exit
search
18 лютого 2016

Останній шанс для незаконно засуджених

Жодна правова система світу не може обійтися без судових помилок. Однак коли вони настільки кричущі, що виходять за рамки "допустимого зла", коли вони призводять до сотень скалічених людських життів – має бути знайдено шлях для їх виправлення.

За даними правозахисників, близько 100 осіб засуджені незаконно, і це лише серед "довічників" – осіб, які відбувають покарання у виді пожиттєвого позбавлення волі.

Долі, перемелені через жорна

Ось лише декілька імен та історій.

Олександр Рафальський. Звинувачений у вбивстві п'ятьох осіб, отримав довічне ув'язнення.

Рафальського били гумовими кийками, електричним струмом, стріляли над головою холостими патронами, вивозили до лісу копати собі могилу.

Олександр так і не зізнався у вбивстві та не підписав явку. Попри це був засуджений: проти нього дали покази інші затримані – також, за словами його матері Тамари Рафальської, під тиском міліції.

Зараз тривають безкінечні кримінальні провадження стосовно осіб, що катували і фальшували матеріали справи. Прокуратура час від часу їх закриває, а суд знову відкриває, бо на засідання приходять журналісти, спостерігачі Моніторингової місії ООН.

Володимир Панасенко. Колишній успішний бізнесмен, співзасновник одного з ринків. Відбуває довічне покарання за звинуваченням у вбивстві свого ділового партнера і малолітньої дівчинки.

Ці обвинувачення ґрунтуються виключно на свідченнях громадянина Р., якого примусово без санкції суду фактично викрали з психіатричної лікарні під час лікування від алкоголізму. В суді відмовився від своїх слів і назвав справжнього замовника злочину. На своїх показах наполягає і зараз.

Але суд виявився невблаганним і ухвалив свавільне рішення, засудивши довічно Володимира Панасенка, а разом і всю родину, позбавивши бізнесу і майбутнього.

Максим Орлов. Ще юнаком у 21 рік потрапив в систему під назвою "українське правосуддя". Разом із 14-річним Олександром Козловим його звинуватили у подвійному вбивстві.

Незважаючи на багаточисельні розбіжності в позиції обвинувачення, Орлов був засуджений до довічного терміну покарання, а Козлов – до 14-ти років позбавлення волі. Обвинувачення ґрунтується виключно на зізнаннях неповнолітнього Козлова, отриманих під тортурами без участі захисника.

І це не зважаючи на те, що, відповідно до закону, якщо особа обвинувачується у скоєнні злочину, а санкція статті передбачає довічне позбавлення волі – участь захисника є обов'язковою навіть для дорослої людини.

Жодних доказів вини в матеріалах справи не існує.

Шанс на справедливість

Шанс на справедливість для довічників, які були незаконно засуджені, з'явиться, якщо парламент проголосує законопроект №2033а "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок". Зараз він готовий до другого читання у Верховній Раді.

Законопроект №2033а запроваджує на національному рівні тимчасовий механізм перегляду вироків у кримінальних справах, де особи були засуджені без належної доказової бази за особливо тяжкі злочини і досі відбувають покарання, – для забезпечення таким особам права на правосудний вирок та відновлення їхніх прав.

Над його розробкою працювали громадські експерти й активісти, а також практикуючі адвокати, яким не з чуток відомо про несправедливі вироки, ухвалені внаслідок суддівських помилок.

У деяких випадках ці помилки було допущено добросовісно. Але частіше до них призводило фабрикування справ органами дізнання і досудового розслідування, застосування до затриманих катування, примушення до явки з повинною, порушення права на захист тощо.

Сприятливим підґрунтям для цього донедавна слугували положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року, що мав обвинувальне спрямування й не містив достатніх гарантій від несправедливого засудження осіб.

У разі прийняття закону №2033а, право на перегляд вироків отримають як засуджені за "старим" Кримінально-процесуальним кодексом, так і за чинним Кодексом 2012 року.

Проект закону №2033а передбачає такі умови перегляду вироків:

1. Заяву про перегляд має бути подано до 31 грудня 2018 року.

2. Оскарження можливе лише у справах про особливо тяжкі злочини.

3. Заявниками можуть бути особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, – особисто або через законного представника чи захисника.

4. У заяві повинні зазначатися підстави, що свідчать про неправосудність вироку.

Під час перегляду вироків з цих підстав участь захисника є обов'язковою.

Відповідно до законопроекту скаргу на вирок розглядатиме апеляційний суд, у межах юрисдикції якого особа відбуває покарання. Проте якщо таким судом є суд, що раніше вирішував справу, скарга подається до іншого суду апеляційної інстанції, найбільш територіально наближеного до місця відбування покарання. 

Суд розглядатиме скаргу за правилами апеляційного перегляду з можливістю потім оскаржити це рішення в касаційній інстанції.

Критика законопроекту: аргументи і контраргументи

Попри гуманістичну спрямованість проекту закону №2033а, логічну послідовність та обґрунтованість його положень, належний рівень юридичної техніки – у ЗМІ можна стикнутися з різкою і необґрунтованою критикою на його адресу.

Так, на одному з інтернет-порталів законопроект названо "індульгенцією для вбивць". Автор статті, яка критикує законопроект, вважає, що через цей документ на свободу можуть вийти відомі маніяки (як Сергій Ткач).

Проте це не так. Адже вирок проти таких осіб, окрім явки з повинною, зазвичай ґрунтується на цілій низці інших доказів, що стане перешкодою для перегляду їхніх справ.

Науково-експертне управління апарату парламенту також ставить під сумнів доцільність прийняття проекту №2033а і обґрунтовує це існуванням механізму перегляду вироків за нововиявленими обставинами.

Однак очевидно, що нововиявлені обставини тому так і називаються, що про них не було відомо на момент розгляду справи судом. Більшість обставин, які є підставами для перегляду вироків відповідно до законопроекту, були відомими на час розгляду справи, однак не були взяті до уваги суддею – умисно чи через упередженість.

До того ж, судді з метою уникнення навантаження намагаються не приймати до свого провадження справи на підставі нововиявлених обставин, навіть якщо заява про перегляд належно обґрунтована.

Критики також зазначають, що проект закону порушує одну із основоположних норм права – res judicata – остаточність судового рішення.

Проте вони забувають про існування норми статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Неприпустимо нехтувати правами конкретних людей заради ефемерної стабільності правової системи. І це в повній мірі відповідає принципу верховенства права.

Зустрічається позиція, що законопроект недоцільний, оскільки засуджені можуть звернутися до Європейського Суду з прав людини.

Не погоджуємося, адже процедура звернення до ЄСПЛ є досить складною, має бути дотримано низку умов для прийнятності заяви – у тому числі заяву до Суду потрібно подати у шестимісячний строк від дня винесення остаточного судового рішення. У більшості осіб, які були незаконно засуджені і наразі відбувають покарання, немає можливості звернення до ЄСПЛ.

І чи не доцільніше запровадити механізм виправлення судових помилок на національному рівні?

Ще одне із зауважень до законопроекту стосується того, що він передбачає перегляд вироків лише у справах про особливо тяжкі злочини.

Не заперечуючи та не применшуючи принципу рівності людей, зауважимо, що перегляд усіх без виключень категорій справ був би об'єктивно неможливим, оскільки це призвело б до перевантаження судової системи. У такому випадку законопроект №2033а не зміг би наблизитися до виконання своєї мети – надання шансу на справедливість засудженим, які роками й десятиліттями відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочини, які вони не вчиняли.

Варто розуміти, що механізм, передбачений проектом закону, є винятковим засобом оскарження, продиктованим об'єктивною необхідністю.

Він має тимчасовий характер (з метою розумної економії державних ресурсів) і спрямований в першу чергу на те, щоб виправити судові помилки, допущені в результаті положень Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, який мав відверто обвинувальний ухил.

Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ, Андрій Діденко, Харківська правозахисна група, спеціально для УП