавчої служби, панування агресивного бюрократизму, надвелике навантаження на окремо взятого державного виконавця у сукупності з мізерною зарплатою, призводять до того, що за різними даними, як мінімум 60% виконавчих документів, які надходять зараз до органів виконавчої служби, відправляються у довгу чергу з чіткою перспективою не бути виконаними ніколи. Зрозуміло, що такий стан речей породжує масштабну корупцію у цій сфері.

Логічною відповіддю на подібну глобальну проблему, яка гостро відчувається вже понад 15 років і негативно впливає на легітимність рішень судової влади, а також є неприпустимою з точки зору безлічі світових та європейських міжнародних стандартів, є запровадження приватних виконавців. Тобто надання можливості здійснювати примусове виконання рішень також і особам, які будуть займатися цим у рамках індивідуальної професійної діяльності, не маючи стосунку до державної служби. Таким чином навантаження на державних виконавців істотно зменшиться, а приватні виконавці будуть самі зацікавлені у вчасному і повному виконанні рішень.

Саме така ідея була втілена у вищезазначених Законах. Слід відзначити, що приватних виконавців не можна розглядати як щось абсолютно нове, оскільки подібний інститут досить давно успішно функціонує у країнах Європейського Союзу, а також у багатьох державах пострадянського простору. Більше того, в ряді національних правових систем приватні виконавці повністю замінили собою державну виконавчу службу.

В Україні і державні, і приватні виконавці будуть здійснювати свою діяльність згідно практично однакових правил примусового виконання рішень. Втім, при цьому за своїм статусом державні виконавці та приватні виконавці відрізнятимуться: 1) різним способом відбору на посаду; 2) різним обсягом компетенції (приватні виконавці не зможуть приймати до виконання низку видів виконавчих документів); 3) способом оплати винагороди та її розміром; 4) діяльність приватних виконавців, крім Міністерства юстиції,  буде контролювати ще і Асоціація приватних виконавців.

Загалом, основною метою вказаної реформи є радикальна зміна діючої у нашій державі системи примусового  виконання рішень на більш оперативну і ефективну, зручну для стягувачів, а також максимально некорупційну. Так, наприклад, законами також впроваджується цифрові технології обробки всіх виконавчих проваджень, що розміщується  у відкритому доступі. Мова йде про автоматизовану систему виконавчого провадження, в якій відображатимуться дані щодо реєстрації виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій, ведення Єдиного реєстру боржників тощо.

Тим самим істотно підвищиться рівень правової захищеності порушених прав та інтересів суб’єктів правовідносин, зросте авторитет судових рішень. У фізичних та юридичних осіб у більшості справ з’явиться альтернатива державній виконавчій  службі. Стягувач на свій вибір зможе звертатися або до державного виконавця, або до приватного (за виключенням випадків, коли примусове виконання може здійснюватися лише державним виконавцем).

Компетенція приватних виконавців

Згідно Закону, приватний виконавець здійснює примусове виконання всіх рішень, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;                               

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання.

Отже, ми бачимо, що приватні виконавці будуть повноцінними конкурентами державних виконавців у виконанні рішень по майновим і немайновим спорам між громадянами, підприємцями.

Натомість у виконанні всіх рішень, які так чи інакше стосуватимуться держави, суб’єктів владних повноважень, державного і комунального майна, а також рішень з особливо суспільно чутливих справ (щодо виховання дитини,  виселення та вселення фізичних осіб у житло, щодо неповнолітніх та недієздатних осіб) – залишається монополія державної виконавчої служби.

Вважаємо, що для першого етапу діяльності  приватних виконавців такі обмеження у їх компетенції є виправданими. Хоча видається явно надмірним виключення з їх компетенції здійснення примусового виконання абсолютно всіх рішень адміністративних судів.

З вищесказаного, зокрема, вбачається, що поширені побоювання громадян про те, що приватні виконавці стануть своєрідними «рейдерами в законі», які відбиратимуть майно у соціально уразливих верств населення – є безпідставними. Адже, як було зазначено, питання примусового вселення та виселення у квартири, а також всі рішення, які виконуються стосовно неповнолітніх та недієздатних осіб – залишаться, як і зараз, у виключній компетенції державних виконавців.

Статус приватного виконавця 

Приватний виконавець, на відміну від державного виконавця, не матиме статусу державного службовця. За своєю природою його діяльність буде схожою з адвокатською або приватною нотаріальною практиками. Фактично маємо всі підстави казати про появу в Україні цілком нової юридичної професії.

Приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

При цьому приватним виконавцем не може бути особа:

- визнана судом обмеженою у цивільній дієздатності або недієздатною;

- яка має не зняту або не погашену в установленому законом порядку судимість;

- яка вчинила корупційне правопорушення або порушення, пов’язане з корупцією, - протягом трьох років з дня вчинення;

-  якій за порушення вимог законодавства анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною чи адвокатською діяльністю або діяльністю арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), яку позбавлено права на здійснення діяльності приватного виконавця, - протягом трьох років з дня прийняття відповідного рішення;

- звільнена з посади судді, прокурора, працівника правоохоронного органу, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування у зв’язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності, - протягом трьох років з дня звільнення.

Приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), інструкторської та суддівської практики із спорту та роботи в органах Асоціації приватних виконавців України) або підприємницькою діяльністю.

 Іспит на право здійснювати діяльність приватного виконавця проводиться у формі автоматизованого анонімного тестування. До складання іспиту допускаються особи, які пройшли трьохмісячне навчання та стажування. Порядок проведення іспиту затверджує Кваліфікаційна комісія приватних виконавців. Цей же орган у разі успішного складення особою іспиту ухвалює рішення про видачу їй відповідного посвідчення.

Кваліфікаційна комісія створюється при Міністерстві юстиції, очолюється Міністром або його заступником. Однак при цьому не можна казати, що Закон закріплює повний контроль над процедурою складанням іспитів за Міністерством юстиції. Адже передбачено, що Комісія складається з дев’яти членів, по чотири з яких призначаються Міністерством юстиції України, у тому числі Міністр або заступник Міністра, та з’їздом приватних виконавців України, один член призначається Радою суддів України.

За видачу посвідчення приватного виконавця особа, яка склала кваліфікаційний іспит, вносить плату у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Посвідчення про право на здійснення діяльності приватного виконавця видається без обмеження строку його дії.

Відтак з вищевикладеного видно, що Законом регламентовано досить високі вимоги до професійного рівня кандидатів на здобуття статусу приватного виконавця, тому ризики потрапляння у цю професію некомпетентних юристів або осіб з явно шахрайськими намірами є мінімізованими.

 Для того, щоб розпочати діяльність приватний виконавець має бути включений до Єдиного реєстру приватних виконавців. Для цього він надсилає Міністерству юстиції повідомлення, в якому вказує: 1) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльності (межі виконавчих округів співпадають з межами областей, АР Крим, містами Київ чи Севастополя); 2) інформацію про свій офіс; 3) інформацію щодо договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця; 4) інформацію про помічників (у разі наявності).

Міністерство юстиції України вносить інформацію до Єдиного реєстру приватних виконавців України не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відомостей. Доступ до інформації з Єдиного реєстру буде відкритий для всіх бажаючих.

Окремо взятий приватний виконавець може здійснювати будь-які з дозволених Законом виконавчих проваджень за двох умов: 1)  місце виконання виконавчих документів відповідно до закону знаходиться у межах його виконавчого округу; 2) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають у нього на виконанні, не перевищує розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця.

Отже, вельми позитивною для стягувачів новацією є законодавча вимога обов’язкового цивільного страхування ризиків відповідальності приватного виконавця за неналежне надання послуг з примусового виконання.

Надзвичайно важливими антикорупційними положеннями Закону є те, що  виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у його виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України, а також норма про те, що приватний виконавець, за умови відсутності незакінчених виконавчих проваджень, має право в будь-який момент без обмежень змінити виконавчий округ, просто повідомивши про це Міністерство юстиції.

Звісно, у перший період найбільша кількість приватних виконавців буде реєструвати свої офіси у місті Києві та Київській області, однак дуже скоро все більше з них будуть обирати виконавчі округи далі від столиці, конкуруючи між собою як рівнем професіоналізму та ефективності, так і гнучкою ціновою політикою.

Винагорода приватного виконавця

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Додаткова винагорода приватного виконавця визначається угодою між ним та стягувачем, і сплачується стягувачем у порядку, визначеному угодою. Залежно від складності виконавчого провадження та економічного стану стягувача, він буде орієнтуватися не лише на швидкість та якість послуг приватного виконавця, але і на вартість його послуг. Адже на відміну від основної винагороди, додаткова винагорода сплачуватиметься саме стягувачем, а не боржником.

 Можна передбачити, що головним грошовим стимулом для приватного виконавця стане винагорода від стягувача, яка буде закріплена в угоді. В цьому аспекті конкуренція в одному виконавчому окрузі між приватними виконавцями за стягувача буде відбуватися також і по лінії варіацій сум та порядку сплати додаткової винагороди.

Контроль за приватними виконавцями

Контроль за діяльністю приватних виконавців здійснюватиме Міністерство юстиції та Рада приватних виконавців – орган із системи професійного самоврядування приватних виконавців. Вказані суб’єкти у разі надходжень відповідних скарг або за власною ініціативою уповноважені перевіряти діяльність того чи іншого приватного виконавця. У разі виявлення порушень відповідні результати перевірки подаються до Дисциплінарної комісії, яка вправі застосувати до порушника одне із дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.

До складу Дисциплінарної комісії входять дев’ять членів, по чотири члени із яких призначаються Міністерством юстиції України, у тому числі Міністр або заступник Міністра, та з’їздом приватних виконавців України, один член призначається Радою суддів України. Зазначені органи мають право призначати до складу Дисциплінарної комісії осіб із числа своїх представників, суддів, суддів у відставці, науковців, фахівців у галузі права та приватних виконавців.

Самоврядування приватних виконавців

Законом передбачено, що основою самоврядування приватних виконавців стане однойменна Асоціація, яка об’єднуватиме всіх приватних виконавців України. Бюджет Асоціації приватних виконавців України формується за рахунок сплати приватними виконавцями членських внесків, а також надходжень від іншої діяльності відповідно до статутних документів Асоціації. Асоціації заборонено збирати з приватних виконавців платежі, не передбачені Законом.

Органами Асоціації приватних виконавців України є:

1) з’їзд приватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя);

2) рада приватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя);

3) голова ради приватних виконавців регіону;

4) Рада приватних виконавців України;

5) Голова Ради приватних виконавців України;

6) ревізійна комісія;

7) з’їзд приватних виконавців України.

Головним органом Асоціації приватних виконавців виступає з'їзд приватних виконавців України, до компетенції якого, зокрема, відноситься: затвердження статуту Асоціації приватних виконавців України та внесення змін до нього; затвердження Кодексу професійної етики приватних виконавців; призначення чотирьох членів Кваліфікаційної комісії та чотирьох членів Дисциплінарної комісії; затвердження Положення про Раду приватних виконавців України, Положення про ревізійну комісію; затвердження кошторисів Асоціації приватних виконавців України, її органів, а також звіти про їх виконання тощо.

До формування органів самоврядування приватних виконавців (а на це Закон відводить не менше року), Міністерство юстиції буде одноосібно формувати склад Кваліфікаційної комісії та Дисциплінарної комісії.

На початковому етапі становлення інституту приватних виконавців чинні норми Закону про присутність представників Міністерства юстиції у складі Кваліфікаційної комісії та Дисциплінарної комісії (навіть якщо ця присутність і не становить більшості голосів), а також повноваження здійснювати відомством планові та позапланові перевірки приватних виконавців, є цілком виправданим заходом.

Однак в ідеалі, після початку повноцінної роботи приблизно першої тисячі приватних виконавців по всій країні, а також після моніторингу результатів їх діяльності та вивчення  суспільної реакції щодо приватних виконавців, доцільно було б законодавчим шляхом передати органам самоврядування приватних виконавців майже всі функції контролю, залишивши за Міністерством юстиції обмежені повноваження розгляду апеляцій на певні категорії рішень органів Асоціації. Адже якщо ми кажемо про необхідність створення здорової конкуренції між державними та приватними виконавцями, усунення монополії держави на примусове виконання рішень, то передбачена новим Законом участь представників Міністерства юстиції у процедурах  надання права особі бути приватним виконавцем та у процедурах накладення санкцій на приватних виконавців, виглядає не зовсім логічно і в певному аспекті може розглядатися як своєрідний конфлікт інтересів. 

Борис Малишев, експерт Центру політико-правових реформ